Як відомо, ще до анексії Криму один київський і чотири кримські музеї надали зі своїх фондів твори для експонування спочатку в Німеччині, а потім в Нідерландах. Після подій березня 2014 р. Україна звернулася до голландського музею з вимогою повернути всі артефакти на територію континентальної України для їх зберігання там до завершення тимчасової окупації півострова. Оскільки виставку в Амстердамі було продовжено до початку вересня, інтрига з поверненням творів зберігалася. Тепер же голландці просто заморозили процес прийняття рішення. Допоки стане відома інформація про суд чи арбітраж, який розглядатиме спір, а також про юридичні команди, які представлятимуть інтереси сторін, можна проаналізувати основну правову базу, зокрема міжнародну, із захисту культурних цінностей.
Із правової точки зору проблема культурних цінностей АРК складається з двох аспектів. Це, по-перше, збереження українських артефактів, що перебували та продовжують перебувати на території АРК. І, по-друге, повернення експонатів кримських музеїв, які експонувались на виставках за кордоном, на територію континентальної України – до припинення тимчасової окупації Криму.
Своїми діями у Криму Росія порушила основні положення сучасного міжнародного права. Серед них – норми Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р. і Заключного Акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі (майбутня ОБСЄ) 1975 р. Це положення про незастосування сили та погрози силою, зокрема проти територіальної цілісності та політичної незалежності держави, невтручання у її внутрішні справи, вирішення спорів виключно мирними засобами, а також недопущення розширення території шляхом анексії. Таким чином, анексія АРК Російською Федерацією суперечить нормам сучасного міжнародного права і не є підставою для правонаступництва.
Підтримка соборності України та нелегітимність будь-яких територіальних змін, у тому числі шляхом так званого кримського референдуму, були закріплені у резолюції Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 р. За резолюцію проголосували 100 держав світу, переважно найрозвинутіші та найбільш демократичні, серед яких країни Європи та Північної Америки, Японія, Австралія та Нова Зеландія. Резолюція, у тому числі, наголосила, що «будь-яка спроба, спрямована на порушення національної єдності і територіальної цілісності держави (…) є несумісною з цілями і принципами Статуту» ООН. Документ також закликав всі держави, міжнародні організації та спеціалізовані установи не визнавати будь-якої зміни статусу АРК та міста Севастополь на основі вищезгаданого референдуму й «утримуватися від будь-яких кроків, які могли би тлумачитись як визнання будь-якого такого зміненого статусу». Слід зазначити, що резолюції Генеральної Асамблеї ООН не мають обов’язкового характеру, на відміну від резолюцій Ради Безпеки. Проте сам факт підтримки чи непідтримки певного питання світовою спільнотою, що представлена у Генеральній Асамблеї, є вагомим фактором як для міжнародних відносин і міжнародних судових установ, так і для доктрини і констатації міжнародного звичаю.
Відповідно до міжнародного права, зокрема спільної статті 2 Женевських конвенцій 1949 р. про захист жертв війни, територія АРК є тимчасово окупованою. Такий статус АРК та м. Севастополь після кримської кризи закріплений і у законодавстві України – Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Відповідно до Женевських конвенцій 1949 р. на статус окупованої території не впливає той факт, що окупація не зустрічала збройного опору. За згаданими Женевськими конвенціями та звичаєвим міжнародним правом факт окупації означає наявність міжнародного збройного конфлікту, що, відповідно, задіює увесь масив норм, які можуть застосовуватися до ситуації такого виду конфлікту.
Усі джерела сучасного міжнародного права захисту культурних цінностей забороняють привласнення майна на окупованих територіях, зокрема майна релігійних, художніх, освітніх і наукових установ. Ст. 5.1 Гаазької конвенції про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. зобов’язує окупаційні сили сприяти національній владі у забезпеченні охорони та збереження її культурних цінностей. Відповідно до норми 41 Зібрання звичаєвого міжнародного гуманітарного права, укладеного Міжнародним комітетом Червоного Хреста, держава-окупант має попереджати незаконне вивезення культурних цінностей із окупованої території і зобов’язана повернути незаконно вивезені культурні цінності компетентним національним органам влади окупованої території.
Таким чином Росія, як держава-окупант, зобов’язана не просто утримуватися від будь-яких протиправних дій щодо кримських культурних об’єктів, а й допомагати представникам держави, якій вони належать (тобто Україні) забезпечувати їх безпеку. Закон України «Про тимчасово окуповану територію» також передбачає відповідальність держави-окупанта. У ст. 5.7 Закону зазначено, що «(в)ідповідальність за охорону культурної спадщини на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію, відповідно до норм і принципів міжнародного права». Отже, всі культурні цінності України, що знаходяться в українських музеях у Криму, тимчасово окупованому Російською Федерацією, відповідно до сучасного договірного та звичаєвого міжнародного права та національного законодавства України, лишаються українськими.
Росія не просто не має права вивозити українські кримські культурні цінності до своїх музеїв (навіть з метою так званого тимчасового зберігання), але й зобов’язана надавати Україні доступ до її культурних об’єктів, допомагати з їх збереженням і нести відповідальність за будь-які порушення проти культурних цінностей, що були скоєні у період, коли АРК знаходився під її ефективним контролем. Допуск експедицій, проведення розкопок і переміщення кримських артефактів під будь-яким приводом виходить за рамки прав Російської Федерації як держави-окупанта та є явним порушенням її міжнародно-правових зобов’язань.
Скифское золото - это ценности, которые явно находятся под угрозой потери. Более того, в Крыму сейчас – оккупационная ситуация, и Украина не имеет ни малейших гарантий того, что все ценности будут сохранены в надлежащем состоянии. Эти предметы относятся к государственной части музейного фонда Украины. – Олеся Островская-Лютая, замминистра культуры
Другою категорією питань, що постали у зв’язку з культурними цінностями під час кримської кризи, є повернення українських артефактів, які були вивезені із музеїв Криму до його анексії на експонування за кордон, як у випадку із голландською виставкою «Крим: золото і таємниці Чорного моря».
І міжнародне, і національне українське право підтримують позицію України – тобто повернення артефактів саме до неї, допоки не завершиться окупація Криму. Як уже було продемонстровано вище, відповідно до норм міжнародного права Крим вважається окупованим, стан окупації завжди тимчасовий і не змінює приналежність відповідної території чи визначені кордони. Тому Крим лишається суверенною територією України, хоча остання і не здійснює де-факто контроль на півострові у даний момент. Світова спільнота, у тому числі Королівство Нідерландів, однозначно висловлювалась за неправомірність зміни статусу Криму, не визнала такий змінений статус і закликала світ, у тому числі через резолюцію Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 р., не вчиняти дій, які могли би тлумачитися, як визнання цього зміненого статусу. Відповідно, повернення голландцями артефактів Криму, який знаходиться під ефективним контролем Росії, порушило б заявлену та підтримувану політику невизнання анексії півострову.
Що ж до внутрішнього права України, то воно надає повноцінне законодавче обґрунтування легітимності повернення кримських артефактів на територію континентальної України. Так, відповідно до ст. 54.5 Конституції України «(держава) забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами». Законодавством України передбачено таке поняття як Музейний фонд України. Згідно із Законом України «Про музеї та музейну справу» Музейний фонд України – це «сукупність окремих музейних предметів, колекцій, музейних зібрань, які постійно зберігаються на території України, незалежно від їх походження та форм власності, а також музейних предметів і музейних колекцій, що знаходяться за межами України та є власністю України або відповідно до міжнародних договорів підлягають поверненню в Україну».
Музейний фонд України складається з державної і недержавної частини. До державної частини Фонду належать артефакти, що є державною власністю, зберігаються у державних музеях чи у музеях, що належать до сфери управління органів місцевого самоврядування. Важливо, що музейні предмети державної частини Музейного фонду України закріплюються за музеями на праві оперативного управління. Таким чином, музеї не є власниками артефактів, що належать до державної частини Музейного фонду, і можуть розпоряджатися такими артефактами лише у передбачених мірі та об’ємі. Управління музейними об’єктами, що належать до державної частини Музейного фонду, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах культури та мистецтв.
Отже жодний музей, у тому числі кримські, не може самостійно на власний розсуд визначати долю та місцезнаходження відповідних артефактів. Таку компетенцію має виключно центральний орган виконавчої влади зі сфери культури та мистецтв. На сьогодні таким органом є Міністерство культури України. У виконання своїх повноважень 13 травня 2014 р. Міністерство видало наказ № 292 «Про передачу музейних предметів до Національного музею історії України». Відповідно до останнього після завершення виставки «Крим. Золото і таємниці Чорного моря» в Амстердамі музей Алларда Пірсона зобов’язаний повернути відповідні артефакти до Національного музею історії України – на тимчасове зберігання до стабілізації ситуації в Криму.
Позиція ж голландського музею, висловлена у прес-релізі 20 серпня, ясно говорить про те, що він хоче уберегтися від судових позовів. Уникнути їх складно: якщо музей передасть об’єкти Києву, висока вірогідність того, що кримські музеї позиватимуться, якщо ж він віддасть їх Криму – Україна неодмінно звернеться до ад’юдикаційних засобів захисту. Таким чином, на даний момент (21 серпня 2014 р.) ситуація з українськими артефактами в Голландії заморожена музеєм Алларда Пірсона до рішення суду чи арбітражу, яке, на думку інституції, убезпечить її від можливих подальших претензій з боку як України, так Росії.
Тим не менш, позиція України щодо ситуації в Криму взагалі та стосовно кримських культурних цінностей зокрема повністю підтримується як міжнародним, так і національним правом. Факт тимчасової окупації АРК Росією лише додає останній міжнародно-правових обов’язків, зокрема у сфері захисту культурних цінностей. Україна ж є і лишається єдиною суверенною владою на території Криму, і як міжнародне право, так і міжнародна спільнота це підтверджують.