Фільм знятий на основі реальних подій і розповідає про історію хлопця з Полтавщини, який став радянським льотчиком, героєм Радянського Союзу. Згодом герой потрапляє у німецький полон, пізніше у сталінські табори. Потім він тікає з полону ідовгими шляхами дістається до Канади, де… стає вождем місцевого індіанського племені конфедерації ірокезів. Прототип головного героя — льотчик-ас часів Другої світової війни, Герой Радянського Союзу, гвардіїстарший лейтенант Іван Даценко, командир ланки 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації дальньої дії, уродженець села Чернечий Ярпід Диканькою. Я б сказав, це фільм про справжнього українця – вольового і харизматичного. Не дарма тут звучить фраза, що прадід Івана був козаком-характерником.
Фільм знімався в Україні, Аргентині та Чилі. Його було зняти виключно українською знімальною групою на українські кошти та силами українських кіновиробників. Це особливо важливо, бо ще кілька років тому в Україні була відсутня суттєва ланка технологічного циклу поствиробництва – кольорокорекція та зведення Dolby-звуку, без яких неможливе творення сучасного прокатного кіно, і продюсерам фільмів доводилося для такої роботи возити кіноматеріали за кордон.
Після фільму з насолодою поспілкувався з режисером Михайлом Іллєнком. Сам Іллєнко так сказав про головного героя фільму: «Цей герой – це насправді найкращий спосіб запропонувати глядачеві побачити те рідне, що поруч з ним. Зрештою, подарувати йому почуття любові. Власне, ми всі разом, нашою знімальною групою і хотіли зняти такий фільм. Я б це назвав справедливим кіно».
Михайло Іллєнко - геніальний режисер, викладач, член-кореспондент Академії мистецтв України, заступник секретаря Спілки кінематографістів, організатор фестивалю українського кіно «Відкрита ніч». Проте, головною темою нашої розмови була звичайно доля українського кіно. Тут ми суттєво програємо російському та, звичайно, європейському чи американському. Кінематограф - важливий виховний інструмент, спосіб зазирнути за лаштунки історії, зробити актуальні для теперішнього часу висновки. Проте, держава всіляким чином ігнорує цю можливість, і я вважаю це неповагою до українського глядача, української людини. Вона позбавляє нас можливості смакувати вчинки справжніх безспірних українських героїв, дивуватися їх долею, інколи так схожою на долю цілої країни.
Наразі команда, що створила цей прекрасний твір, потребує підтримки у прокаті фільму на території України, у її кінозалах. Я переконаний: це справа державних органів, що опікуються розвитком кіномистецтва та культури в цілому. Давно варто не тільки замислитися алей зробити рішучі кроки в побудові та розвитку справжньої української національної кіномайстерні, виховання нового покоління акторів, режисерів, сценаристів, продюсерів. Все це не просто державна політика в галузі кіно. Це вимога часу, виклик, на який необхідно відповісти цілому суспільству. Мова кіно – найпоширеніша мова у світі. Світова громада має дізнатися про нову Україну, саме через такі фільми. Такі твори, як твір пана Іллєнка, красномовніші за футбольні поля, Донбас-арени та перемоги наших боксерів, адже вони відтворюють та розказують світу про українську душу, про українську людину, про українців,яких не можна скорити у яких не можна вкрасти любов до своєї Батьківщини.
Звертаюсь, до очільників столиці, чиновників Мінкультури, депутатів від влади та опозиції, Президента України з закликом підтримати українське кіно та конкретно цей фільм, не бути байдужими до минулого, а відтак і майбутнього.