Пластилінова короткометражка Олександра Шеремета “На будівництві знищення” розповідає нехитру історію про те, що зло від людей можна сприймати по-різному, як конструктивно, так і руйнівним чином. Кожна зла справа тут асоціюється з цеглиною, а що вже з цим “подарунком” робити отримувач має вирішувати сам. Можна повернути чужу злість в позитивне русло і спробувати з цих цеглин щось збудувати, а можна продовжити шлях негативу. Доволі прості ідеї та й загалом просте виконання.
Наступну ж стрічку, “Потьмару Анни” від Даниїла Пінько, можна назвати якою завгодно, тільки не “простою”. Починається вона з доволі дивної сцени з живими акторами, яку до того ж практично не було чутно, рятували тільки англомовні субтитри. Згодом перед глядачем розгортається анімована адаптація віршу Ліни Костенко “Кольорові миші”. Ланцюг винахідливих візуальних переходів та неочікуваних стильових рішень збиває з пантелику.
Через технічні несправності короткометражний фільм показували двічі, що покращило можливість розуміння історії, яка занадто швидко пролітає перед глядачем. Хоча навіть після другого перегляду важко сказати, чи всі авторські ходи пасували цій історії.
“Рідне місто Хмельницький” режисера Вадима Подзігуна вчить, що свою малу батьківщину треба любити й пам’ятати. Мультфільм був створений разом з учнями класу пластилінової анімації та учнями Хмельницької дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва. За 3 хвилини нам показують декілька кумедних скетчів і завершують історію прописною істиною про те, що зміни слід починати з себе.
Наступний на черзі кліп на пісню Connect американської виконавиці Elohim від режисерки Оксани Курмаз. Пригоди дівчини та її новоспеченого інопланетного друга на Землі та за її межами ідеально вписуються в музику. Кліп хочеться постійно дивитись на повторі, а найкращі моменти так і просяться бути порізаними на GIF-зображення.
А от кліп на пісню “До останнього подиху” гурту ніагАра від Олексія Осьмака демонструє наскільки швидко в інтернеті змінюються тренди. Відео візуально нагадує мультфільми про Mr Freeman’a і сценарій чергової антиутопії про звільнення загального люду від панування багатіїв та технологій. Меми типу Nyan Cat та Levan Polka сприймаються так, ніби їх витягнули звідкись з минулого життя. А те, наскільки не актуальними стали посилання на реальних політичних діячів всього за кілька років, демонструє, що краще б кліп обмежився загальними образами.
“Світ Навпаки” режисерки Ольги Гаврилової від студії “Червона собака” показує молодика, який перелізає через височезну стіну й потрапляє в новий світ з абсолютно незрозумілими правилами. Тепер йому потрібно швиденько обжитись в незрозумілому місці й подружитись з його мешканцями. Завдяки повній відсутності слів та неоднозначності дій персонажів трактувати символи мультфільму можна абсолютно по-різному.
І, нарешті, анімаційний фільм “Сама собі тут” від режисерки Анни Дудко, створений на тій же студії “Червоний собака”. Справжня перлина анімаційного блоку, цей твір переміг у Гран-Прі Кіноогляду. Коротенька історія про те, як маленька дівчинка відстає від матері і залишається сама посеред таємничих багатоповерхівок та невідомих людей. Чарівна анімація передає дитячі відчуття страху і цікавості перед невідомим світом, зачаровує приємним візуальним стилем і плавною анімацією.
Автор: Андрій Марченко.