Боротьба за кінотеатр, дискримінація за етнічною ознакою та роль міста у формуванні особистості: як і про що дебютанти знімають

У конкурсній програмі “Кіноогляду СУК” показали перший блок документальних короткометражних фільмів, режисерам-початківцям яких довелось інтегруватись у ромське поселення, закохуватись у головних героїв та ризикувати життям на зйомках у напівзруйнованих будинках.

Показ перших 5-ти документалок пройшов у п’ятницю 13-го. З містичного в цей день була лише краса локації проведення заходу – Будинку кіно. Перед початком ведуча зі сцени обіцяє, що враження від короткометражок змусять глядачів відчути себе як на одному з європейських фестивалів. Нічого подібного не сталося, але не через якість робіт, а специфіку їхніх тем. Кожна стрічка по своєму ілюструє певні сторони саме української культури. Вони насичені маркерами знайомої нам реальності, тож глядач може уявити себе може хіба що в спеціальній секції українського кіно на європейських кінофестивалях.

Фото: Facebook / goEast Film Festival

Першим дивимося фільм “Ілюзія на дні”, в якому порушується одне з актуальних питань урбаністики – наявність доступу до необхідних для задоволення потреб мешканців ресурсів у межах району проживання. Автор Леонід Єжуров показав період боротьби громади за збереження приміщення кінотеатру, задля збереження якого він та інші жителі Херсону створили в ньому арт-хаб. Відстояти його таки не вдається й міська рада забороняє вхід на територію. Попри актуальність проблеми і для інших міст України, фільм радше схожий на телесюжет журналістського розслідування: поверхневе знайомство з контекстом, кадри пошуку Леонідом інформації за комп’ютером, репортерський стиль закадрової розповіді. Для інакшого сприйняття глядачу бракує зв’язку з героями, адже ми нічого не знаємо про відвідувачів хабу: хто ці люди, як хаб змінює їхнє життя.

Далі дивимося стрічку Віталія Гавури про поселення ромів. Вона починається з розповіді пастора про зміни у своїй родині після приходу до Бога, продовжується ілюстрацією їхнього побуту та закінчується приверненням уваги до дискримінації меншини загалом. Здобути довіру відчуженої ментально та сегрегованої фізично спільноти неабияк складно, й режисеру, схоже, це не вдалося. Адже сцени фільму здаються обірваними та погано пов’язаними між собою, через що глядач плутається і врешті не віднаходить сюжетної лінії. Наприкінці виникає відчуття незавершеності, ніби герої почали ділитись із нами чимось дуже важливим, але так і не наважились відкритись.

Уперше зал сміється ще на початку “Хеві Мєтал” від Євгена Голованевського і потім ще декілька разів протягом фільму. Неочікувано, але стрічка, в якій компанія чоловіків 30 хвилини розбирають на металобрухт закинутий будинок, а потім ще 6 хвилин вбивають і готують двох голубів здається найгармонійнішою та найприємнішою з блоку. Режисерська симпатія до героїв відчувається в кожному кадрі й передається глядачам. Нам жодного слова не розповідають про життя чоловіків за межами кадру, але таке відчуття, ніби ми це й так знаємо.

У наступному фільмі разом із неземними звуками занурюємося в космос спогадів про зростання в рідному селищі. “Мій космос” від Наташі Целюби та Юлії Аппен ілюструє щирі роздуми про роль міста в становленні особистості. Скафандр на героїні сприймається як аналогія стану, коли на колись рідне дивишся чужими очима. Поринути в сюжет повністю не вдається, тому що кадри не дають можливості побачити все сказане, а уявити самостійно глядач не встигає через завелику кількість різних історій і їхнє швидке чергування.

Останнім дивимось “Ти хочеш знятись у моєму фільмі?” про особистий досвід його режисерки, Ольги Махинько, під час пошуку сюжету для дипломної роботи. Вона відправляється в Польщу з метою зробити кіно про життя свого друга, трудового мігранта, але знаходить більш цікавого головного героя, який врешті стає її хлопцем. Поява в кадрі режисерки під час зйомки на айфон у дзеркалі, показ особистого листування та інші ніби прості та щирі моменти з життя пари не рятують глядача від враження, що документальне кіно потроху перетворюється на ігрове.

Жоден короткометражний документальний фільм першого блоку в результаті не отримав нагороди від “Кіноогляду СУК”, проте, сподіваємось, на цьому життя стрічок не закінчиться.

Маргарита Токарєва

Cinema lovers: рецензії молодих кінокритиків Cinema lovers: рецензії молодих кінокритиків , Блог Інтенсиву кінофестивалю Кіноогляд
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter