Дії уряду під час карантину
З початком поширення пандемії COVID-19 у березні 2020 року було прийнято рішення закрити усі навчальні заклади та перевести їх на дистанційне навчання. Оскільки ні українські школи, ні українські університети не мали попереднього досвіду проведення дистанційного навчання, то саме тоді вони гостро потребували методичних рекомендацій. Однак, Міністерство освіти і науки не надало рекомендацій щодо того, як організовувати роботу навчальних процесів в школах та університетах. Винятком стали рекомендації МОН щодо організації залікової сесії для університетів.
У липні в Україні ввели “адаптивний карантин”, відповідно до якого всю Україну було розділено на чотири зони - “зелену”, “жовту”, “помаранчеву” та “червону”. Для кожної зони встановили свої правила відвідування навчальних закладів.
Перед початком нового навчального року виникли нові проблеми. По-перше, МОН надав лише загальні рекомендації закладам освіти щодо організації навчання в умовах пандемії COVID-19. Наприклад, рекомендації для шкіл стосувались здебільшого дотримання санітарно-епідеміологічних норм, серед яких соціальне дистанціювання, моніторинг навчання учнів та використання засобів індивідуального захисту. Методичних рекомендацій щодо організації процесу дистанційного навчання все ще бракувало.
Якщо ж говорити про засоби індивідуального захисту, то всю відповідальність за їхнє забезпечення від самого початку поклали на місцеву владу. Однак місцеві бюджети на початку нового навчального року були наповнені нерівномірно, а отже, не всі могли забезпечити належним чином маски та антисептики навіть вчителям. Водночас відповідальність за купівлю масок для дітей поклали на батьків.
Натомість в МОН не просили гроші з коронавірусного фонду, тому звідти не було виділено коштів на освіту взагалі. Саме того фонду, на користь якого на початку 2020 року забрали 5 млрд в освіти. У МОН постійно наголошували, що гроші на маски та антисептики можуть бути виділені з освітньої субвенції. От тільки це змогло статися лише після рішення уряду від 4 листопада, коли засоби індивідуального захисту внесли в перелік того, на що можна витрачати освітню субвенцію. А наскільки до цього місцева влада насправді могла забезпечити вчителів масками та антисептиками, невідомо.
З якими основними проблемами зіштовхнулись здобувачі освіти?
Основна проблема, яка часто асоціюється з дистанційним навчанням – цифрова нерівність. Це означає, що не всі учні та студенти мають рівний доступ до технічних можливостей, які стали нагальними під час дистанційного навчання. За даними Держстату, домогосподарства у селах майже вдвічі рідше мають підключення до інтернету, ніж у великих містах. Це означає, що учні, які навчаються у сільській місцевості, можуть мати гірший доступ до дистанційного навчання або взагалі його не мати. Ця ж проблема зачепила й студентів – через введення жорсткого карантину значна частина повернулись додому. Відповідно студенти, які проживали у сільській місцевості теж могли не мати належного Інтернет-з’єднання для навчання.
Інша технічна проблема – забезпечення технічними засобами. За результатами опитування, проведеного освітнім омбудсманом, більшість дітей користувалась смартфонами під час дистанційного навчання. Вочевидь мобільні телефони не можуть повноцінно покрити запити, потрібні для навчання. Саме тому дітям доводилось ділити з батьками інші технічні засоби – ноутбуки або персональні комп’ютери. Така ситуація могла ускладнювати як роботу батьків, які могли працювати дистанційно, так і учнів, які вимушені були ділити техніку з батьками або іншими членами родини.
Відсутність попереднього досвіду проведення дистанційного навчання у вчителів та викладачів також відбилась і на здобувачах освіти. Відповідно до опитування, проведеного Державною службою якості освіти, 94% шкільних вчителів користувались застосунком Viber для комунікації з учнями під час дистанційного навчання за жорсткого карантину навесні. Такий підхід обмежував можливість учням повноцінно засвоювати навчальні матеріали, адже основна їх частина залишалась на самостійне опрацювання. Вчителі могли лише надсилати завдання у месенджері і не надавати школярам потрібної підтримки та допомоги.
Ця ж проблема зачепила й студентів. Через брак попереднього досвіду частина викладачів замість дистанційного навчання надавала студентам письмові роботи та відпрацювання. Маючи одразу кілька предметів, де задають купу письмових завдань, студенти були перевантажені та не могли належно засвоїти потрібний матеріал. На жаль, не всі викладачі контролювали і зважали на значну завантаженість студентів.
З якими основними проблемами зіштовхнулись вчителі та викладачі?
Звісно, вчителі та викладачі так само мали технічні проблеми – як з не завжди якісним під’єднанням до інтернету, так і наявністю технічних засобів для викладання. Однак не менш серйозною проблемою, з якою вони стикнулись була відсутність попереднього досвіду дистанційного навчання. Незрозуміло було, як потрібно організовувати навчання в режимі онлайн, давати завдання, оцінювати здібності. Також проведення дистанційного навчання потребувало окремого програмного забезпечення, комфортно користуватися яким можна здебільшого за допомогою платних облікових записів. Чи виділяли й чи виділяються зараз на це гроші – питання без відповіді.
За весь час карантину в Україні ані вчителям, ані викладачам не давали додаткових виплат за викладання. Водночас перехід на новий для них спосіб – дистанційне навчання – потребував додаткової підготовки та більшої кількості робочого часу. Навіть зараз, коли більшість шкіл все ж навчаються очно, якщо у школі є клас, який пішов на карантин, це створює додаткове навантаження. Адже вчитель повинен підготувати окремі завдання для тих, хто навчається очно та окремо для тих, хто дистанційно. Щодо викладачів, то, звісно, університети мають доволі широку автономію і самі можуть розпоряджатися коштами. Але не в усіх можуть бути гроші на додаткові виплати викладачів.
Що можна зробити?
Більшість проблем, озвучених вище, продовжують існувати і зараз, бо є школи, які знаходяться на карантині та переведенні на дистанційне навчання, більшість університетів навчається дистанційно з початку пандемії.
За весь час карантину майже не було проведено моніторингових опитувань щодо проблем та наслідків дистанційного навчання в Україні, а також проблем очного навчання під час пандемії. Винятком є опитування Державної служби якості освіти та освітнього омбудсмана, але вони охоплювали лише середню освіту. Натомість досліджень по вищій освіті досі бракує.
МОН має розробити базові методичні рекомендації організації дистанційного навчання, які б могли допомогти вчителям та викладачам більш ефективно організовувати навчальний процес.
Необхідно розробити рекомендації для закладів освіти, які б стимулювали розвиток навичок вчителів та викладачів, потрібних для дистанційного навчання.
Уряд має забезпечити виплати за додаткове навантаження для вчителів та викладачів, яке пов’язане з дистанційним навчанням.
Авторка: Юлія Назаренко, аналітик Cedos