Приклад Маріуполя більш ніж красномовний. Після подій 9 травня Ахметов за допомогою цілком йому підконтрольних ментів Донецької області та дружинників Маріупольського металургійного комбінату ім. Ілліча повністю взяв там все під свій контроль протягом однієї доби.
Доволі також показовою стала істерична реакція Партії регіонів на інтерв’ю «Російській газеті», так званого, народного губернатора Донецької області Губарєва. Якщо раніше він, згідно їх постійних заяв, був жертвою політичних репресій злочинної української влади, то зараз перетворився у «самозванця групи бомжів».
Визнання, що саме Ахметов фінансує більшість всіх цих сепаратистів, лише підтвердило те, що і так є «секретом Полішинеля». Але істерика пов’язана із реальною загрозою того, що Ахметов і весь його бізнес може потрапити в «чорні списки» ЄС та США. А потрапити в них значно легше, ніж потім з них вийти.
По-друге, існують неофіційні домовленості між Ахметовим та Тимошенко. Саме внаслідок цих домовленостей все міліцейське керівництво Донецької області – це люди Ахметова. І незважаючи на те, що практично вся міліція Донецької області, не ховаючись діє на боці сепаратистів, нікого не знімають зі своїх посад. І це попри гучні заяви Турчинова про зміну всіх силовиків Сходу та Півдня України ще 14 квітня, тобто ще місяць назад, всі менти там залишились на своїм місцях. Трагічність цієї ситуації полягає в тому, що ті, хто стоїть там на проукраїнських позиціях, змушені діяти в умовах розв’язаного сепаратистами терору проти них. Бо міліція там діє в повній взаємодії з цими терористами.
Окремо слід відзначити, що діють також неофіційні домовленості між Ахметовим та Яценюком. Саме на це вказує збільшення обсягу дотацій вугільній галузі вже рішенням уряду Яценюка. Хоча ця система дотацій є повністю корумпована та дозволяє збагачуватись Ахметову, Єфремову, родині Януковича та ще низці кримінально-олігархічних кланів Донбасу. Показово, також, що жодних кроків цього уряду, спрямованих на реформування вугільної галузі та системи субсидування до цього часу не оголошено. Більш того, щось мені підказує, що до того часу поки керувати Міністерством енергетики та вугільної промисловості буде пан Продан, а уряд очолюватиме пан Яценюк, жодних реформ в цій галузі не буде. Як не буде зміни реформ в енергосекторі, які за сьогоднішньої моделі реалізуються в інтересах енергетичних активів Ахметова.
По-третє, цей уряд до цього часу не оприлюднив і не зареєстрував законопроекти, спрямовані на децентралізацію влади, з передачею значних повноважень та відповідних фінансових ресурсів органам місцевого самоврядування населених пунктів. Хоча саме ці кроки мають показати бажання уряду діяти в інтересах місцевих громад всюди, в тому числі Сходу України. Показово, що за даними громадських активістів всі ці законопроекти вже напрацьовані у Віце-прем'єр-міністра з регіональної політики Володимира Гройсмана, але хтось свідомо блокує їх оприлюднення та негайну подачу на розгляд у Верховну Раду.
Складається враження, що дехто в нинішньому керівництві України свідомо грає не на заспокоєння ситуації на Донбасі, а навпаки, на підживлення дестабілізації там.
При цьому всі ці вищезгадані гравці, які зараз грають долею української державності, схоже впевнені, що зможуть контролювати ситуацію на Донбасі. Але, очевидно, що чим більше проллється крові, чим більше буде вбитих та покалічених там, тим менш керованою становитиметься ситуація. Бо тоді вже діятимуть не раціональні розрахунки, а емоції та ненависть сотень тисяч чи мільйонів людей, які зроблять неможливим їх життя в межах однієї держави.