Нормандські приватні зустрічі

2-го жовтня 2015 року відбулася чергова зустріч перших осіб Франції, Німеччини, України і Росії в рамках так званого «Нормандського формату».

Фото: @STsegolko

Багато політиків і експертів коментують наслідки цієї зустрічі. Зокрема, оцінюються її наслідки для Росії та для України. Навіть на найближчий вівторок, за словами одного народного депутата, до ВРУ запрошується Міністр закордонних справ України для пояснень.

У зв’язку з цим дивно, що мало чути, чи й зовсім не чути про те, що жодна із сторін зустрічей у згаданому форматі не має відповідних повноважень. Цим можна пояснити, зокрема, те, що у Парижі в котрий раз не було жодних підсумкових документів. Не було ні спільної заяви, ані навіть спільної (за участю всіх чотирьох сторін зустрічі) прес-конференції. Виходить так, що всі ці бесіди в рамках так званого «Нормандського формату» схожі на приватні ініціативи їх учасників. І кожен з учасників може їх трактувати так, як хоче, адже ніщо не однозначне і не зафіксоване. Отже, пройдуть роки і в офіційній історії нічого не залишиться від російської агресії в Україні.

Ще можна якось зрозуміти представників нашої держави у їх згодах брати участь у будь-яких форматах, лишень би настав мир і не гинули люди.

З іншого боку, абсолютно не зрозуміло, навіть моторошно від того, яка роль Франції і Німеччини у врегулюванні військового російсько- українського конфлікту, чому вони? Якщо буде позитивний результат – вони миротворці. Якщо негативний – в кращому разі, вибачаться. І ніякої відповідальності. А головне – ніде не зафіксовано яке і кому покарання наступає при порушенні домовленостей.

Ні Франція, ані Німеччина навіть не спробували отримати повноваження від ЄС. Але ж члени ЄС можуть і не вповноважити їх. Зокрема, треба ж якось пояснити ігнорування Польщі, яка, напевно, має більше підстав бути серед миротворців по Україні. А чому, наприклад, не Балтійські країни?

Крім цього, зовсім не ясно чому представники (навіть очільник) РФ вважають себе посередниками а не винними?

Виходить, що стороною є тільки представники України?

І ми з цим усім погоджуємося?

А як бути з писаними і не писаними правилами дипломатичного протоколу? Адже у двосторонніх відносинах (особливо на заході) без офіційної ноти ніхто навіть не чхне!

І не треба дивуватися з вислову очільниці Німецького уряду у Парижі про «Україна без Криму» – німецька пунктуальність обумовила її озвучити те, про що інші мовчки думають. Ми самі створили собі такий імідж.

Залишається вірити, що випробувавши (не без втрат) і «Нормандський», і «Мінський» формати, Україна повернеться до Будапештського меморандуму. Пояснить всі його проблеми, офіційно звернеться до країн-гарантів і здійснить передбачені там процедури. Як не як, під Будапештським меморандумом є підписи президентів! І ми відповідно до нього віддали ядерну зброю! Якби ж цього не робили, мабуть, не відважились би московські бандити здійснити агресію проти нас. Без ядерної зброї – вони відважилися. То ж нехай нас захистять інші гаранти! А якщо ні – якщо відмовлять (а на письмові запити обов’язково надходить письмова відповідь), то варто всьому світу розповісти, що ніяким підписам (навіть найвищих посадових осіб) країн-гарантів вірити не можна. І все це письмово. Аби не забулося. І щоб в історії зберігалося. Навряд чи всі теперішні народи і їх керівники погодяться з такою історичною ганьбою їх країн.

Можливо, таким чином Україна в будь-яких перемовинах безвідносно до прізвищ учасників використала б по-серйозному вагомий наш аргумент, який закладений в Будапештському меморандумі. І тільки офіційно! А так ми виставляємо свою державу на загальне посміховисько і кепкування.

Богдан Соколовский Богдан Соколовский , Экс-уполномоченный Президента Украины по международным вопросам энергетической безопасности Богдан Соколовский
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram