НБУ: надії на оновлення та нову якість політики

Вчора відбулося представлення Президентом України нового Голови Національного банку України Кирила Шевченка, якого обрала 17 липня 2020 року Верховна Рада України, колективу НБУ. В добрий час. Рада НБУ і я особисто будемо сприяти у становленні справжньої незалежності та інституційної спроможності НБУ.

Фото: president.gov.ua

Напередодні було багато спекуляцій про «політичний» тиск, втрату незалежності, недоторканність і незмінність команди НБУ, посягання на макрофінансову стабільність України, гарантом якої ніби був НБУ. Але хто її бачив крім самого Правління НБУ та деяких міжнародних фінансових організацій за останні 5 років?

Яку спадщину одержав новий Голова НБУ від «попередників»? Явно не макроекономічну та фінансову стабільність. Про це я особисто і Рада НБУ неодноразово вказували в період 2016-2020 років:

1) Монетарна політика проводилася із виключною концентрацією на цілі інфляції і з недостатньою увагою до цілі підтримки стійких темпів економічного зростання. Центральний банк перейшов до жорстких параметрів монетарної політики в умовах критично слабкого внутрішнього попиту та в умовах критично низького рівня національних заощаджень (в 2018 р. норма заощаджень населення була 4%, в 2013 р. – 12%, в 2005 р. – 15%), що призвело до стагнації економіки та подальшого падіння темпів економічного зростання. Загальним підсумком неефективності монетарної політики стало зниження рівня монетизації економіки з 60 до 36% ВВП за останні 5 років.

Про надмірну жорсткість політики НБУ свідчить те, що інфляція в Україні є нижчою від цільового діапазону з січня 2020 року. В результаті такої політики кредитний ресурс практично недоступний для галузей та підприємств, які потребують довгострокових інвестицій. При цьому, у країнах Центральної та Східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина, Туреччина) ключова ставка нижча від рівня інфляції.

2) Політика високих процентних ставок згубно позначилась на фінансовій стійкості суб’єктів господарювання та державних фінансів. У секторах економіки суттєво зросли макрофінансові ризики у зв’язку із критичним зниженням доступності кредитних ресурсів. Рівень кредитування реального сектору впав до 12% ВВП (за працюючими кредитами), що в 4-5 разів нижче, ніж в країнах Центральної та Східної Європи. Підприємства змушені були запозичувати на зовнішніх ринках капіталу в результаті чого ризики зовнішньої вразливості економіки посилились (зовнішній борг підприємств сягнув 37% ВВП, при середніх значеннях у регіоні 20-25% ВВП). В секторі державних фінансів суттєво зросла вартість державних запозичень.

Процентні ставки за кредитами реальному сектору та державними запозиченнями кратно перевищують рівень ключової ставки НБУ. Фокусування Національного банку на короткострокових процентних ставках (до 3 місяців) обумовило 3-разове перевищення ставок за довгостроковими кредитами реальному сектору та 1,5-разове перевищення ставок за ОВДП над рівнем облікової ставки НБУ. Високі процентні ставки не лише обмежують доступ бізнесу та громадян до кредитів, але й збільшують кредитні ризики самих банків. Висока вартість фінансування дефіциту державного бюджету створює ризики стійкості державного боргу у середньостроковому періоді.

Частка довгострокових кредитів серед нових кредитів, що надаються банками нефінансовим корпораціям скоротилася з 15% у 2013 р. до 7% у січні-травні 2020 році. Кредити терміном понад 1 рік займають менше половини кредитного портфеля банків, тоді як, наприклад, в Польщі довгострокові кредити займають 77% кредитного портфеля польських банків.

3) Потенціал банківської системи для фінансування економіки знаходиться на рекордно низькому рівні за весь час незалежності України. З 2013 по 2019 р. співвідношення між депозитами банків і ВВП знизилось з 48% до 25%, а частка строкових депозитів знизилась з 68% до 44%. Співвідношення між залученими коштами банків (депозитами) та працюючими кредитами знизилося до рівня нижче 50%. В результаті банківська система України значно ослабила виконання своєї основної функції фінансового посередника між вкладниками та позичальниками.

4) Надмірна зарегульованість банківського сектору не сприяє розвитку кредитування реального сектору економіки. Кредитування підприємств перебуває у стагнації третій рік поспіль. Внаслідок викривлення стимулів банківської системи вкладення банків у безризикові інструменти (депозитні сертифікати НБУ та ОВДП) зросли до історичного максимуму. Їх частка на сьогодні становить 1/4 загальних активів та 1/3 чистих активів банківської системи.

В складі процентних доходів банків частка «пасивних» процентів за ДС, перевищила 10% (в 2019 році – 6%, в 2018 році – 5%). В січні-квітні 2020 р. за рахунок процентів по ДС сформовано 23% прибутку банків та 17% емісії НБУ. Загалом, за 4 місяці 2020 р. процентні доходи банків за депозитними сертифікатами становили 5,7 млрд. грн. (за весь 2019 р. було отримано 9,6 млрд. грн.), за ОВДП – становили 8,9 млрд. грн. (за весь 2019 р. було отримано 30,1 млрд. грн.).

5) Неефективна валютно-курсова політика у 2019 році обумовила укріплення обмінного курсу гривні під впливом спекулятивного попиту на ринку ОВДП з боку нерезидентів. Правління НБУ помилково вважало, що тенденції укріплення обмінного курсу, викликані припливом коштів нерезидентів в ОВДП, були обумовлені фундаментальними факторами. Обсяги купівлі Національним банком іноземної валюти у резерви були недостатніми для протидії необґрунтованому зміцненню курсу гривні. РЕОК гривні за в 2019 р. укріпився на 20%. Згідно процедур ЄС зміна РЕОК на 11% за 3 роки є ознакою макроекономічної нестабільності. Ревальвація гривні призвела до збитків підприємств та падіння доходів державного бюджету. Результатом стало недоотримання українськими експортерами валютної виручки на рівні $3-4 млрд. доларів США та суттєве недонадходження коштів (від податків та митних зборів) до Державного бюджету.

Незважаючи на те, що валютні резерви країни в 2019 р. знаходилися на рівні близько 70% від нормативу МВФ, Національний банк не скористався можливістю викупу валюти для поповнення валютних резервів. Це знизило можливість протидії центрального банку шокам фінансової нестабільності в період кризи коронавірусу та негативно впливає на суверенні кредитні рейтинги країни.

6) Не налагоджено здоровий механізм координації між монетарною та фіскальною політикою. Прогнози Національного банку щодо валютного курсу та ВВП суттєво відрізняються від прогнозів Уряду, які враховуються при складанні проекту бюджету. Це створює загрози фіскальній стійкості та макроекономічній стабільності. До початку кризи коронавірусу не проводилась робота щодо розвитку механізмів інвестиційного рефінансування проектів, що здійснюються за підтримки Уряду.

Відмова Правління Національного банку від проведення операцій з державними цінними паперами на вторинному ринку (стандартний монетарний інструмент для більшості країн світу) збільшує витрати на обслуговування державного боргу, які у 2020 році становитимуть 3.6% від ВВП або 14.8% доходів Державного бюджету. Доходність ОВДП удвічі перевищує облікову ставку НБУ та обмежує можливості Уряду у здійсненні антикризових заходів та стимулюванні економічної активності.

7) Рада Національного банку неодноразово вказувала на недоліки та незбалансованість політики центрального банку, вибірковість застосування монетарних інструментів та недостатньо активну діяльність Правління Національного банку з відновлення кредитування та стимулювання економічної активності в Україні.

Впевнений, що Рада НБУ разом з Головою НБУ та новим складом Правління здійснить необхідні кроки для підвищення ефективності роботи банківської системи та активізації кредитування, зокрема:

• Проведення виваженої процентної політики з врахуванням рівня жорсткості монетарних умов для реального сектора економіки.

• Спрощення та пом’якшення процедур оцінки банками ризиків за кредитними операціями.

• Розвиток інструментів інвестиційного рефінансування кредитів банків, включаючи застосування інструментів з фіксованою та/або пільговою процентною ставкою.

• Запровадження цільових операцій з довгострокового рефінансування банків на пільгових порівняно зі стандартними операціями умовах, які спрямовуватимуться на антикризову підтримку підприємств реального сектору за визначеними Урядом і Національним банком критеріями.

• Розширення переліку активів, які можуть виступати забезпеченням за операціями з рефінансування банків (у т. ч. шляхом включення іпотечних облігацій в перелік стандартних інструментів регулювання ліквідності банків з метою розширення можливостей для рефінансування іпотечного кредитування).

• Активна взаємодія з Урядом з питань реалізації програм направлених на підвищення доступності кредитів для суб’єктів підприємництва, формування довгострокових інвестиційних ресурсів економічного зростання.

• Проведення операцій купівлі/продажу на вторинному ринку державних цінних паперів з метою регулювання його ліквідності, посилення конкуренції та вивільнення банківських ресурсів, задіяних у фінансуванні дефіциту державного бюджету, для потреб кредитування бізнесу.

Система індикаторів і принципів ухвалення рішень, якими має керуватися Національний банк для здійснення монетарної та валютно-курсової політики, повинна бути достатньо вичерпною і комплексною як для ефективної реалізації функцій монетарного регулятора, так і для нівелювання ризиків прийняття хибних політичних рішень.

Богдан Данилишин Богдан Данилишин , Академик НАН України
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram