ГлавнаяБлогиБлог Антона Найчука

Зміст політичної кризи в Молдові: хронологія боротьби за владу

Якщо режисери культового серіалу «Гри престолів» вирішать реалізувати новий проект, є всі підстави зняти кіно про молдовську політику. За останній тиждень політичний процес країни відзначився настільки гостросюжетними подіями, що важко передбачити усі вірогідні сценарії розвитку ситуації. За декілька днів проросійські сили зуміли сформувати коаліцію з проєвропейськими, а 9 червня вранці громадяни Молдови прокинулись в захопленій країні. Спробуємо детально розібрати стан політичних справ в сусідній державі, визначити передумови та спрогнозувати можливі наслідки.

Фото: EPA/UPG

Історія розпочалась під час виборів 24 лютого 2019 року. За їх результатами у парламент країни пройшли чотири політичні сили – проросійська партія соціалістів (35 місць), Демократична партія Молдови найвпливовішого олігарха В. Плахотнюка (30 місць), проєвропейський опозиційний блок Acum, сформований М. Санду і А. Нестасе (26 місць), партія одіозного бізнесмена І. Шора, скромно названа на його честь (7 місць) та 3 депутати без партійної приналежності по одномандатним округам.

В країні розпочались затяжні коаліційні перемовини у ході яких розглядались усі допустимі союзи при формування більшості – соціалісти з проєвропейськими силами, проєвропейські сили з демократами, демократи з соціалістами. Проте, жоден з варіантів не знайшов логічного завершення, що впевнено вело країну до розпуску парламенту дострокових виборів. Проте в процес втрутились впливові зарубіжні гравці.

3 червня в Молдову прибули віце-прем’єр Російської Федерації Д. Козак, який є куратором молдовського напряму, комісар ЄС з питань розширення і політики добросусідства Й. Хан і директор офісу Східної Європи Б. Фреден. Високі дипломати провели окремі зустрічі з представниками партій-переможців з метою узгодження актуальних політичних питань. 6 червня президент Молдови І. Додон здійснив робочий візит в Росію для участі у Петербурзькому економічну форумі, де російська сторона зуміла навести останні аргументи на користь власного бачення оптимальної політичної моделі для Молдови.

Динаміка подальших процесів засвідчила ефективність зарубіжної допомоги на шляху формування парламентської більшості. Проєвропейський блок Acum вступає у союз з Соціал-демократичною партією Молдови. М. Санду отримує крісло прем’єр-міністра і розширений мандат на формування власного кабінету, соціалісти обмежуються посадою спікера парламенту. Новостворена більшість у складі 61 депутата ухвалює договір про тимчасове співробітництво з надзвичайно амбітними планами:

• повернення пропорційної системи на зміну діючій змішаній з мажоритарними округами;

• проведення резонансної кадрової чистки, серед яких відставка прокурора, зміна голів Служби інформації і безпеки та Національного центру боротьби з корупцією;

• затвердження пакету антиолігархічних законів;

• проголошення Молдови захопленою.

Основний підтекст перерахованих ініціатив полягає у перехопленні влади у головного олігарха країни В. Плахотнюка, який тримає під контролем усі ключові позиції в органах влади, а створення більшості виступає спроба переграти головного «демократа» Молдови.

Плахотнюк завжди відзначався неоднозначною репутацію, виступаючи найбільш впливовою людиною в країні і здійснюючи контроль за фінансовим сектором. Часто до методики його «переговорної дипломатії» відносини шантаж, підкуп та погрози. Особливе негативно фігура олігарха-політика сприймалась у Кремлі. Куратор молдовського вектору політики Козак не задоволена необмеженим впливом В. Плахотюка, що ускладнювало забезпечення російських інтересів. Більше того, бізнесмен дозволяв собі відкриту критику у бік Росії, намагався шукати виходи на американську адміністрацію та всіляко демонтував свою автономність у прийнятті рішень інколи в обхід позиції. Після парламентських виборів у Москві вважали недопустимим будь-який формат коаліції за участі демократів. У випадку гіпотетичного союзу демократів з проєвропейськими силами Росія дедалі більше втрачає вплив над пострадянською республікою. За умов коаліції з соціалістами, існувала загроза виходу з під контролю російської сторони І. Додона, якого міг перетягнути В. Плахотнюк, з огляду на переконливість олігарха у питаннях тіньової політики.

В існуючих обставинах, єдиною можливістю для Кремля «поставити на місце» Плахотнюка став сценарій формування коаліції соціалістів з проєвропейським блоком. Під час перебування в Молдові Козак переконав керівництво соціал-демократичної партії підтримати під час з’їду республіканської ради партії законодавчі ініціативи і кадрові амбіції А. Нестасе і М. Санду та зголоситись на формування більшості. В свою чергу, на майданчиках Петербурзького форуму І. Додону представили можливі економічні преференції від підтримки російської позиції з метою спонукання його до відмови від розпуску парламенту і підтримки нового прем’єр-міністра.

Не виключно, що у своїх діях російська сторона знайшла ситуативне порозуміння з ЄС, оскільки в Брюсселі занепокоєнні рівнем корупції в Молдові та призупиняли фінансову підтримку. Таким чином, потенційне обмеження олігархічної влади та формування проєвропейського уряду на чолі з М. Санду стало б «лакмусовим папірцем» для європейської дипломатії.

Відчувши пряму загрозу В. Плахотнюк вдався до дій. Підконтрольний йому Конституційний суд визнав незаконними парламентські рішення з 8 червня, оскільки термін повноважень органу влади сплив 7 червня через неспроможність сформувати більшість (на думку парламентарів дедлайн наступає 9 червня). В інформаційному просторі з’явився компромат на І. Додона з приводу його фінансування з боку Росії та намагання президента пролобіювати кулуарні домовленості про федералізацію Молдови за російським сценарієм.

Ймовірно злив компромату та загроза переслідування через підконтрольні олігарху суди, змусили І. Додона проявити слабкість і не затвердити голову уряду одразу після формування парламентської коаліції. Президент запропонував провести консультації з лідерами фракцій 10 червня для збереження ситуації у правовому полі. На відміну від виконавчої влади, В. Плахотнюк проявив свою готовність йти до кінця, спонукавши Конституційний суд позбавити повноважень І. Додона та призначити на посаду виконувачем обов’язків власного соратника Філіпа. Останній прогнозовано підписав указ про розпуск нелегітимного, на його думку, парламенту, закріпивши у країні двовладдя.

Головна мета демократів створити умови для позачергових виборів на основі існуючого виборчого кодексу, що дозволить Плахотнюку виграти час та провести якомога більше власних представників через мажоритарні округа. Окрім того, в оточенні олігарха розраховують, що через використання підконтрольних медіа ресурсів вдасться дискредитувати проєвропейські сили та соціаліста І. Додона, оголосивши й дострокові президентські вибори на початку вересня з метою повнявого перезавантаження влади.

Заяви про підтримку коаліції Acum та соціалістів з боку ЄС та необхідності мирного вирішення процесу зі сторони НАТО і США не мають особливо значення для В. Плахотнюка, для якого перемога у політичній війні стане гарантією особистої безпеки. Демократи вже вдались до технологій вуличних протестів, оточивши будівлі парламенту, міністерств і прокуратури наметами. Навколо зібралось безліч молодиків спортивної статури, своєрідний «олімпійський резерв» Молдови, схожі на український аналог «тітушок». Координатором, так би мовити, «силового крила громадянського суспільства» став депутат від демократів, майстер бойових мистецтв К. Цуцу. Окрім того, повідомляють, що з метою розширення народного протесту до столиці розпочинають звозити бюджетників.

Таким чином, Молдову поглинає політична криза, а динаміка процесів формує безліч сценаріїв розвитку ситуації. Важливу роль грає позиція силовиків – МВД і армії. Безперешкодне розгортання наметів біля будівель органів влади та пасивність з боку правоохоронців до мобілізації протестних настроїв громадян, на перший погляд, демонструють сигнали прихильності поліції до В. Плахотнюка. Мирний, на даному етапі, перебіг протистояння не потребує застосування військової компоненти, тому позиція «генералів» поки залишається не визначеною. Проте, зважаючи на масштаби контролю ситуації в країні, буде не дивно, що армія також займе сторону демократів у разі потреби.

Таким чином, реалізація плану тимчасової антиолігархічної коаліції та обмеження впливу В. Плахотнюка, підтриманий представниками зарубіжних делегацій під час їх перебування у Молдові поки, зазнає вагомих труднощів. Боротьба продовжується, а літо обіцяє бути жарким не тільки у політичному житті України. Головне, щоб в Молдові війна за владу не призвела до людських жертв і провокацій…

Антон Найчук Антон Найчук , Директор Фонду громадської дипломатії
Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter