Перша згадка про село датується 1431 роком, коли литовський князь Ягайло записав його Лаврентію Ціолко і його сину Петрові. Місцеві дослідники вважають, що назва села пішла від першого жителя Мойси Мороза і була Мойсівці, згодом назва трансформувалась у Москівці, а потім у Носківці.
Чому мене взагалі сюди занесло?
Справа в тому, що у у XVII столітті князі Потоцькі збудували тут палац у романському стилі та висадили парк.
На жаль, внаслідок пожежі у 1998 році палац частково згорів. Зараз частина палацу зруйнована та заростає деревами, а частина використовується школою.
Зі Жмеринки до села автобуси курсують з автостанції, що поруч з вокзалом. Перший автобус їде о 6 ранку, проїзд коштує 21 гривню, а от назад раджу з села йти на трасу і ловити попутки або маршрутки до Жмеринки або Вінниці.
До палацу потрібно йти від кінцевої маршрутки дорогою, оточеної деревами та бур'яном. В самій школі я не побачив собак чи охоронців, лише якийсь мужичок вже під кінець моєї прогулянки територією школи дивно косився на мене.
Враження від пам'ятки — звичайні для України. Вона нищиться, хоча могла б приносити місцевій громаді гроші. Будівля рушиться, заростає деревами, огорожа згнила і повалилась. Нічого особливого, як майже у всіх містах України. Всередину пам'ятки зайти малореально — настільки густі дерева та бур'ян.
В селі також є власний музей, який на момент мого приїзду був зачинений, будинок культури з фресками, а також асфальтовані дороги, з-під яких виглядає каміння. Отаке село Носківці.
До нових зустрічей!