Загалом, за даними досліджень, успіх програм для викривачів залежить від двох ключових факторів: надійного правового захисту та достатньої фінансової мотивації Без захисту викривачі не наважуються діяти через страх помсти, а без значних стимулів ризики часто переважають потенційну вигоду.
Міжнародний досвід
Світовий досвід демонструє, що кожна країна адаптує модель інституту викривання відповідно до своєї правової культури, але успіх незмінно залежить від балансу між захистом і мотивацією.
США: фінансовий стимул як рушійна сила
Сполучені Штати почали розвивати інститут викривання завдяки Закону про неправдиві заяви (False Claims Act, FCA). Ця система пропонує викривачам від 15 до 30% відшкодованих коштів (причому без верхньої межі) через механізм qui tam.
У США за період з 1986 по 2022 рік позови, подані викривачами відповідно до Федерального закону про неправдиві заяви, дозволили повернути понад 50 млрд дол. до бюджету. Викривачам було виплачено понад 7 млрд дол.
За програмою для викривачів, створеною Законом Додда-Франка, який був прийнятий у 2011 році, повідомлення викривачів сприяли фінансовому відшкодуванню порушень законів про цінні папери на суму щонайменше 2 млрд дол., при цьому викривачі отримали понад 720 млн дол. (дані на 2022 р.).
Ці цифри свідчать, що значні фінансові стимули мотивують інсайдерів розкривати масштабні зловживання, особливо коли вони впевнені у захисті від репресій.
Європа: пріоритет захисту
Європейський Союз у Директиві 2019/1937 робить акцент на гарантіях захисту, а не на фінансових стимулах. Головна мета — створити безпечні умови, щоб викривачі могли повідомляти про порушення без страху втрати роботи чи репутації. Більшість країн ЄС не передбачають винагороди в законодавстві, але пропонують фінансові стимули в окремих програмах.
Водночас досвід європейських країн підтверджує вплив розміру винагороди на активність викривачів. Наприклад, в Угорщині винагорода обмежена 1% від штрафу, який має виплатити порушник, (максимум 180 тис. дол.), що є недостатнім для мотивації та призводить до низької активності викривачів. Словаччина також має обмежені програми, які діють у специфічних секторах, але брак значних стимулів зменшує їх ефективність.
Азія: синтез захисту та винагороди
Програма винагород для викривачів у Південній Кореї, запроваджена Корейською комісією з питань справедливої торгівлі (KFTC) у 2002 році, спочатку була неефективною, оскільки за чотирирічний період громадяни подали менше десяти повідомлень. Однак після збільшення максимальної суми винагороди з 20 млн вон (19 тис. дол. США) до 100 млн вон (94 тис. дол. США) програма KFTC стала однією з найефективніших у світі.
Сьогодні Південна Корея показує, як поєднання гарантій захисту та фінансових стимулів може давати вагомі результати: у 2002–2013 роках Комісія з боротьби з корупцією отримала понад 28 тисяч повідомлень, повернувши до бюджету 60 млн дол. і виплативши викривачам 6,2 млн. дол.
Коли захист недостатній
У країнах з недостатнім захистом програми винагород часто провалюються. Наприклад, в Гані, яка запровадила систему винагород у 2006 році, страх помсти стримує викривачів, що робить програму малоефективною. Аналогічна ситуація склалася в Кенії, де програма фінансової мотивації виявилася неефективною через слабкий захист.
Навіть у країнах, де програми винагород спочатку ефективно заохочують людей повідомляти про порушення, вони можуть втратити ефективність, якщо держава не забезпечить викривачам захист від помсти. Так, у Нігерії програма винагород для викривачів вважалася загалом успішною: у звіті за 2018 рік було зазначено, що завдяки їй було повернуто понад 7 млрд найр (378 млн дол. США), однак відсутність у країні законодавства про захист викривачів призводить до того, що їх кількість у Нігерії продовжує зменшуватися. Опитування показало: приблизно три чверті респондентів у країні вагаються повідомляти про корупційні дії без юридичної підтримки з боку уряду.
Ці приклади свідчать, що фінансовий стимул без захисту не має бажаного ефекту.
Українська модель: потенціал і виклики
Україна прагне поєднати найкращі світові практики, інтегруючи захист і фінансові стимули. Чинне законодавство передбачає винагороду для викривачів у розмірі 10% від встановлених у кримінальному провадженні збитків або розміру предмету злочину, але не більше 3 тис. мінімальних зарплат (на 2025 р. - 24 млн грн станом), встановлених на час вчинення злочину При цьому грошовий розмір предмета злочину чи завданих збитків має перевищувати 5 тис. прожиткових мінімумів для працездатних осіб (станом на 2025 р. - 15,14 млн грн) на час вчинення правопорушення. Рішення про виплату ухвалює суд після обвинувального вироку у кримінальному провадженні.
Перші судові рішення про виплату викривачам винагороди були ухвалені ВАКС у 2023 році, а виплати викривачам здійснені у 2024:
- 1,68 млн грн отримав викривач, який обіймав посаду директора департаменту внутрішнього аудиту Міноборони, за повідомлення про пропозицію йому хабаря у 24 млн грн за дії в інтересах одного з ТОВ.
Обидві виплати стали можливими лише завдяки зміні порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті не для виплат викривачам, а на здійснення заходів з реалізації антикорупційної стратегії.
Тому кейси реалізованих винагород викривачам хоч і свідчать про формування та функціонування викривання в Україні як комплексного інституту, однак шлях, пройдений для їх забезпечення, чітко продемонстрував необхідність ґрунтовних законодавчих змін для системного врегулювання самої процедури виплат. Це питання залишається одним із ключових викликів. Законопроєкт, який вже напрацьований, має вирішити проблему.
Отже, світовий досвід доводить, що ефективність інституту викривання - це синергія захисту й фінансових стимулів. Без захисту навіть значні винагороди не мотивують викривачів, а недостатні стимули роблять програми фінансового заохочення малоефективними. Україна має амбітний підхід, який поєднує обидва елементи, але наразі процедура виплат винагород має бути системно врегульована. Це дозволить не просто наслідувати найкращі світові практики, а створити власну ефективну модель викривання корупції.