Попри те, що Президент опікується виключно дипломатією, національною безпекою і обороною, однією з головних функцій інституту президентства є політичне лідерство. Саме тому цілком природно, що від потенційних кандидатів очікують пропозицій всього комплексу дій для повернення окупованих територій. Але на питання, що має зробити новий Президент для цього, у програмах можна знайти лише загальні розлогі формулювання. Рецепти навіть топових кандидатів не виходять з кола примітивної гальванізації кордонів, коли в той же час йдеться про необхідність воскресити українську душу на окупованих територіях.
За час окупації десятками експертів та аналітиків напрацьовано таку кількість аналітичних матеріалів про майбутнє Донеччини і Луганщини, від якої українців має почати нудити. Попри те, що більшість з такої аналітики вирізняється низькою якістю і заграванням популістичними настроями, за п'ять років війни створено достатньо якісних практичних пропозицій, щоб нарешті сформулювати абрис системної внутрішньої політики. Саме ці пропозиції мають стати політичним фундаментом нового Президента із повернення Донбасу та узагальнити найкраще з напрацьованого для деокупації, реінтеграції та зміцнення громадської довіри.
1. Політика деокупації: відновлення і зміцнення українського суверенітету
- створення умов для впровадження виключно Міжнародної миротворчої місії ООН і Тимчасової адміністрації ООН як перехідного механізму з підтримки миру на сході України. За результатами дослідження Кальміуської групи 60% українців вважають запровадження тимчасової адміністрації ООН за підтримки миротворчих сил для управління окупованими територіями єдиним ефективним засобом у вирішення конфлікту. Жодних інші модальності озброєних місій (як, наприклад, поліцейська місія ОБСЄ) не знаходять підтримки в українському суспільстві.
- забезпечення деокупаційних заходів обладнаною і ефективною контрактною українською армією. Згідно з даними дослідженням програми USAID "Нове правосуддя" (жовтень 2018 року) довіра до Збройних сил переважає довіру до органів поліції і становить 45% проти 23% відповідно, тож саме армії має надаватися пріоритет у реалізації деокупаційних заходів, на противагу органам внутрішніх справ. Однак, слід розуміти, що питання довіри до збройних сил в прифронтових територіях у процесі деокупації має бути посилено через розвиток механізмів військово-цивільної співпраці (civil-military cooperation) налагодженню горизонтальних комунікації із самоврядними органами і населеннями.
- створення умов для запровадження механізму перехідного правосуддя (transitional justice), що базується на передовому міжнародному досвіді подолання наслідків збройних конфліктів. Перехідне правосуддя - це не про прощення злочинів представникам терористичних угруповань, це міжнародна практика встановлення правил мирного життя, відшкодування збитків жертвам конфлікту, неупереджене судочинство і належне покарання злочинців
- у зовнішньополітичних комунікаціях відстоювання позиції чітко визначеної послідовності деокупаційних заходів, уникаючи подвійного тлумачення такої черговості. На жаль, Мінській процес не дає імперативної відповіді про послідовність запропонованих ним заходів, що створює двозначність тлумачення відповідних угод. Впровадження Тимчасової адміністрації можливе лише після фіксації контролю міжнародної миротворчої місії на тимчасово окупованих територіях та фіксації контролю української армії за лінією державного кордону. Під фіксацією контролю може розумітися розквартирування миротворчого контингенту в центральних адміністративних будівлях територіальних громад (міські, селищні, сільські ради), на територіях військових баз та полігонів на окупованій території, будівлях відділів Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ, запровадження регулярних поліцейських патрулювань міжнародними силами територій населених пунктів, створення тимчасових пунктів контролю на стратегічних автомобільних трасах. Проведення будь-якого виборчого процесу можливо після впровадження Тимчасової адміністрації та завершення терміну нормалізації відносин (2-3 роки) на окупованій територій під контролем ООН.
- Тимчасова адміністрація як перехідний механізм має діяти виключно на основі національного законодавства, що має бути належним чином адаптоване. Головна мета – демілітаризація, забезпечення громадського правопорядку, нормалізація економічних відносин, контроль за добровільним і безпечним поверненням вимушено переселених осіб, створення атмосфери довіри, розмінування територій. Тимчасова адміністрація має включати тимчасові поліцейські сили, механізм цивільної координації (функціонування служб і сервісів для громадян, підтримка інфраструктури окупованих міст замість існуючих органів терористичних угруповань), командування миротворчим контингентом, а також групи взаємодії з керівництвом Донецької і Луганської областей. Економічне відновлення, відновлення обігу гривні та ревіталізація критичної інфраструктури, відбудова зв'язків між суб'єктами господарювання з інших регіонів України має відбуватися за спеціальними національними економічними програмами для забезпечення прозорості і транспарентності використання коштів, в тому числі - міжнародних організацій та донорів.
- заборона на створення будь-яких муніципальних органів підтримки правопорядку (муніципальна поліція, муніципальна міліція, варта чи добровільні дружини) по всій території Донецької і Луганської областей, в районах і об'єднаних територіальних громадах, що безпосередньо межують з іншими країнами. Навесні 2014 року саме добровільні громадські об'єднання з охорони правопорядку стали об’єктом інфільтрації іноземних спецслужб, що використовували їх для посилення сепаратистських тенденцій. До відновлення і зміцнення українського суверенітету по всій країні муніципальні органи правопорядку не мають стати каркасом для відцентрових процесів.
- виключно у рамках перехідного правосуддя має бути оголошена амністія для всіх, хто за час окупації НЕ здійснював кримінальних злочинів, пов'язаних з насиллям чи істотної економічною шкодою державі, але був пов'язаний з роботою незаконних збройних формувань чи органів окупаційної адміністрації. З цим за результатами опитування Кальміуської групи скоріш згодні і цілком згодні 59% українців на противагу 37% українців, що абсолютно не згодні та скоріш не згодні з таким варіантом. Проте слід розуміти, що амністія - це не звільнення від відповідальності, а часткове чи повне звільнення від відбування покарання. Окрім того, мають бути передбачені механізми для належного покарання тих, хто вчинив злочини і тяжкі правопорушення, як, наприклад, вбивства, викрадення, зґвалтування тощо.
- політичні представники окупаційного режиму («депутати міських, сільських, селищних рад», «голови міст, сіл, селищ», «депутати парламентів» терористичних угруповань, «міністри» та прямі заступники і помічники цих осіб – всіх, хто виконував представницькі чи політичні функції) мають бути обмежені у праві бути обраними до представницьких органів, проходити державну службу чи службу в місцевому самоврядуванні у належний спосіб, відповідно до національного законодавства.
- працівники медичної, освітньої та комунальної сфер, що підтримували життєдіяльність громад в окупації, не можуть за замовчуванням розглядатися як прибічники окупаційної влади чи терористичних угруповань тільки тому, що вони залишилися виконувати свої професійні обов'язки в окупації. На жаль, держава не створила умов для всіх громадян, хто бажав виїхати з окупації. Життєві обставини таких громадян можуть бути дуже різноманітними, дехто залишився, дбаючи про рідних, через неможливість виїхати, відсутність джерел для існування тощо. Саме тому, процедури переслідування цих категорій українських громадян мають бути зняти з порядку денного. Виключення можуть становити ті представники освіти, хто за часів окупації викладав чи координував ретрансляцію елементів окупаційної пропаганди і ідеології.
- важливою складовою деокупації поряд з звільненням від незаконних збройних формувань є проведення децентралізації та об’єднання територіальних громад, що знаходяться зараз в окупації. На початку 2014 року, ще до початку інфільтрації і активності озброєних нерезидентів Російської Федерації, більшість учасників громадських акцій висували вимоги збільшення обсягу повноважень місцевого самоврядування, інструментів впливу на процеси прийняття рішень. Саме через децентралізацію, яка отримала позитивні відгуки по всій країні, можливо реальне наближення прийняття рішень до пересічного члена громади, що власне і вимагали на початку окремі громадяни на Донеччині та Луганщині. Процесом об'єднання громад мають опікуватися обласні військово-цивільні адміністрації у тісній координації з Тимчасовою адміністрацією. Крім того - вибори, що мають пройти після впровадження миротворчої місії та адміністрації ООН, можуть бути виключно виборами депутатів і голів об'єднаних територіальних громад. Жодні вибори субрегіональних владних чи самоврядних органів, на кшталт “парламентів ДНР і ЛНР”, неможливі.
- паралельно з вищезазначеними деокупаційними заходами, до виборів має відбутися конвалідація певних документів, що видавала окупаційна адміністрація (свідоцтв про народження, документів про смерть чи реєстрацію шлюбу між громадянами України за наявності підтвердження з їх боку тощо). За п'ять років війни тисячі дітей - українських громадян - народилися в окупації, стали повнолітнім. Процедури конвалідації мають супроводжуватися також уточненням демографічних відомостей та оновленням Державного реєстру виборців, щоб виключити, наприклад, наявність в ньому померлих осіб. Для вимушено переселених осіб, що за певних обставин не можуть повернутися назад до окремих районів Донецької та Луганської областей, має бути передбачено механізм одноразового голосування ВПО за місцеву владу на Донбасі за місцем проживання у приймаючих (нових) громадах. Організацією виборів має займатися виключно Центральна виборча комісія України, а для транспарентності і неупередженості процесу функцією забезпечення виборчого процесу має займатися Тимчасова адміністрація.
- за умови успішного проведення прозорих виборів Тимчасова адміністрація має припинити власний мандат та передати субрегіональну координацію до обласних адміністрацій чи інших органів української влади. Проте міжнародний поліцейським контингент і спостерігачами мають продовжити свою роботу на певний час (1-2 роки) для того, щоб забезпечити відкритість і верифікацію дотримання Україною прав громадян на звільнених територіях.
2. Політика реінтеграції: зміцнення зв'язків з українцями в окупації
- Міністерства інформаційної політики і Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і вимушено переселених осіб мають бути реформовані і перетворені у Міністерство реінтеграції і національної єдності – потужну міжвідомчу SCRUM-команду, що опікується питаннями цивільної взаємодії, реалізації комплексної політики реінтеграції та посилення громадської довіри і національної єдності. На сьогодні обидва органи виконавчої влади системно зазнають нещадної критики експертів і активістів громадських організацій, що опікуються ВПО і окупованими територіями в цілому. При цьому невдоволення стосується як компетенції виконавців, так і методології діяльності та безініціативність цих владних суб'єктів, що не відповідає політико-правовій реальності.
- забезпечення ефективними сервісами громадян України в окупації на території, що контролюється українським урядом. На сьогодні існуючі моделі надання послуг для українців, що виїжджають з непідконтрольної території, жахають - довгі черги на лінії розмежування, що змінюються очікуванням у державних органах, відсутність статистики і обліку тих, хто звернувся за державними чи комунальними послугами з окупації, надмірна бюрократизація тощо. Всі ці складнощі природньо не додають симпатії українців з непідконтрольних територій. Скасування дозвільної процедури перетину лінії розмежування конфлікту з одночасним посиленням безпеки пересування, створення сервісних хабів замість контрольно-пропускних пунктів, налагодження логістики і “зелених коридорів” для охочих отримати державний сервіс, дружній інтерфейс отримання адміністративних послуг для громадян з окупації - далеко не вичерпний перелік заходів для забезпечення ефективним сервісом наших співвітчизників з непідконтрольних територій.
- трансформація військово-цивільних адміністрацій у сервісні механізми військово-цивільного співробітництва з органів, що утворені через політичну доцільність у районах, де влада бажає замінити або взяти під контроль місцеве самоврядування.
- вимушено переселені особи мають отримати право голосувати за місцеву владу у приймаючих громадах за умови наявності верифікованої довідки ВПО. На сьогодні переселенці, що належно сплачують податки і збори та користуються комунальними сервісами у приймаючих громадах, не мають можливості для волевиявлення і полишені права обирати власних представників у місцевих радах. Призначення для переселених осіб гарантованою Конституцією пенсії і соціальних виплат НЕ повинно залежати від наявності довідки ВПО, проте виплати можна отримати тільки на контрольованій урядом території (законопроект №6240 і №6692).
- скасування переліку дозволених для перевезення через лінію розмежування водночас із прийняттям переліку заборонених для перевезення товарів. Штучні обмеження та лімітованість номенклатури, що дозволяється для перевезення на окуповану територію, не можуть охопити весь спектр потрібних громадянам в окупації речей. Крім цього, такий механізм створює умови для корупції на лінії розмежування, посилює економічні зв'язки окупованих територій з Російською федерацією. Відновлення постачання продуктів харчування та товарів щоденного вжитку, лікарських засобів, промислових товарів не у комерційних обсягах (за виключенням категорій промислових товарів, що можуть використовуватися для озброєння терористичних угруповань, та не для цілей реекспорту) дозволить побудувати господарські зв'язки громад в окупації з громадами інших регіонів України, інтегрувати місцеві ринки до загальнонаціонального через створення ланцюжків постачання. Крім того, життєво важливо надати дозвіл для перевезення вантажів медичного і гуманітарного призначення (наприклад, АРТ-препаратів і тест-систем перевірки на ВІЛ) авторитетним міжнародним організаціям, як наприклад Міжнародне товариство Червоного хреста і Півмісяця тощо
- створення Єдиного комунікаційно-сервісного порталу для громадян України в окупації як національного агрегатора інформації про існуючі сервіси та механізму доступу до них, розвінчання стереотипів і міфів щодо діяльності українського уряду, надання оперативної інформації про роботу сервісних хабів
3. Політика зміцнення громадської довіри і національної єдності
- зважаючи на високий рівень несприйняття, для громад в окупації до моменту проведення місцевих виборів під контролем Тимчасової адміністрації слід призупинити дію закону про декомунізацію. Нову топоніміку звільненого Донбасу мають обирати новообрані органи місцевого самоврядування, проте вже зараз до цього можна залучати переселенську спільноту, яка може запропонувати різні компромісні назви об'єктів. Такий підхід здатен показати належний рівень довіри, відкритість та плюралізм думок і поглядів. Проте закон про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів слід доповнити засудженням окупаційного режиму і забороною героїзації представників терористичних угруповань.
- започаткування Національного механізму академічних обмінів для посилення мобільності студентів закладів вищої освіти та учнів старшої ступенів закладів середньої освіти, науково-педагогічних кадрів всередині країни між навчальними закладами з різних регіонів. Уніфіковані навчальні програми та освітні стандарти створюють передумови для реалізації академічних обмінів без шкоди для освітнього процесу. Запуск “українського Еразмусу” сьогодні набуває подвійного значення, адже саме розширення комунікації між молоддю, допоможе руйнації регіональних стереотипів і культурних міфів, сприятиме культурній дифузії і взаємопроникненню культурних форм і практик.
- прийняття Національної програми внутрішнього туризму, створення екосистеми для безбар’єрного і вільного переміщення громадянами регіонами України в рекреаційних цілях. На сьогодні більшість жителів Донеччини ніколи не були у західних регіонах країни, рівно як і навпаки, що тільки підсилює поширення фейків та стереотипів один про одного. Спрощення процедур іноземного інвестування в туристичні об'єкти, посилення державних гарантій захисту інвестицій в рекреаційну інфраструктури, стимулювання впровадження логістичних пільгових програм і пакетів для спрощення внутрішнього туризму дозволять знизити бар'єри і стимулюють культурний обмін.
- створення механізму підтримки для об'єктів культурної і молодіжної інфраструктури (supporting mechanism), віднесення їх до переліку критичної інфраструктури, обов'язкове резервування коштів для фінансування публічних просторів, відкритих культурних локацій і платформ органами місцевого самоврядування на Донеччині та Луганщині, перехід від ресурсної підтримки організацій чи культурних ініціатив до створення умов розвитку української культури на Донбасі.
- запровадження Стандарту інформаційної відкритості у діяльності органів самоврядування для громад на Донеччині та Луганщині. На сьогодні кулуарність прийняття рішень на місцях є одним з потужних чинників відсутності громадської довіри. В той же час впровадження арсеналу демократії участі (механізми громадських зборів, обговорень, експертиз, петицій, бюджетних регламентів тощо) є опцією, а не даністю в роботі самоврядування. Запровадження імперативної прозорості і транспарентності у роботі місцевих рад на сході країни дозволить сприяти довірі до публічної влади в цілому і може бути масштабовано на інші регіони.
- запуск Національної служби психологічного здоров’я і подолання наслідків збройного конфлікту, яка б опікувалася наданням первинної психологічної допомоги та подальшого перенаправлення воїнів АТО, вимушено переселених осіб та дітей, що постраждали внаслідок конфлікту.