Україна опинилася в безпрецедентній ситуації, коли монобільшість мала всі шанси стати рушієм глибоких і системних реформ. Однак реформаторський потенціал залишається недостатнім. Важливі та масштабні законопроєкти часто ухвалюють під тиском міжнародних партнерів, при цьому народні депутати подеколи намагаються перед ухваленням вихолостити суть законопроєкту. Яскравий приклад — «перезавантаження» Бюро економічної безпеки України, зокрема спроби відтермінувати переатестацію працівників установи. Виникає враження, що законотворці забувають, що реформи потрібні не лише для отримання зовнішньої підтримки, а насамперед — для зміцнення інституційної стійкості України.
З огляду на соціологічні опитування рівень довіри до парламенту та уряду знижується, а населення вважає, що події в країні розвиваються в неправильному напрямку.
Роль уряду в проведенні реформ
Уряд має бути драйвером економічних реформ, адже де-юре він є основним гравцем у перемовинах із міжнародними партнерами, у результаті яких визначається перелік необхідних реформ.
Проте реальність показує інше: лише 14% усіх законопроєктів за останню сесію Верховної Ради були ініційовані Кабінетом Міністрів. У міжнародному контексті це виглядає досить скромно. У Польщі, Великобританії та інших країнах Європи уряд ініціює від 60 до 90% законопроєктів, і більшість із них стають законами. В Україні ж лише 23% урядових законопроєктів стали законами протягом 2019-2023 років. Це свідчить про брак системного підходу до реформування та слабку координацію між гілками влади. В умовах війни це особливо небезпечно.
Як підвищити ефективність законодавчого процесу?
По-перше, потрібно мати стратегічну рамку ухвалення реформ.
Власне, вона вже існує — це матриця реформ, створена урядом на основі зобов'язань у рамках програми з МВФ та Ukraine Facility. Необхідно роз’яснити цю матрицю для парламенту й громадян.
По-друге, слід розв'язувати проблему «законодавчого спаму».
За час роботи Верховної Ради IX скликання було зареєстровано 6816 законопроєктів, із яких лише 18% стали законами. Понад 60% законопроєктів отримують негативні висновки Головного науково-експертного та близько 90% — Головного юридичного управління, що вказує на системні проблеми у підготовці законодавчих ініціатив. Це значно ускладнює роботу комітетів, які не встигають якісно опрацьовувати всі ініціативи.
Нам варто перейняти досвід країн Західної Європи, де процес законодавчої роботи більш виважений. Наприклад, у Великобританії за період 2019-2023 рр. було зареєстровано 914 законопроєктів, а у Польщі — 1802. Це свідчить про більш відповідальний підхід до законотворчості, де кожна ініціатива проходить через ретельний відбір та експертизу.
По-третє, погоджувальна рада (визначає, які проєкти виносяться на голосування) має працювати більш конструктивно і враховувати позицію не лише монобільшості, а й інших політичних сил. Зрозуміло, що «Слуги народу» мають достатньо голосів для ухвалення рішень і без решти фракцій. Але суть демократії в тому, щоб брати до уваги думку меншості, навіть коли формально це не обов'язково. Це сприятиме більш злагодженій роботі парламенту.
Нарешті, слід запровадити уряд національної єдності
В умовах війни громадяни України справедливо очікують єдності від своїх лідерів. Низька активність уряду, відсутність координації та слабка реформаторська активність послаблюють позиції України як на внутрішній, так і на міжнародній арені.
У цій ситуації доцільно розглянути можливість створення уряду національної єдності — коли представники різних політичних сил об’єднаються і оберуть склад уряду, який відповідатиме очікуванням людей. До речі, згідно з минулорічним соціологічним опитуванням лише 19% громадян ставилися до такої ідеї негативно, 37 і 38% позитивно або нейтрально.
Спільне рішення стосовно уряду національної єдності могло б об’єднати політиків і підвищити довіру населення до інститутів влади. А новий уряд став би тим самим двигуном реформ, який наразі необхідний Україні, і сигналом для міжнародних партнерів, що Україна готова до рішучих дій.
Автор: Олег Іванов, аналітик Вокс Україна