Анастасія Платонова
Журналістка, незалежна культурна критикиня, редакторка
Журналістка, незалежна культурна критикиня, редакторка
aplatonova1@gmail.com
Публікації автора
-
За спадщину відповідальні ми всі разом — кожен громадянин України. Якщо вона наша, нам дбати про неї і захищати її. І під час таких випробувань, як війна, що нині триває в Україні, це стає ще важливішим завданням.
-
Маємо позбутися медійного підходу до пам'яток і говорити про спадщину як про персонально важливе, знайти ключі, які дозволять умовному британцю відчути, коли він слухає про зруйновану українську церкву, ніби то церква в його рідному містечку…
-
Кураторки розповідають про виставку в Jam Factory й тренд на дослідження української історії мистецтва.
-
Кураторки українського павільйону на Мальтійській бієнале розповідають про спільні проблеми України й Мальти і тактичну й стратегічну меморіалізацію.
-
Спільноти, мова, міграція, розвиток і майбутнє: про що говорили на Третьому Конгресі культури.
-
Дослідниця Центру міської історії розповідає про культурну спадщину індустріальних міст і можливості роботи з нею під час війни.
-
Директорка Харківського літмузею розповідає про музеєфікацію сучасної історії, про місто-мур і місто-браму, про виставки без музейних предметів.
-
«Раніше для нас була в пріоритеті євроатлантична спільнота; тепер до неї додалися ще три континенти».
-
«З одного боку, в Дніпрі не дуже велика аудиторія для культурних ініціатив, але з іншого – тут фактично нема конкуренції».
-
Держава ніколи не була ані надійним партнером, ані ефективним менеджером для культури. Тож після вторгнення керівники культурних інституцій не чекали від держави результативності і діяли самі.
-
“Війна в Україні оприявнила політиканство міжнародного культурного світу. Скажімо відверто: головні глобальні культурні інституції не змогли дати раду українському виклику”.
-
За офіційною статистикою, ми маємо 14 млн українців, які змінили місце постійного проживання. І ми не знаємо, скільки з них повернеться, якщо це станеться взагалі. Громади втрачають людський капітал.
-
«Ми багато років дивилися на власну історію через нав’язану нам чужу оптику. Почасти відсутність інтересу до культурної спадщини є наслідком цього».
-
«Ми мусимо думати, як покарати росіян за вчинену шкоду, а також як самим не нашкодити своїм містам ще більше».
-
У Малій галереї Мистецького арсеналу триває імерсивна виставка «Dreamscape» – простір для охочих поринути у психоделічно-психологічну подорож у власні та чужі рефлексії, спогади та враження.
-
«На відміну від Одеси, у Львові та Ужгороді пам’ятники монархам не конфліктують з героями українського національного наративу. Вони їх доповнюють».
-
«У свідомості іноземного глядача російські культурні продукти досі посідають значно більше місця, ніж українські. І це треба змінювати».
-
«Через війну в Україні люди в усьому світі замисляться про новий світовий порядок і нову систему глобальної безпеки».
-
Під час великої війни культурна дипломатія мусила б стати одним з державних пріоритетів. Утім цього не сталося. Найактивнішими її агентами є окремі культурні професіонали: митці, критики, куратори.
-
Ми зараз воюємо з ворогом, який розповідав нам, що прийшов нас «асвабадіть». Так само Держкіно хоче «асвабадіть» Довженко-Центр від його колекції.
-
В.о. директора київського Музею Ханенків та OFAM розповідають про життя музеїв, що триває значно довше за людське, та про проактивність як ключ до успіху.
-
Після переїзду до Кракова в 1945 році Лем так ніколи і не відвідав міста свого дитинства і юності. В інтерв’ю він завжди ухилявся від відповідей на запитання про роки війни або ігнорував їх,
демонстративно виймаючи з вуха слуховий апарат.
-
Директорка Інституту стратегії культури та ексочільниця Департаменту культури КМДА розповідають про розвиток міст через культуру, культурні стратегії та кризи.
-
Дослідниця урбаністики та директорка Центру міської історії аналізують проблеми та перспективи сфери культурної спадщини.
-
За постмайданні роки в нас не з’явилося суспільного договору. Ми не проговорили, що вважаємо ключовими public goods і яке місце там має посідати культура. Можливо, зараз, коли вікно можливостей
зачинилося, нам нарешті вдасться це зробити.