Держава ніколи не була ані надійним партнером, ані ефективним менеджером для культури. Тож після вторгнення керівники культурних інституцій не чекали від держави результативності і діяли самі.
“Війна в Україні оприявнила політиканство міжнародного культурного світу. Скажімо відверто: головні глобальні культурні інституції не змогли дати раду українському виклику”.
За офіційною статистикою, ми маємо 14 млн українців, які змінили місце постійного проживання. І ми не знаємо, скільки з них повернеться, якщо це станеться взагалі. Громади втрачають людський капітал.
У Малій галереї Мистецького арсеналу триває імерсивна виставка «Dreamscape» – простір для охочих поринути у психоделічно-психологічну подорож у власні та чужі рефлексії, спогади та враження.
Під час великої війни культурна дипломатія мусила б стати одним з державних пріоритетів. Утім цього не сталося. Найактивнішими її агентами є окремі культурні професіонали: митці, критики, куратори.
В.о. директора київського Музею Ханенків та OFAM розповідають про життя музеїв, що триває значно довше за людське, та про проактивність як ключ до успіху.
Після переїзду до Кракова в 1945 році Лем так ніколи і не відвідав міста свого дитинства і юності. В інтерв’ю він завжди ухилявся від відповідей на запитання про роки війни або ігнорував їх,
демонстративно виймаючи з вуха слуховий апарат.
Директорка Інституту стратегії культури та ексочільниця Департаменту культури КМДА розповідають про розвиток міст через культуру, культурні стратегії та кризи.
За постмайданні роки в нас не з’явилося суспільного договору. Ми не проговорили, що вважаємо ключовими public goods і яке місце там має посідати культура. Можливо, зараз, коли вікно можливостей
зачинилося, нам нарешті вдасться це зробити.
Мистецтвознавиця Оксана Баршинова та дослідник архітектури Олександр Анісімов розповідають про про неувагу до архітектури, відсутність профільного музею та бенефіціарів міського розвитку.