«Наш, у минулому радісний дім, де ще вчора лунав дитячий сміх, став потопати у сльозах та плачеві…»

«Люблячий батько та коханий чоловік. А ще, гарний господар. Завжди і у всьому підтримував і допомагав. Якщо щось і траплялося, то Вячеслав завжди знаходив вихід», - перше, що згадує про свого загиблого чоловіка, учасника АТО, дільничного інспектора прикордонної служби Вячеслава Кузнецова його дружина Оксана.

Майбутнє подружжя познайомилось одне з одним у клубі. Жінка згадує, що тоді їй було 13 років і рідний брат вперше взяв її із собою на танці. Там вона і побачила Вячеслава. «Він був старшим за мене на чотири роки. Це була любов із першого погляду. З того моменту ми завжди були разом», - говорить дружина загиблого.Через п’ять років В’ячеслав і Оксана сповнили свої бажання і одружилися та почали облаштовувати спільний побут. «Я, на той час, якраз закінчила школу, а Вячеслав вже отримав професію автослюсаря та відслужив строкову службу. Його батько все життя прослужив у міліції, тож і чоловік вирішив йти у правоохоронці. Але я була проти цього, адже доводилось постійно хвилюватись за його безпеку, чекаючи закінчення його чергування. Робота у нього забирала практично весь час й сили. Тож коли в нас народився син, чоловік звільнився і пішов працювати в охоронну фірму», - розповідає Оксана Кузнецова.

Молода родина жила у будинку, разом з батьками В’ячеслава. «Славко був дуже відповідальним і чудовим хазяєм. Все у будинку було зроблено ним власноруч: меблі у дитячій, душова, підлоги, плитка, дитячий майданчик. Не було такого, щоб Славко не зміг би зробити. Також він був дуже дбайливим і люблячим батьком. Виховував нашого сина Олексія як справжнього чоловіка, а доньку Дар’ю як справжню принцесу, завжди виконував всі її забаганки. Дуже часто дарував дітям неочікувані подарунки. Бувало, прийде з роботи, а з собою принесе чи-то дитячу машинку для Олексія чи то ляльку для Дар’ї. Частенько із ними грався, а з сином ще любив ходити на футбол. Це в них обох була така пристрасть», - ділиться спогадами дружина загиблого.

 У вільний від роботи час, родина Кузнецових старалася виїздити на природу: у ліс, на річку, їздили і на море. «Наші діти також любили подорожувати разом з нами. Чекали вихідних, аби поринути у пригоди, адже бувало, що ми йшли у похід з наметами, ловили рибу. Ми жили у повному взаємопорозумінні і злагоді. Можна сказати, що були щасливі, але все перекреслила війна», - з сумом констатує Оксана.

З початком першої хвилі мобілізації Вячеслав отримав повістку. Чоловік вже тоді здогадувався, у що може перерости хитка ситуація на Сході та не на мить не засумнівався у своєму виборі: захищати країну. «Звичайно, всі ми дуже переживали. Славко часто телефонував зі Сходу, найчастіше ввечері. Ми говорили про дітей, про школу, про плани на майбутнє, як краще зробити в тій чи іншій ситуації. Але про війну і реальну ситуацію Славко не розповідав. Як і всі, казав, щоб я не переживала і що у нього все добре. Востаннє ми бачились, коли в нього була відпустка. Він ще тоді сильно хворів. Я благала його лишитись вдома, підлікуватись, але Славко сказав, що не може, його там чекають хлопці і він не пробачить собі, якщо у час його відсутності щось із ними трапиться», - говорить Оксана Кузнецова. Жінка пригадує, що у переддень загибелі чоловіка, їй наснився дивний сон, у якому вона виходить заміж і дуже багато людей навкруги, але всі чомусь не веселяться, а сумують.

Вячеслав Кузнецов загинув на Луганщині, під час бойового чергування. Машина, у якій знаходився чоловік підірвалась на фугасі. Указом Президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», Вячеслав Кузнецов нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Того ж дня я дізналась цю страшну новину. Мені зателефонував командир відділення, у якому проходив службу Славко і сказав, що чоловіка більше немає. Прийшовши додому я не могла стримати сліз. Мій син, Олексій, теж відчув горе. Він намагався зателефонувати батькові, але тато не брав слухавку…Наш, у минулому радісний дім, де ще вчора лунав дитячий сміх, став потопати у сльозах та плачеві», - говорить дружина загиблого.

Зараз родина загиблого в АТО Вячеслава Кузнецова: дружина Оксана, 16-річний син Олексій та 7-річна донька Дар’я дуже боляче переживають втрату коханого чоловіка і батька. Держава допомогла їм, виділивши компенсацію та житло, що потребує ремонту. «Після смерті Славка я одразу відчула, що таке відсутність надійного чоловічого плеча. Дім наче спорожнів, у ньому, буквально, почало все розвалюватись, те що робив Славко. Тільки діти дають надію і впевненість, що далі потрібно жити, заради них. В синові я бачу характер свого чоловіка. Він, як і Славко, добрий та відповідальний, впевнений у собі. А Дар’я дуже тендітна і беззахисна, їй важко без татової любові і тепла», - говорить Оксана Кузнецова.

Дар’я ходить до школи і захоплюється всім, що пов’язано із творчістю. Дівчинка любить малювати та ліпити з пластиліну і глини. Олексій завершує навчання у школі і готується до вступу у ВНЗ. Він хоче пов’язати своє життя з інформаційними технологіями. Це вимагає додаткових супутніх фінансових витрат, на підготовку, а Дар’я швидко росте, тож у нагоді буде новий сезонний одяг і взуття. Давайте допоможемо дітям загиблого в АТО Вячеслава Кузнецова на шляху до дорослого життя, на який далі вони ступатимуть, на жаль, вже без батька.

КУЗНЕЦОВА ОКСАНА ІВАНІВНА 4188373027475695 (Райффайзен банк «Аваль»)

Люди допомагають людям! Кому допомагаєш ти?!

Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram