Уже сам факт демонстрації, в якій, за даними поліції, взяли участь понад 60 тисяч осіб, свідчить, що проблема міграції дійсно актуальна. У сучасній Європі небагато подій і питань здатні масово вивести людей на вулицю. Учасники маршу від Холборна до Парламентської площі обурювалися політикою уряду й заявляли про загрозу британській ідентичності. Серед основних претензій, які лунали на акції: критика високих темпів міграції, вимоги радикально знизити кількість тих, хто прибуває в країну, захистити культуру корінного населення острова, зупинити повзку ісламізацію Великобританії, розгорнути програму масових депортацій.
Томмі Робінсон у промові оголосив про початок «культурного пробудження» і «духовної революції» у Великій Британії. Він закликав прихильників долучатися до правих консервативних політичних партій і змінювати їх зсередини. А також реєструватися для голосування, ставати активістами і готуватися до наступних парламентських виборів. На сцені виступали представники різних європейських рухів, зокрема, французької феміністичної антиміграційної групи Nemesis, які критикували ісламізацію Європи. Кількість іноземних гостей могла бути ще більшою. Але уряд Кіра Стармера напередодні заборонив в’їзд до країни 11 іноземним ультраправим діячам, бо їхня присутність «не сприятиме суспільному благу».
Реакція британського політикуму на демонстрацію була загалом прогнозованою. Ліві й ліберальні політичні сили традиційно засудили захід як «расистський», «ксенофобський», «антиісламістський», який сіє розкол і популяризує ненависть у суспільстві. Подібні оцінки лунали від лейбористів, а також Партії зелених і ліберальних демократів. Прем'єр-міністр Кір Стармер звинуватив організаторів акції, що вони торгують ненавистю. Міністр юстиції Девід Ламмі зауважив, що організатори маршу «Об’єднаймо королівство» не відображають Велику Британію, якою він пишається. Ед Деві, лідер Ліберально-демократичної партії, також згадав про іншу, пропалестинську контрдемонстрацію, яка проходила того дня в Лондоні. І додав, що у країні руйнуються табу на расизм, антисемітизм й ісламофобію. Однак звинуватив у цьому правих екстремістів. Зелені не лише розкритикували демонстрацію, організовану Томмі Робінсоном, а й долучилися до контрпротесту, який був значно менш чисельним.
Натомість консерватори і партія Reform UK, хоч і не долучилися до протесту, підтримали право суспільства висловитися. Кемі Баденох заявила, що мітинг «Об’єднаймо Королівство» — це добре. Хоча підтримала право прем’єр-міністра Кіра Стармера заборонити деяким іноземним спікерам брати участь у ньому. Натомість лідер Reform UK Найджел Фарадж розкритикував подвійні поліцейські стандарти у ставленні до маршу «Об’єднаймо королівство» і пропалестинського мітингу. Проте не секрет, що більшість виборців його партії симпатизують гаслам, які лунали 16 травня в Лондоні.
Тема міграції та її наслідків колись була табу у Великобританії. Але цей час минув. Зараз вона перебуває фактично в центрі політики. І для цього існують реальні підстави, які не зводяться до банальних маніпуляцій.
Прихильники мультикультуралізму стверджують, що міграція сприяє економічному розвитку. Але це далеко не так у Великобританії. Насправді міграція дорого обходиться платникам податків Сполученого Королівства. Щодня держава витрачає 8,3 млн фунтів на проживання шукачів притулку в готелях. За рік близько 3 млрд фунтів стерлінгів.
За даними Національного аудиторського офісу (NAO), загальні витрати на систему розміщення біженців на десятирічний період (2019–2029) зросли втричі: з 4,5 до 15,3 млрд фунтів. У звіті NAO, замовленому Спеціальним комітетом з внутрішніх справ парламенту, йдеться, що кількість шукачів притулку, які мешкають у платному житлі, зросла з приблизно 47 000 у грудні 2019 року до 110 000 у грудні 2024 року. Місцеві громади обурені практикою заселяти сотні одиноких чоловіків у містечка чи селища. Будівлі, де розміщують мігрантів, стають точками соціальної напруги.
Масова міграція сприяє дефіциту житла, піднімає орендну плату і чинить тиск на соціальну інфраструктуру. Звіт Full House стверджує: з 2001 року вплив чистої міграції на орендну плату становить приблизно 132 додаткові фунти стерлінгів на місяць у номінальній вартості. Цей показник зростає до 216 фунтів стерлінгів на місяць у Лондоні. А кількості житла, яке будують, замало, щоб стабілізувати ринок нерухомості.
Минулого року понад 41 тисяча людей прибула до Великобританії на човнах. З 2018 року на острів висадилися понад 200 тисяч нелегальних мігрантів. У 2022–2023 роках чиста міграція сягнула 900 тисяч осіб за рік. Хоча з того часу уряд різко обмежив видачу віз, загальна кількість новоприбулих залишається дуже високою. Інтеграція не працює належно, бо просто неможливо інтегрувати таку кількість осіб. А суспільство перебуває в перманентній напрузі й гостро реагує на безсилля уряду. Крім того, існує відчуття несправедливості, коли законослухняні іноземці роками проходять жорсткі бюрократичні процедури, аби отримати візу, тоді як люди без документів потрапляють у країну поза законом й одразу на державне забезпечення.
Точкою постійної напруги є проблема злочинності мігрантів. Скандал зі звинуваченнями в групових зґвалтуваннях неповнолітніх, у яких брали участь переважно чоловіки пакистанського походження, не вщухає й досі. Окремі кримінальні випадки за участю мігрантів умить стають точкою кипіння.
Британці мають підстави побоюватися за розмивання національної і культурної ідентичності. Можна не вірити теоріям змови про планову заміну населення, але важко відмахнутися від демографічної реальності. У 2001 році частка людей, які ідентифікували себе як «білі британці», становила 87 % населення Англії та Уельсу. У 2011 році цей показник впав до 80,5 %. За даними перепису населення 2021 року, уперше в історії спостережень частка білих британців опустилася нижче від половини в деяких великих містах. Наприклад, у Лондоні — до 42,5 %, Манчестері — до 48,7%, Бірмінгемі — до 42,9 %, Лестері — до 33,2 %. Загалом по країні вона склала 74,4 %.
Також перепис 2021 року зафіксував, що частка людей, які вважають себе християнами, впала до 46,2 %. А мусульман зросла з 4,9 % у 2011 році до 6,5 % у 2021 році, сягнувши майже 3,9 млн осіб. Такі швидкі демографічні й культурні зміни створюють відчуття тривоги за традиційний британський спосіб життя, цінності, історію і культуру. Багатьом британцям здається, що вони втрачають країну.
Великобританія зараз пожинає плоди помилкової міграційної політики, яка тривала десятиліттями. Очевидно, що звужувати демонстрацію 16 травня до протесту «ультраправих маргіналів» і «расистів» є своєрідною спробою ігнорувати реальність. Але результати нещодавніх місцевих виборів і рейтинги політичних партій, у яких лідирує Reform UK, свідчать про те, що міграційна проблема давно набула національного значення. І вийшла за межі радикальних правих рухів. Не виключено, що нездатність справитися з негативними наслідками масової міграції може стати однією з причин падіння уряду Кіра Стармера.
Не варто сподіватися, що протестні настрої у британському суспільстві раптово зникнуть. Вони зумовлені не надуманими, а переважно об’єктивними причинами і віддзеркалюють хвилювання населення, які дужчають через соціально-економічні труднощі Великобританії. Це відкриває перед такими силами, як Reform UK, непогані шанси виграти наступні вибори до парламенту і здійснити революцію в політичній системі Сполученого Королівства.
