Більшість з них працюють і сплачують податки. Проте сотні тисяч жінок, які отримали притулок у Чехії, стикаються з недовірою суспільства та скороченням державної допомоги.
«Ми не можемо будувати своє майбутнє, ми не знаємо, чого очікувати», - сказала українка під час зустрічі групи підтримки матерів у Громадському центрі «Svitlo» в Празі, який допомагає українським мігрантам.
Її слова підтримали ще дві жінки. Усі троє приїхали до Праги самі з дітьми одразу після початку повномасштабної війни в Україні у 2022 році. Раз на тиждень вони зустрічаються з українською психологинею Анною Катрук, яка «намагається допомогти їм знайти підтримку та стати на ноги», каже вона.
Через три з половиною роки після вторгнення Росії в Україну сотні тисяч біженців у Чехії та мільйони по всій Європі досі стикаються з невизначеністю щодо свого майбутнього.
Чехія має найвищий показник біженців на душу населення в Європейському Союзі: 35 українців, які мають тимчасовий захист, на кожні 1000 жителів. Станом на лютий 2025 року майже 400 000 українських біженців проживають в країні, більшість з яких мешкає в столиці Празі.
Біженці в Празі, переважно жінки з дітьми, стикаються з низкою серйозних проблем: браком житла, мовними бар’єрами, а також труднощами у пошуку роботи та догляді за дітьми. Життя цих людей ускладнює нестабільна ситуація в Україні та політична невизначеність у Чехії, де популіст Андрій Бабіш значно випереджає у передвиборчих опитуваннях напередодні жовтневих виборів, що майже робить неможливим планування їхнього майбутнього.
Гендерна перспектива
Переважна більшість українських біженців - це жінки та діти, адже воєнний стан в Україні забороняє майже всім чоловікам віком від 18 до 60 років залишати країну.
Коли у 2022 році почалася хвиля біженців, майже 80 відсотків українських біженців у Чехії становили жінки, зазначив Якоб Андрле, спеціаліст із міграції у програмі підтримки біженців чеської благодійної організації People in Need ("Людина в біді"). Нині цей показник коливається близько 60 відсотків.
«Тут обов’язково треба враховувати гендерну перспективу», — скаже Іва ван Леувен, юристка, обізнана з цим питанням та колишня спостерігачка ОБСЄ в Україні. «Це надзвичайно сильний стрес — жінки хвилюються за своїх чоловіків та родини, які залишилися в Україні».
Самотні матері «несуть подвійний тягар», пояснила Наталія Боровська, яка працює з мігрантами у Празькому інтеграційному центрі, організації підтримки, що фінансується містом та ЄС. «Багато хто перебуває в Чехії без своїх партнерів або родичів, а це означає, що їм бракує підтримки в повсякденному житті. Через це їм важко інтенсивно вивчати чеську, шукати кращу роботу або поліпшити своє становище. Вони застрягли в замкнутому колі, з якого складно вийти самостійно», — каже жінка.
Коли жінки, які очікували перебувати в Празі кілька тижнів, зрозуміли, що їхній час розтягнувся на місяці, а потім і на роки, потреба в психічній підтримці різко зросла.
«Фактично вся робота [необхідна для виживання родини] зосереджена на них. І це найважче. А після двох-трьох років такого навантаження це починає даватися взнаки», — зазначив Андрле.
Дослідження, проведене у перший рік війни, показало, що 45 відсотків українських біженців повідомляли про помірну або більш серйозну депресію чи тривогу, що у п’ять разів перевищує рівень серед загального населення.
Ця проблема не зникне найближчим часом — і, навпаки, потреба у психологічній допомозі лише зростатиме, адже «людей, які звертаються за допомогою через ПТСР, депресію, тривожність, стає дедалі більше», — додав Андрле.
Боровська зазначила, що невизначеність, з якою стикаються мігранти, суттєво впливає на їхній емоційний стан. «Українські матері часто відчувають себе на роздоріжжі — чи вчити мову, повністю інтегруватися, чи розглядати Чехію лише як тимчасове місце проживання», — сказала вона.
«Коли біженці почали приїжджати, вони не знали, де опиняться вже наступного місяця», — зауважила Нора Фрідріхова, колишня тележурналістка, чия неурядова організація (НУО) Satnik надає безкоштовний одяг і речі для неповних сімей, серед яких багато українських жінок.
Проблеми з працевлаштуванням
Окрім емоційного навантаження, життя в умовах такої невизначеності має і практичні проблеми.
«Деякі роботодавці не хочуть підписувати трудові договори на строк, що перевищує термін дії візи. Та сама проблема виникає і з договорами оренди», – каже Боровська.
Більшість українських мігрантів наразі мають візи тимчасового захисту, які можна продовжити лише на один рік.
Пошук роботи може бути складним через мовні бар'єри, з якими стикаються багато мігрантів; кваліфікація на українському ринку праці часто не відповідає чеській. Анна Катрук, українська психологиня, яка надає консультації біженцям, зазначає: «Багато високоосвічених людей – лікарів, юристів, вчителів – стикаються з тим, що вони тут не потрібні і не можуть себе прогодувати».
«Вони змушені працювати на низькокваліфікованих, фізично важких роботах, що призводить до фізичного виснаження та деморалізації», – додала вона.
Згідно з останнім дослідженням, координованим Агентством ООН у справах біженців, рівень зайнятості українських біженців у Чехії зріс з 62 % у 2023 році до 76 % у 2024 році, що є найвищим показником у Центральній та Східній Європі. За даними Vox Ukraine, майже третина біженців у Чехії мали більше ніж одну роботу.
Багато матерів через сімейні обов’язки мають мало часу для будь-якої роботи. Олена Красуленко, яка раніше була директором з маркетингу в Києві, сказала, що вона та інші українські матері, яких вона знає, «проводять більшу частину часу, доглядаючи за дітьми».
«Ми можемо знайти роботу. Але не на повний робочий день. Для нас це неможливо, бо ми мусимо планувати свій розклад під дітей», — сказала Олена Красуленко.
Матері також часто стикаються з труднощами, намагаючись віддати своїх дітей до школи, зазначила Красуленко. «Ми готові інтегруватися, але багато матерів потребують допомоги, щоб влаштувати дітей до шкіл та дитсадків, де дуже мало місць, а через мовний бар’єр подати документи часто складно».
Зменшення підтримки
Декілька джерел, знайомих із роботою з українськими мігрантами, зазначили, що державна та суспільна підтримка поступово зменшується.
Іва ван Леувен нагадала, що на початку вторгнення спостерігалася «безпрецедентна хвиля підтримки українців». За останні три роки 40 % чехів знаходили способи допомогти українським мігрантам — через фінансові пожертви, матеріальну допомогу або волонтерство.
Попри те, що війна та її наслідки продовжують висвітлюватися у ЗМІ, суспільство втрачає інтерес до проблем біженців. Ван Леувен підкреслила, що на це впливають російські дезінформаційні кампанії.
Декілька працівників НУО відзначили поширене хибне уявлення, що українські мігранти отримують від держави більше, ніж сплачують, що підживлює антипатію до українських мігрантів, які прибули нещодавно.
Навпаки: українці сплачують більше податків, ніж отримують соціальних виплат. Те саме стосується Польщі, де наразі проживає 1 млн біженців, за даними звіту Національного банку розвитку (BGK) за березень.
Уряд Чехії також скорочує виплати біженцям. Хоча українські біженці ще отримують невелику грошову допомогу протягом перших шести місяців, її недостатньо для життя. (Подібна підтримка зменшується й в інших країнах: Угорщині, Словаччині та Польщі.)
Станом на рік тому приблизно 66 % українських біженців у Чехії працювали або займалися бізнесом, зазначив міністр внутрішніх справ Віт Ракусан у вересні 2024 року, а лише близько третини коли-небудь подавали заявки на гуманітарну допомогу.
Самі біженці відзначають втому суспільства. Українські матері, з якими спілкувалися для цього матеріалу, згадували, що на них кричали у громадському транспорті за те, що вони розмовляли українською, зупиняли на вулиці та зверхньо ставилися до них на роботі та в школі.
Скорочення фінансування
Хоча кінця війни ще не видно, багато неурядових організацій змушені згортати свою діяльність через скорочення бюджетів. Припинення фінансування з боку американського агентства допомоги USAID спричинило ланцюговий ефект і для інших програм.
Організація Svitlo з 2022 року надає українським біженцям у Празі широкий спектр послуг: інтеграційні курси, психологічну допомогу, а також різноманітні громадські заходи. Однак, за словами менеджерки проєктів Svitlo Ленки Качік, великий грант організації незабаром завершується, і наразі невідомо, з яких джерел надходитиме фінансування надалі.
За три роки Svitlo допомогла 18 тисячам біженців. Водночас організація вже була змушена скоротити частину програм, зокрема безкоштовний догляд за дітьми, що викликало особливе обурення й розчарування серед матерів, які відвідують групи підтримки.
Міжнародна гуманітарна організація People in Need також очікує зменшення ресурсів у найближчому майбутньому.
«Ми не знаємо, якою буде ситуація за два роки і чи вистачить тоді послуг для всіх, хто їх потребує», — зазначив Якуб Андрле. За його словами, скорочення американської допомоги опосередковано вплинуло і на роботу People in Need з українськими біженцями. Хоча програми в Чехії фінансуються за рахунок публічного збору коштів, який не постраждав від втрати фінансування USAID, організація змушена переглядати загальну фінансову структуру. Як наслідок — менше грошей спрямовується на проєкти, пов’язані з біженцями в Чехії.
People in Need уже закрила частину своїх програм, зокрема проєкт матеріальної допомоги вагітним жінкам, який працював протягом двох років.
«Рано чи пізно нам доведеться реструктуризувати або обмежити нашу діяльність, — сказав Андрле. — Хоча потреба в цих послугах нікуди не зникне».
Попри те, що People in Need була є найщедрішим спонсором проєктів допомоги біженцям як з фінансової точки зору, так і за кількістю працівників, — Андрле наголосив на важливості спільних зусиль багатьох організацій у широкій, неформальній мережі допомоги.
Скорочення фінансування відчувають і менші неурядові організації, зокрема MinimimiUa, яка зосереджується на допомозі вагітним жінкам. People in Need фінансувала роботу її співробітників понад два роки, але тепер більше не має змоги продовжувати цю підтримку.
«Ми шукаємо тих, хто зможе нас підтримати, інакше будемо змушені припинити надання допомоги», — сказала засновниця організації Кароліна Рупперт.
Постійне рішення?
На початку цього року чеський уряд схвалив програму довгострокового проживання з метою надання мігрантам більш тривалої альтернативи тимчасовому захисту. Однак вона доступна лише для тих біженців, які не отримують державної допомоги та у 2024 році заробили понад 440 тисяч чеських крон (близько 18 тисяч євро — приблизно дві третини середньої зарплати).
Ті, хто відповідає цим критеріям, зможуть отримати п’ятирічний дозвіл на проживання з можливістю подальшого подання заявки на постійне місце проживання. Вони матимуть вільний доступ до ринку праці, але не зможуть претендувати на більшість соціальних виплат, що не пов’язані зі сплатою внесків. За даними ЗМІ, економічним вимогам цієї програми відповідатимуть менш ніж 20 % українців, які проживають у Чехії.
Як зазначив Якуб Андрле, майже жоден клієнт People in Need — а це переважно малозабезпечені матері з маленькими дітьми — не заробляє достатньо, щоб отримати спеціальний дозвіл на довгострокове проживання.
«З нашої точки зору, ці критерії абсурдно жорсткі. Інші організації, що підтримують українських біженців, думають так само», — сказав він.
Нинішня ситуація загрожує тим, що після завершення бойових дій тисячі людей опиняться в підвішеному стані. За словами міністра внутрішніх справ Чехії Віта Ракушана, тимчасовий захист припинить дію після оголошення перемир’я або завершення війни.
Водночас, згідно з урядовим опитуванням майже 14 тисяч біженців у 2024 році, майже двоє з трьох українців планують залишитися в Чехії після завершення дії тимчасового захисту.
За спостереженнями Нори Фрідріхової, на складі організації Satnik українські матері дедалі частіше беруть чеські книжки в пункті гуманітарної допомоги, що свідчить про більший ступінь інтеграції.
Олександра, яка відвідує групу підтримки для українців у Svitlo, розповідає: «Два роки поспіль мої діти щодня питали, коли ми зможемо повернутися додому». Тепер, після адаптації до школи, вони бачать для себе перспективи в Чехії. Як і в багатьох інших опитаних жінок, їхні чоловіки залишаються в Україні.
Коли Катерина Бикова втекла з Харкова в березні 2022 року, вона була на шостому місяці вагітності. Її дитина народилася в серпні того ж року. Вона згадує, що після приїзду до Праги — за кілька тижнів після початку повномасштабної війни — не знала, чи варто вкладати сили та час в інтеграцію.
«Я думала про це щодня, дуже нервувала — бо не знала, якою мовою говорити з дитиною. До якого садочка її готувати? У якому місті? У якій країні? Це дуже складне питання, — каже вона. — Але зараз я розумію, що, можливо, ми залишимося тут, у Празі. В Україні немає жодного прогресу».
Олена Красуленко, колишня маркетологиня з Києва, зазначає, що досі незрозуміло, які правові гарантії діятимуть через рік. «Я не знала, що залишуся тут надовго. У багатьох українців взагалі немає жодних довгострокових планів».