Венесуела має найбільші поклади нафти у світі, проте соціалістичні експерименти спочатку Уго Чавеса, а згодом і Мадуро призвели до жахливих економічних і демографічних наслідків: надвисока інфляція, міграція мільйонів громадян за кордон, залежність від РФ й ізоляція з боку Заходу. За даними громадської організації Espacio Público (Громадський простір), режим з 2016 року зупинив мовлення понад двохсот радіостанцій, вихід друком більш ніж ста газет.
Росія прагне зберегти вплив у Венесуелі через військову та фінансову допомогу. На початку липня 2024 року фрегат «Адмірал Горшков» і нафтовий танкер «Академік Пашин» з Північного флоту РФ після Гавани зайшли в порт Ла Гуейра у Венесуелі. Цей символічний жест у бік Вашингтона мав би продемонструвати, що РФ досі значуща в Латинській Америці.
Москва впливає і на нафтову галузь країни. Свого часу державна Роснафта інвестувала у п’ять видобувних компаній країни, у 2020-му їх передали новоствореній Росзарубіжнафті, аби уникнути санкцій.
Після президентських виборів 2018 року, на початку 2019-го, у Венесуелі також відбувалися масові протести з вимогою визнати перемогу опозиційного політика Хуана Гуайдо. Його підтримали США й низка країн Латинської Америки: Аргентина, Колумбія, Бразилія, Парагвай, Еквадор. Адміністрація Трампа визнала легітимність Гуайдо, але з квітня 2023 року політик перебуває у вигнанні в Маямі, тому вже не є викликом для режиму Мадуро.
Вибори 28 липня були шансом змінити країну. Згідно з результатами соцопитувань AS/COA, 87,9 % респондентів прагнули взяти участь у них, 81,4 % вважали, що вони остання можливість для змін, а 41,1 % заявили, що емігрують, якщо влада залишиться тією ж.
Основним опозиційним кандидатом на виборах мала стати Марія Коріна Мачадо, однак після скандалу із заповненням декларації на майно її дискваліфікував Верховний суд Венесуели, як і потенційну наступницю Коріну Йоріс. Зрештою, кандидатом від опозиції став ексдипломат Едмундо Гонсалес, представник партії «Об’єднана платформа».
Особливість цих виборів — дуже висока підтримка опозиції, чи не вперше за 25 років соціалістичної диктатури. Соцопитування показували, що за Гонсалеса віддали б голоси 50–59 % венесуельців, а за Мадуро — 14–36 %.
Однак Національна виборча рада оголосила, що переміг Мадуро з 51,2 % голосів, а Гонсалес нібито отримав 44,2 %.
Опозиція заперечила легітимність результатів. 29 липня у Венесуелі розпочалися масові акції проти фальсифікації виборів і подальшої узурпації влади Мадуро. Протести охопили не лише столицю держави Каракас, але й Сан-Крістобаль, Маракайбо і Валенсію.
Важлива ознака протестів — венесуельці руйнують пам’ятники Уго Чавесу, президентові країни в 1999–2013 роках.
3 серпня до протестів у Каракасі долучилася Марія Коріна Мачадо, яка переховувалася від влади з 30 липня. Вона виступила з вантажівки перед прихильниками, закликавши до зміни влади: «Після шести днів жорстоких репресій вони думали, що змусять нас замовкнути, зможуть залякати або паралізувати. Присутність кожного з вас тут сьогодні демонструє найкраще у Венесуелі».
4 серпня Мадуро повідомив прихильникам, що близько двох тисяч осіб заарештували під час протестів.
Союзники Венесуели вже встигли привітати Мадуро «з перемогою». Це зробили РФ, Іран, КНР і Куба. Водночас такі країни, як Еквадор, Коста-Ріка, Уругвай і Панама, заявили, що насправді переміг Гонсалес. У відповідь уряд Венесуели зазначив, що відкликає послів із семи країн, які засумнівалися в результатах виборів.
Організація американських держав зауважила, що вибори у Венесуелі не були відкритими. ОАД також виступила із заявою про мир: «венесуельці заплатили дуже високу ціну голодом, хворобами, політичним ув’язненням, тортурами, смертю як жодні інші люди в півкулі у XXI столітті».
Визнали Гонсалеса новим президентом Венесуели США й Аргентина. «Щонайменше 12 мільйонів венесуельців мирно пішли на виборчі дільниці та скористалися одним з найпотужніших прав, наданих людям будь-якої демократії: правом голосу. На жаль, обробка голосування й оголошення результатів контрольованою Мадуро Національною виборчою радою (CNE) були глибоко помилковими, що призвело до оголошених результатів, які не відображають волі народу Венесуели», — йдеться в заяві держсекретаря США Ентоні Блінкена від 1 серпня.
CNE швидко оголосила Ніколаса Мадуро переможцем без жодних доказів, вважають у США: «Як повідомила незалежна спостережна місія Центру Картера, нездатність CNE надати офіційні результати на рівні дільниць, а також порушення під час процесу позбавили оголошений CNE результат будь-якої довіри».
Водночас опозиція надала переконливі докази перемоги Гонсалеса, вказано в заяві. США також назвали спроби Мадуро заарештувати лідерів опозиції «недемократичною спробою придушити політичну участь і втримати владу».
Крім того, Держдепартамент США зауважив, що нині слушна нагода політичним партіям Венесуели почати дискусію про мирну передачу влади.
Європейський Союз, попри спротив Угорщини, також закликав до незалежної перевірки виборчих документів за участю міжнародних організацій.
Але варто розуміти, що дипломатичних заяв не досить, щоб відновити демократію у Венесуелі. Своєю політикою Ніколас Мадуро зробив усе, щоб долучитися до табору авторитарних держав на чолі з Росією, які прагнуть знищити чинний світопорядок. Співпраця між цими державами стає всеохопною, тому лише рішучі дії можуть змінити ситуацію.
Цікавий момент: після повномасштабного вторгнення РФ в Україну у відносинах США і Венесуели відбулося певне потепління. Зокрема, у 2022 році Вашингтон дозволив компаніям ENI (Італія) та Repsol (Іспанія) відновити експорт венесуельської нафти до Європи, а Chevron (США) видали ліцензію на роботу у Венесуелі. Якщо Мадуро вдасться придушити протести і зберегти владу, цьому потеплінню, очевидно, настане кінець.
Та враховуючи вкрай обережну позицію Заходу, не варто очікувати, що цього разу опозиція зможе подолати авторитарний режим Мадуро. До того ж мільйони венесуельців уже виїхали з країни, зараз міграція лише збільшиться. Активним людям набагато легше виїхати, ніж залишатися в державі, знаючи, що тебе заарештують.