Протягом наступних двох десятиліть протиріччя в світі будуть тільки посилюватися, і одним з головних негативних чинників залишиться російський вплив.
Про це йдеться у доповіді “Глобальні тенденції-2040” Національної ради з питань розвідки США, пише Голос Америки.
Так, Росія в найближчі 20 років буде залишатися “руйнівною силою” в світовому просторі, навіть якщо її економічні можливості будуть скорочуватися проти інших країн.
У доповіді йдеться про фактори, які будуть впливати на формування майбутнього – це демографія, довкілля та технології, і оцінюється їхній вплив на рішення світових держав. Також в доповіді наводяться п'ять можливих сценаріїв розвитку світу до 2040 року, на основі різних комбінацій ключових факторів.
На думку авторів доповіді, в найближчі 20 років жодна держава не зможе домогтися повного домінування у всіх регіонах. Свої інтереси в світі будуть просувати кілька великих країн. Однак найбільший вплив на світову динаміку надаватимуть дві найбільші світові економіки, США і Китай, які дотримуються протилежних поглядів на світоустрій. Це суперництво зачепить більшість регіонів, буде викликати зміни існуючих альянсів, міжнародних організацій і навіть правил, що лежать в основі міжнародного порядку.
Росія у найближчі 20 років ймовірно, залишиться руйнівною силою, навіть якщо її матеріальні можливості зменшаться, порівнюючи з іншими великими гравцями.
Переваги Росії – значні збройні сили, наявність зброї масового ураження, енергоресурсів і корисних копалин, її географічне положення і готовність застосовувати силу за межами країни. Це дозволить Москві і далі грати роль порушника і впливового посередника на пострадянському просторі. Росія, швидше за все, продовжить спроби посилити розбіжності на Заході і буде прагнути знайти союзників і сателітів в Африці, на Близькому Сході і в інших регіонах. Крім того, Росія, на думку авторів доповіді, буде активно цікавитися Арктикою, як в економічному, так і у військовому плані.
Однак проти Росії грають інші чинники – поганий інвестиційний клімат, висока залежність від експорту сировинних товарів з нестабільними цінами, і невелика економіка, яка в найближчі 20 років так і залишиться на рівні близько 2% від усього світового ВВП. Це навряд чи дозволить Росії мати кардинальний вплив на порядок у світі.
Залишення Володимиром Путіном посади президента – або наприкінці його нинішнього терміну, в 2024 році, або пізніше – може швидко підірвати геополітичне становище Росії, особливо якщо в країні не буде внутрішньої стабільності.
Зниження енергетичної залежності Європи від Росії також може завдати шкоди Кремлю через зниження доходів від експорту нафти і газу.
Росія і Китай, швидше за все, очолять цілий низку “ревізіоністських держав”, які прагнуть змінити міжнародний порядок, щоб він більшою мірою відповідав їхнім інтересам. Пекін і Москва виступають за порядок, в якому більше не панують норми, встановлені Заходом, що дозволить їм безкарно діяти як вдома, так і у всьому світі.
Втім, російська і китайська модель відрізняються один від одного. Але якщо Росія просуває “традиційні” цінності і прагне встановити протекторат над більшістю пострадянських держав, то Китай переслідує більш глобальні цілі – він хоче глобального визнання своєї соціальної системи, в якій правляча Комуністична партія контролює уряд, суспільство, соціалістичну ринкову економіку і систему міжнародної торгівлі.
Західні держави, ймовірно, будуть боротися з викликами з боку Китаю і Росії, які все більше прагнуть вплинути на решту світу. Так, Росія за допомогою пропаганди намагається внести розкол в суспільства інших країн – роблячи людей більш цинічними, зменшуючи їх довіру до інститутів влади і поширюючи теорії змови і дезінформацію.
При цьому Китай і Росія, ймовірно, будуть продовжувати уникати укладення офіційних угод один з одним, активно взаємодіючи в діловій сфері, що дозволить їм уникати взаємних протиріч в сфері безпеки. Поки при владі перебувають Володимир Путін і Сі Цзіньпін, російсько-китайському союзу мало що загрожує, однак згодом розбіжності між двома країнами можуть посилитися через вплив на країни Центральної Азії і експлуатацію Арктики та прилеглих до неї регіонів.
Обидва режими вже намагалися претендувати на контроль за сусідніми країнами. Росія загрожувала втрутитися в політичну ситуацію в декількох пострадянських державах, що не входять в НАТО, під приводом захисту етнічних росіян меншин, і цей крок автори доповіді пояснюють “відчайдушною спробою Москви відвернути увагу від своїх внутрішніх проблем”.
Китай не раз робив загрозливі кроки в акваторії Південно-Китайського моря. І Москва, і Пекін багато інвестують у створення нових систем озброєння і технології дезінформації, щоб протистояти США, уникаючи при цьому прямого застосування військової сили.