Лютий є особливо емоційним місяцем для багатьох українців. П’ять років тому чимало з них віддали своє життя в боротьбі проти корупції та авторитарного режиму Януковича. Водночас перемога в цій боротьбі, що призвела до його усунення та втечі в Росію, також дала можливість Володимирові Путіну анексувати Крим, а потім ще й підтримати та забезпечити діяльність сепаратистів на Донбасі. Як Голова Групи дружби з Україною у британському Парламенті я неодноразово порушував це питання у Палаті громад і регулярно спілкувався з українськими маніфестантами, що організували свій власний Євромайдан навпроти Офісу Прем’єр-міністра Великої Британії на Даунінг-стріт.
Той факт, що Путін відчував, що може спокійно порушити міжнародне право та окупувати суверенну територію сусідньої держави, не повинен нікого дивувати. Він не приховував свого бажання відновити кордони Радянського Союзу. Дії Росії в Грузії у 2008 році вже показали його прагнення розширити російську територію під приводом захисту етнічних росіян від уявних загроз. Незмога Заходу вжити будь-яких суттєвих заходів на протидію цьому дозволила йому повірити, що проти України можна діяти з малим ризиком будь-якої серйозної відповіді.
Першим заявам Путіна про те, що російські війська не беруть участі в окупації Криму, не вірив ніхто, та й навіть він сам довго не дотримувався цієї легенди. Спроби пояснити, що Крим завжди був російським, суперечили його власним словам від 2008 року про те, що півострів не є спірною територією, а Росія визнає кордони України в її тогочасних межах. Так званий «референдум», проведений у Криму без міжнародного визнання чи спостережних місій, не мав довіри. В умовах, коли українські ЗМІ там не працювали, а виборці голосували під наглядом російських солдатів, він не мав жодної юридичної сили. Заявлені ж результати про більшість голосів «за» приєднання до Росії суперечили будь-якій раціональній логіці, оскільки тоді вони мали б спиратися на підтримку не тільки етнічних росіян, а й більшості українців і кримських татар.
Це був перший випадок з часів Другої світової війни, коли територія європейської держави була анексована. Кричуще порушення наданих Україні гарантій поваги територіальної цілісності в обмін на її відмову від ядерного потенціалу. Як один із підписантів Меморандуму, Велика Британія несла особливу відповідальність за дотримання цих гарантій. Разом із цим, у той час як ми та США запровадили санкції проти РФ та виключили її з «Великої вісімки», ці заходи так і не змусили Путіна зупинитися.
Небагато хто справді вірить, що територіальні амбіції Росії зупиняються в Криму. Підтримка Росією сепаратистів на Донбасі невдовзі після анексії півострова та нарощування військової присутності вздовж українського кордону і надалі тривають. Крим перетворився на величезну військову базу. Збільшення кількості збройних сил, бронетехніки, літаків та військових кораблів є величезним. Права людини були попрані шляхом переслідування, вибіркових арештів та ув’язнення представників корінного кримськотатарського народу. На Донбасі більш ніж 13 000 вбито, 3,5 млн потребують гуманітарної допомоги. Минулого року я відвідав Авдіївку, аби на власні очі побачити наслідки конфлікту, а буквально напередодні Різдва я був у Маріуполі та Бердянську, щоб ознайомитись із економічною шкодою для цих міст, якої завдало блокування Росією вільного проходу кораблів до Азовського моря.
Серед західних урядів є цілковите розуміння того, що дії Росії в Україні є кричущим порушенням міжнародного права; що Росія є загрозою нашій безпеці. Особливо це занепокоєння відчувають сусіди України, такі як балтійські держави. Втім навіть тут, у Великій Британії, минулого року ми стали свідками цілковитої неповаги з боку Росії як права, так і цивілізованих норм після спроби вбивств Сергія Скрипаля та його доньки, що призвело до смерті британського підданого. Міжнародне засудження дій Кремля, видворення російських шпигунів та подальші санкції проти Росії отримали усебічну підтримку. Разом із цим ця ситуація показала, як мало було зроблено нами у відповідь на агресію Росії проти України.
За декілька тижнів я знову відвідаю Україну. Цього разу як спостерігач на президентських виборах. Уже зараз ми бачимо ознаки втручання Росії в передвиборний процес, що не може не викликати занепокоєння. Маю визнати, що дехто на Заході закликає послабити санкції проти Росії. Зробивши це, ми заохотимо Путіна піти далі в його розумінні, що супротиву не буде. Натомість ми зобов’язані посилити тиск на нього шляхом жорсткіших санкцій у тих секторах російської економіки, які підтримують агресію проти України, а також індивідуальних санкцій проти тих, кого вже ідентифіковано як відповідальних осіб. У Великій Британії ми також маємо вжити подальших заходів проти тих росіян та українців, які залучені до відмивання брудних коштів у Лондонському сіті.
Минулого тижня наш посол в ООН дав чітко зрозуміти, що Велика Британія цілковито підтримує незалежну Україну, її суверенітет і територіальну цілісність. Я та мої колеги і надалі будемо тиснути на британський Уряд з метою збільшення обсягів гуманітарної, економічної, політичної та військової допомоги Україні. Велика Британія зберігатиме сильний голос на підтримку подальшого тиску на Росію, допоки український суверенітет у Криму та на Донбасі не буде відновлено.