Про цьогорічні теми виставки
Які теми звучали в програмі цьогоріч? Що обговорювали найактивніше і навколо чого точилися дискусії?
Я б виділила кілька наскрізних тем. Перша — це, безумовно, безпілотні системи, автономність і протидія дронам. Але важливо, що розмова вже давно вийшла за межі самого дрона як продукту. Йдеться про те, як інтегрувати безпілотні системи в загальну архітектуру поля бою, як будувати багатошарову протидронову оборону, як поєднувати сенсори, РЕБ, перехоплювачі, дешеві ракети та інші ефектори.
Друга велика тема — виробничі спроможності. Європа зараз багато говорить про виробничу незалежність, локалізацію, збільшення виробництва, стійкість ланцюгів постачання. Тобто питання вже не тільки в тому, яку систему закупити, а в тому, чи здатна Європа сама виробляти необхідне озброєння у потрібній кількості й достатньо швидко.
І третій великий блок — міжнародна кооперація: спільне й ліцензійне виробництво, технологічне партнерство, фінансування та створення виробничих потужностей між країнами. Це дуже відповідало і тому, з чим українські компанії приїхали на MSPO.
Чи змінився вектор порівняно з минулим роком? Про що європейці говорять зараз інакше, ніж рік тому?
Я б не сказала, що відбувся радикальний поворот. Дрони, ППО, технологічний трансфер і досвід України були важливими темами і минулого року. Але змінився рівень дискусії.
Рік тому багато говорили про те, як саме змінюється війна і які технології стають критичними. Ще певний час тому сама характеристика battle-proven була серйозною конкурентною перевагою. Сьогодні для українського defence tech це вже значною мірою базове очікування.
Зараз наступне питання — як усе це масштабувати. Як перейти від успішного прототипу до десятків тисяч одиниць, як інтегрувати технологію у військову систему, як фінансувати виробництво, як забезпечити оперативну сумісність і як не залежати від одного зовнішнього постачальника, чи можна інтегрувати її в інші системи і локалізувати виробництво в Європі.
Тому, якщо минулого року багато говорили про те, як війна змінює технології, зараз дедалі більше говорять про те, як перетворити бойову інновацію на промислову спроможність.
І це, мабуть, один із головних зсувів, який ми побачили на MSPO: сильного продукту і навіть підтвердженої бойової ефективності вже недостатньо. Наступний рівень конкуренції — це масштаб, виробнича надійність, інтеграція і міжнародна кооперація.
Наскільки часто звучала тема України і чи було це в ролі суб'єкту чи кейсу, який розбирали на досвід?
Україна була і кейсом, і суб'єктом, але для мене принципово важливо саме друге.
Так, український досвід постійно розбирають: застосування дронів, РЕБ, протидронова оборона, темп розробки технологій. Але паралельно Україна була представлена як індустріальний партнер. Була окрема канадсько-українська зустріч оборонних індустрій, великий польсько-український форум, українські виробники говорили про long-range systems, FPV, перехоплювачі, морські та наземні безпілотні системи і про моделі спільного виробництва.
Це важлива еволюція. Україна поступово переходить від ролі країни, досвід якої вивчають, до ролі країни, яка може безпосередньо запропонувати технології, компетенції і моделі виробництва партнерам.
Які висновки європейці роблять із нашого досвіду, що вони готові переймати, а що відкидають як таке, що їм не підходить?
Я б тут не говорила про єдину європейську позицію, тому що різні країни мають різні армії, бюджети і доктрини.
В більшості західних країн процес доктринальної та індустріальної адаптації відбувається досить повільно: і через очікування, що якщо їхня країна і буде воювати, то природа поля бою буде іншою, і через налагоджену велику індустріальну базу, яку складно перекладати на інші рейки за відсутності безпосередньої загрози. Тому у воєнному та індустріальному плануванні все ще переважає "традиційне" озброєння.
Очевидно, що партнери намагаються перейняти українську швидкість адаптації. Так само дуже уважно дивляться на багатошарову систему протидії дронам, поєднання дорогих і дешевих засобів ураження, застосування РЕБ, data-driven operations і безпосередню взаємодію виробника з військовими.
Водночас ніхто не може просто скопіювати українську модель один в один. Україна воює у дуже специфічних умовах і часто була змушена створювати рішення через дефіцит ресурсів. Тому НАТО зараз навіть інституційно робить саме assessment of applicability — дивиться, які українські уроки можна перенести в їхню систему, а які необхідно адаптувати.
Що пропонують європейські виробники у сфері протидії дронам і малої ППО?
Це була одна з найпомітніших технологічних тем виставки.
Мені здається, ключова зміна полягає в тому, що вже майже ніхто не шукає одну універсальну «антидронову систему». Логіка стає багатошаровою: спочатку треба виявити і класифікувати ціль, далі система управління має визначити, чим її найдешевше й найефективніше уразити: РЕБ, дроном-перехоплювачем, стрілецькою зброєю, дешевою ракетою, лазером або "класичною" ППО.
На MSPO ми бачили і нові дрони-перехоплювачі, і спеціалізовані радари, і дешеві ракетні рішення. Наприклад, MBDA разом із польським WITU оголосили співпрацю щодо Counter Mass Interceptor саме для боротьби з масовими повітряними загрозами.
І це напряму пов'язано з українським досвідом: не можна відповідати на дрон вартістю десятки тисяч доларів ракетою за мільйони. Потрібна інша економіка перехоплення. На рівні НАТО це вже стало великим напрямом інвестицій — Альянс оголосив понад 40 мільярдів доларів інвестицій у протидронові спроможності протягом п'яти років.
Читайте також«У нас поки немає рішення, що перестрибне “шахед”». Розмова з директором Фонду Притули про пошук засобів проти реактивних дронів
У програмі був Перший міжнародний форум лідерів суспільної стійкості. Про що там йшлося і наскільки це було релевантно для нас?
Говорили про whole-of-society resilience — про те, що до війни або великої кризи не може готуватися тільки армія. Це взаємодія держави, місцевої влади, бізнесу, критичної інфраструктури, громадянського суспільства, питання цивільного захисту, кібербезпеки, інформаційної стійкості.
Мені ця тема здається дуже релевантною, хоча вона виходить за рамки оборонної промисловості.
Для України тут цікава навіть певна зміна ролей. У нас багато такого досвіду вже сформувалося практично, тому що країна понад чотири роки живе в умовах повномасштабної війни. Європейці зараз намагаються цей досвід інституціоналізувати до того, як виникне криза: створити правила, резерви, процедури взаємодії. У нордичних країнах підхід всеохоплюючої оборони було впроваджено ще після Другої світової війни, а багато інших європейських держав тільки починають серйозно задумуватись про це.
Для нас, відповідно, цікаво дивитися, як наш практичний досвід можна перетворювати на сталі системи.
Скільки українських компаній було цьогоріч на MSPO і в якому форматі?
На MSPO цього року були представлені понад 40 українських виробників.
П'ятнадцять компаній ми об'єднали на стенді ZBROYA Української ради зброярів. І тут для нас була важлива сама логіка стенду, адже ми хотіли показати зріз приватної української оборонної індустрії як екосистему.
Там одночасно були рішення для удару, перехоплення, FPV та оптоволоконних систем, наземної роботизації, РЕБ і counter-UAS, автономної навігації та AI, симуляції й захисту.
Інші приватні українські виробники мали власні стенди або були представлені в інших об'єднаних форматах. Наприклад, Fire Point мала окрему велику експозицію. Державні компанії були об'єднані на стенді ZBROYA Укроборонпрому.
Які контракти, меморандуми були узгоджені? Чи є вже конкретні домовленості, про які можна говорити?
Я б тут була обережною, тому що далеко не всі переговори виробників є публічними, і не всі компанії одразу оголошують результати виставки.
Але є конкретні домовленості, про які вже можна говорити. Наприклад, прямо на нашому стенді українсько-естонська DoD Solution і естонська DefSecIntel підписали меморандум про співпрацю у сфері виявлення та перехоплення дронів. Наступний крок — інтеграція технологій і спільні випробування в Україні, Естонії та інших країнах Європи.
Також польська WCBKT і Львівський державний авіаційно-ремонтний завод уклали угоду щодо співпраці у виробництві обладнання наземного обслуговування для українських Повітряних сил.
Але я б оцінювала результат MSPO не тільки кількістю MoU, підписаних безпосередньо за чотири дні. Для багатьох виробників найважливішими були переговори про спільне виробництво, інтеграцію технологій і вихід у європейські ланцюги постачання. Частина цих переговорів дасть результат уже після виставки.
З 1 липня за новою процедурою експорту – так званим Fast Track – не видано жодного дозволу. Чи були на виставці розмови про це?
Тут важливо розділяти два механізми.
1 липня уряд запустив спеціальний механізм контрольованого експорту за постановою №875. Зараз триває робота над його вдосконаленням. Ми як Українська рада зброярів також подавали свої коментарі й конкретні пропозиції щодо того, як цей механізм можна зробити більш практичним для виробників.
Але паралельно продовжує працювати стандартна процедура отримання дозволів на контрольований експорт, і дозволи за нею видаються. Тому твердження, що після 1 липня Україна взагалі не видала жодного дозволу на експорт, не зовсім коректне. Перші дозволи після відновлення контрольованого експорту були видані ще в лютому 2026 року.
Питання саме до нового спеціального механізму — наскільки він буде практичним, швидким і конкурентним для українського виробника. І тут ми продовжуємо діалог із державою.
Читайте також«Ставки для експорту зброї мають бути нульові». Виконавча директорка ТСУ про неробочий fast track і очікування від Міноборони
Про роль Канади
Канада була країною-лідером на цьогорічній виставці. Що це означало на практиці: масштаб експозиції, рівень делегації, зміст виступів?
Це було дуже помітно. Lead Nation цього року означало не просто великий національний павільйон.
У ширшій делегації Team Canada було понад 200 організацій і майже 500 представників бізнесу та різних рівнів влади. Були міністр оборони Канади Девід Макгінті, міністр міжнародної торгівлі Маніндер Сідху, представники державних фінансових та експортних інституцій.
Окрім великого Canada Pavilion, вони зробили окрему Lead Nation Conference, B2B-програму і закриту сесію на тему канадсько-української оборонно-індустріальної співпраці. Ми системно співпрацюємо з канадською стороною і, зокрема, запрошували і наші компанії-члени на ці заходи для зустрічі з новими партнерами.
Тобто це виглядало як дуже системний державний підхід: одночасно політична присутність, промисловість, export promotion, фінансові інструменти і пошук міжнародних партнерств. За підсумками MSPO канадська сторона повідомила про понад 20 підписаних меморандумів.
Читайте такожУкраїна і Канада домовилися про велику дронову угоду та участь в антибалістичному проєкті FREYJA
Що канадці привезли з технологій і що з цього цікаве для України?
Канадська експозиція була дуже різною — від аерокосмічної складової, морських технологій та безпілотних систем до оптики, захищених комунікацій, AI, навчальних систем. Для України, на мою думку, цікавий навіть не один конкретний продукт, а структура їхньої індустрії. У Канади багато сильних enabling technologies — сенсори, оптика, програмне забезпечення, захищений зв'язок, системи навчання, енергетичні рішення. Це речі, які можна інтегрувати в українські платформи.
Цікавий приклад — Maplewing FPV OWA, який канадці вже розвивали з урахуванням українського бойового досвіду. І це хороший показник того, якою може бути наша співпраця: не модель, де Україна тільки купує готовий закордонний продукт, а модель, де наш досвід застосування впливає на створення нового продукту, а далі сторони можуть його разом масштабувати.
Як самі канадці, судячи з їхніх виступів і презентацій, формулюють свою роль у європейській безпеці?
Їхній основний меседж був досить послідовним: Канада хоче бути не зовнішнім продавцем для Європи, а частиною трансатлантичної оборонно-промислової і безпекової системи.
На MSPO багато говорили про стійкі ланцюги постачання, промислову кооперацію, спільне виробництво, інвестиції та інтеграцію канадських компаній у європейські програми.
І вже після MSPO ми побачили ще один практичний крок у цьому напрямку: Канада офіційно подала заявку на приєднання до очолюваних Великою Британією Об'єднаних експедиційних сил — JEF.
Для України це теж показовий сигнал. Йдеться не просто про продаж канадської продукції на європейський ринок, а про значно глибшу інтеграцію Канади у європейську систему безпеки, виробництва і кооперації.
Канада — перша неєвропейська країна, що приєдналася до SAFE. Як це обговорювали і що це дає на практиці?
Це справді дуже важливий прецедент.
SAFE — це механізм ЄС на 150 мільярдів євро для підтримки спільних оборонних закупівель держав-членів і нарощування виробничих спроможностей. Канада сама не є отримувачем кредитів SAFE — їх можуть отримувати лише держави-члени ЄС. Натомість угода дозволяє канадським компаніям і продукції брати участь у закупівлях, які держави ЄС фінансують через SAFE. За даними уряду Канади, у таких контрактах частка, що припадає на канадську промисловість, може сягати 80% вартості контракту.
Для України це теж цікавий приклад. По-перше, сама Україна вже може брати участь у спільних закупівлях у рамках SAFE. По-друге, партнерство з компаніями, які інтегровані у європейські закупівельні механізми, може відкривати для українських технологій додаткові моделі кооперації.
І загалом це ще раз показує тенденцію: європейський оборонний ринок зараз стає значно більш інтегрованим, і тому українським виробникам важливо не просто експортувати окремий продукт, а вбудовуватися в цю нову промислову архітектуру.
