Українська оборонна промисловість за майже рік після відновлення контрольованого експорту зброї отримала до десяти невеликих експортних контрактів, тоді як за новим спрощеним механізмом, передбаченим постановою Кабінету Міністрів №875, досі не видано жодного дозволу. Про це заявив виконавчий директор Української ради зброярів Ігор Федірко.
Він нагадав, що у жовтні минулого року уряд оголосив про відновлення контрольованого експорту українського озброєння. У лютому 2026 року перші видані дозволи називали фактичним початком роботи нового механізму. Водночас 1 липня Кабінет Міністрів ухвалив постанову №875, яка мала запровадити спеціальну спрощену процедуру експорту оборонної продукції під час воєнного стану.
Однак, як стверджує Федірко, за весь період приватний оборонний сектор уклав лише до десяти невеликих експортних контрактів. Крім того, за його словами, реально працює лише одне спільне підприємство українського виробника за кордоном.
Водночас за механізмом, передбаченим постановою №875, станом на зараз не видано жодного дозволу.
Федірко вважає, що проблема полягає не стільки в самій ідеї спрощення експорту, скільки в умовах, на яких цей механізм працює. На його думку, частина положень постанови робить експорт української зброї економічно невигідним або створює надмірні ризики для виробників.
«Загально вона містить правильні рішення: до 30 днів на розгляд заяви, спрощену процедуру для країн-партнерів, можливість передавати технології. Але її ключові умови роблять експорт або невигідним, або надто ризикованим для виробника», — зазначив представник Української ради зброярів.
За словами Федірка, однією з причин недосконалості документа став недостатній діалог держави з оборонною індустрією під час його підготовки. Він стверджує, що за весь час його запросили лише на одну зустріч щодо постанови — ще навесні. Після цього представники галузевих об’єднань зібрали пропозиції виробників та передали їх державі, однак у фінальній редакції документа ключові зауваження ринку, за його словами, враховані не були.
Федірко виділяє п’ять основних проблем постанови.
Перша — розмір плати за експорт і відсутність диференціації ставок.
Постанова передбачає плату в розмірі 20% вартості готових виробів і технологій та 30% вартості складових частин. При цьому кошти потрібно сплатити ще до розгляду заяви на отримання дозволу, а чіткого механізму їх повернення у разі відмови, за словами Федірка, немає.
На його думку, однакова ставка для різних категорій продукції не враховує особливостей міжнародного ринку. Зокрема, для класичного озброєння, такого як броньовані автомобілі, додаткові 20% можуть зробити українську продукцію неконкурентною за ціною.
Окремою проблемою Федірко називає продукцію подвійного призначення. Українські підприємства виробляють, зокрема, двигуни та тепловізійні камери, які можуть використовуватися як у військових системах, зокрема безпілотниках, так і в цивільних сферах — наприклад, для моніторингу електричних і теплових мереж. Водночас на такі компоненти поширюється ставка 30% незалежно від кінцевого призначення продукції та конкретного ринку. У результаті виробник змушений або перекладати додаткові витрати на іноземного замовника, втрачаючи конкурентоспроможність, або сплачувати їх із власної маржі.
Українська рада зброярів пропонує знизити ставки та запровадити диференційовану модель, яка враховуватиме тип продукції, її призначення та рівень конкуренції на міжнародному ринку.
Друга проблема — необхідність сплати коштів ще до ухвалення рішення про видачу дозволу.
За словами Федірка, документ, який підтверджує повну сплату відповідної плати, необхідно подавати разом із заявою. Таким чином, виробник фінансово зобов’язується ще до того, як держава визначить, чи може він здійснювати відповідний експорт.
У разі відмови компанія, на думку представника галузі, ризикує втратити не лише іноземний контракт, а й уже сплачені кошти. Тому в Українській раді зброярів пропонують передбачити повернення плати в разі відмови або запровадити поетапну модель оплати: частину коштів сплачувати під час подання заяви, а решту — після позитивного рішення.
Третя проблема стосується мінімальної вартості контракту.
Спеціальний порядок, передбачений постановою №875, застосовується до експорту на суму від 15 млн грн, за винятком складових частин та комплектувальних виробів. Федірко наголошує, що через це під дію спеціального механізму не потрапляють невеликі партії продукції, які іноземні замовники можуть закуповувати для первинних випробувань та тестування.
«Але іноземний замовник вкрай рідко починає співпрацю одразу з великої серії. Спочатку він замовляє кілька одиниць для випробувань, оцінювання та тестування. Такі контракти часто не досягають 15 млн грн і тому випадають зі спеціального порядку», — пояснив він.
Українська рада зброярів пропонує скасувати цей поріг для пілотних, демонстраційних та тестових партій оборонної продукції.
Четверта проблема — можливість блокування експорту через намір державного замовника придбати відповідну продукцію.
Згідно з постановою, намір Міністерства оборони або іншого державного замовника закупити товар може стати підставою для відмови у видачі експортного дозволу або для призупинення вже виданого дозволу на строк до 30 днів.
Виробник може надати письмові гарантії постачання продукції для потреб оборони у визначених державним замовником обсягах та строки. У такому випадку сам намір держзамовника не повинен бути підставою для відмови. Якщо ж дозвіл уже не видали, державний замовник має протягом 30 днів вжити заходів для укладення контракту. Якщо контракт не укладено, виробник може повторно подати документи, а попередній намір уже не може бути використаний як підстава для нової відмови.
Однак, як зазначає Федірко, для іноземного покупця тридцятиденне очікування може бути неприйнятним. За цей час виробник ризикує втратити контракт, тоді як плата за оформлення дозволу вже внесена.
Федірко наголошує, що пріоритет забезпечення українського війська не ставиться під сумнів. Водночас, на його думку, якщо держава фактично блокує експорт певної продукції через власну потребу в ній, вона має бути готовою придбати цю продукцію.
Рада зброярів пропонує, щоб намір державного замовника містив конкретні обсяги закупівлі, строки, підтверджене фінансування та зобов’язання укласти відповідний контракт. Без таких параметрів сам намір, на думку представників ринку, не повинен бути достатньою підставою для відмови в експорті.
П’ята проблема стосується експорту послуг.
Постанова дозволяє здійснювати інструктаж лише в мінімальному обсязі, необхідному для використання експортованої продукції. Водночас окремого повноцінного механізму експорту послуг вона не створює.
За словами Федірка, поза межами спеціального порядку залишаються сервісне та технічне обслуговування, навчання операторів, діяльність акредитованих шкіл БпЛА, а також послуги сертифікованих операторів гуманітарного розмінування.
Він зазначає, що Україна накопичила значний практичний досвід у цих сферах, а міжнародний попит на українську експертизу зростає. Водночас можливості експортувати відповідні послуги залишаються обмеженими. У зв’язку з цим Федірко пропонує поширити спеціальний порядок також на самостійний експорт сертифікованих та акредитованих послуг.
Водночас Федірко відзначив зміну підходу з боку Міністерства оборони. За його словами, відомство почало активніше звертатися до галузевих об’єднань та проводити консультації з виробниками.
Він додав, що представникам галузі пообіцяли представити зміни до механізму експорту вже на початку вересня. Федірко висловив сподівання, що цього разу пропозиції виробників будуть не лише зібрані, а й враховані під час доопрацювання документу.
Читайте такожЗброя на експорт: Україна як новий донор європейської безпеки