Франтішек Фекете: Нас цікавить той момент, коли мистецтво стає чимось необхідним
Ми зустрічаємось із Франтішкем Фекете, одним зі співкураторів Biennale Matter of Art, біля намету посередині великої зали Виставкого палацу Національної галереї Праги. Колись у цій історичній залі відбувалися ярмарки, в тому числі й промислово-технічні, укладались ділові угоди й визначались тенденції в економіці. Сьогодні тут місце для бієнале, і потрапити сюди може будь-хто безкоштовно. Чеське бієнале з усіма програмами завжди безкоштовне, адже організатори хочуть, щоб мистецтво було доступним.
«Робота в цьому просторі була для нас великим викликом, тому що весь Виставковий палац є пам’яткою, яка перебуває під охороною, – ділиться Франтішек Фекете. – Тут взагалі не можна свердлити ні стіни, ні підлогу. Тож усі об’єкти потрібно було підвісити або закріпити на конструкціях. Думаю, наші архітекторки досить добре з цим впоралися».
Головна тема бієнале – необхідність.
«Це така категорія, за допомогою якої ми намагалися об’єднати різні кураторські та мистецькі підходи, – продовжує Фекете. – Нас, власне, цікавить той момент, коли мистецтво стає чимось необхідним. Чимось, що ми мусимо зробити, щоб відповісти на те, що відбувається. І це як у політичному сенсі, так і в психологічному. Дослідження того, як виникає внутрішня потреба стати кимось і як мистецтво може у цьому допомогти».
Серед тематичних напрямків цьогорічної бієнале куратор називає теми воєнного досвіду, ідентичності та погляд в історію.
Незадовго на нашої зустрічі Фекете повернувся з Київської бієнале, яка цього року відбувається в Берліні і з якою чеська бієнале має довготривалу співпрацю.
«Там уже довгий час єінтерес до українського мистецтва і до того, як воно рефлексує сучасність та майбутнє, надзвичайно багато цікавих мистецьких голосів, – ділиться він. – Наше бієнале значною мірою орієнтується на центральноєвропейський та східноєвропейський простір. Звичайно, весь цей регіон перебуває в певній політичній трансформації. Відбувається війна в Україні. Тож нам здається важливим дивитися на мистецтво, яке виникає саме тут. Тому наша бієнале завжди була простором, де зустрічається багато голосів із Центральної та Східної Європи, з України».
Пан Фекете наголошує, що цього року, як і минулого, представлення українських митців на бієналє в Чехії досить велике. І згадує імена Давида Чичкана та Артура Сніткуса, двох художників та військових. Обоє загинули, виконуючи бойові завдання, роботи обох представлені на експозиції.
На сайті бієнале про роботи Давида Чичкана, який загинув рік тому, зазначається:
«Графічна серія зображує колективні портрети анархістів та антиавторитарних лівих активістів, які воюють за Україну або віддали життя, захищаючи її. Вона об'єднує солдатів з різних підрозділів в єдину композицію, щоб показати солідарність лівих рухів та громадського життя в Україні перед тотальною агресією».
Митець Артур Сніткус загинув у 2024 році, але тут, у фільмі квір-художниці AntiGonna, його образ оживає.
«Сила фільму посилюється реальною долею його головного героя. Він демонструє здатність мистецтва зберігати те, що минає в житті. Ця робота була створена як необхідність, як мовчазний свідок надії та опору несправедливості», – йдеться на сайті бієнале.
Ян Бачинський: Коли працюєш із закордонною аудиторією – не можеш безкінечно звертатися до емоцій жалю, розпачу, злості й тривоги
Буквально біля намету в цьому ж залі, де ми розмовляємо з паном Фекете, розташовано велику яскраву інсталяцію з текстилю «Поточна інсталяція апокаліпсису». Вона складається з фігур людей, сформованих із одягу та шматків тканини, а поряд окремо розміщено вислови у вигляді хмаринок.
Це один із шести новостворених спеціально для бієнале мистецьких проєктів від українського митця Яна Бачинського, який нині живе у Львові.
«Це інсталяція, яка складається з текстильних барельєфів, які я створював протягом повномасштабного вторгнення, тобто з 2022 року дотепер в різних містах, місцях і країнах, де довелось жити, – пояснює Бачинський. – У тих обставинах найбільш зрозумілим матеріалом, який був під рукою, був мій одяг. І якісь знайдені речі, подаровані, одяг друзів, такі якісь залишки повсякденності».
Мистецькі форми Бачинського виглядають неочікувано. Автор пояснює:
«Коли працюєш із закордонною аудиторією, розумієш, що не можеш безкінечно звертатися до емоцій жалю, розпачу, злості, суму і тривоги. Люди, на жаль, від цього втомилися. У такій ситуації ти починаєш думати, як можна ще їхню увагу утримати».
Бачинський вирішив працювати з емоцією інтересу і апелювати до досвіду, який також мають його іноземні глядачі.
Навпроти від його інсталяції розміщено роботи ще однієї сучасної української художниці Аліни Соколової.
«Її картини функціонують як щоденник життя. Багато з них відображають почуття невизначеності та постійної трансформації, що випливають із трагічної реальності війн, що тривають», – зазначено на сайті бієнале.
Для відвідувачів бієнале в Галереї міста Пардубіце відкриттям стали роботи українського художника, філософа, одного з творців вітчизняного перформансу Федора Тетянича. Він прожив 65 років, помер ще 2007 року. В Україні він більше відомий монументальними роботами в міському просторі та як прихильник теорії біотехносфери. Європейським поціновувачам мистецтва він цікавий як художник-візіонер, який поєднував космізм, кібернетику, традиції українського села та екологію.
Ярослава Томанова: Бієнале – ресурс, яким діляться з будь-ким, хто хоче ділитися ним з іншими
З Ярославою Томановою, ще однією співкураторкою Biennale Matter of Art 2026, ми зустрічаємось у просторі кафе Колектор в тій же будівлі, де розташована й Національна галерея Праги.
Бієнале триває вже два місяці, тож можна підвести проміжні підсумки.
«Ми назвали це бієнале Nezbytná přání (Necessary Wishes) – “Необхідні бажання”. Я сприймаю цю назву у сенсі якихось базових потреб або базових речей, які стосуються виживання, – говорить Томанова. – Скажімо, це мистецтво, що працює з темою прав людини через спробу бути активним учасником руху. Наприклад, боротьби за справедливе суспільство або за виживання у воєнних зонах».
За її словами, важливою локацією цьогорічного бієнале став Тоскулан, де у співпраці з празьким мистецьким колективом StonyTellers виник сад як проєкт спостережень за природою та щоденних практик турботи.
«Мистецька практика може долучатися до рухів, які виступають за більш справедливе, рівноправне та солідарне суспільство. Прикладом є індонезійський колектив Taring Padi. Це, власне, колектив, який уже давно намагається допомагати різним групам, активістам і людям по всьому світу», – називає пані Томанова учасників бієнале.
Подібним чином, за словами Томанової, працює й сирійська художниця (Нуда Такріті) Huda Takriti. Вона працює з архівами, намагається переформулювати історичні наративи, сформовані домінантнішими голосами в суспільстві. І вносить у нього більше голосів із маргіналізованих позицій.
Кураторка розповідає, що запросила українську художницю Аліну Соколову, яка живе у Відні, бо в її роботах Томанову зацікавила тема турботи, а ще зміни ролей між тим, хто піклується, і тим, про кого піклуються.
«Я фактично сприймаю бієнале як такий ресурс, яким просто діляться з будь-ким, хто хоче ділитися ним з іншими», – каже Томанова.