Звідки радіоактивність і кому це вигідно
Фрагменти ракети Р-60 класу повітря — повітря знайшли поблизу селища Камка на Чернігівщині. Доза, яку зареєстрували фахівці СБУ на місці влучання безпілотника, у 100 разів перевищує фон. Але це не критично, пояснює Олена Паренюк, радіобіологиня, старша наукова співробітниця Інституту проблем безпеки АЕС НАН України.
«Як ми бачили, уран не був розкиданий по території. Боєголовку, сам стрижень ураження вилучили. Тому можемо сподіватися, що на території нема підвищення забруднення радіонуклідами (але не можемо сказати це точно), — зазначає вона. — Зараз радимося з колегами, щоб зв’язатися з представниками СБУ і взяти на аналіз зразки, якщо це можливо, і потім дати розгорнутішу інформацію».
Уран застосовують не тільки в Р-60, а й у танкових боєприпасах повсюдно, розповідає авіаційний експерт Валерій Романенко. Але в ракетах його дуже мало. «Уявіть літровий термос — оце обсяг бойової частини. Ракета маленька: діаметром сантиметрів 15 і завдовжки близько 20, — каже він. — Навряд чи вона може загидити всю область».
Метал використовують в авіаційних ракетах як важкий, «убійний» елемент. Найчастіше вольфрам у спеціальній нарізці. «Будь-який предмет нарізають так, щоб були уламки — не вибухом утворювались, а готові були, — пояснює Романенко. — Такі важкі елементи накладають, бо що важча бойова частина, то сильніших уражень завдає».
У соцмережах і деяких медіа встигли інтерпретувати новину так, нібито Україну атакують «радіоактивні шахеди». Натомість ідеться про ракети, створені ще в 70-х роках, які росіяни просто навчилися встановлювати на безпілотники. Такі боєприпаси добре пробивають танкову броню, від них можливе самозагоряння ураженої техніки, зауважує Олена Паренюк. Але зазвичай у складі цих снарядів не дуже радіоактивний Уран-238. «Сам він уже щільний (крім того, що радіоактивний), і його використовують не через його радіоактивні показники, а завдяки показникам щільності», — розповідає вона.
Р-60 ніколи не використовували з будь-яким ядерним озброєнням. Ця ракета не передбачає застосування таких засобів підриву, каже директор з розвитку оборонного підприємства, авіаційний експерт Анатолій Храпчинський. Радіоактивне випромінювання могли зафіксувати з низки причин, а судити доводиться лише з опублікованих фото.
«Імовірно, йдеться про залишкове забруднення окремих компонентів, використаних при створенні "шахеда". Чи були використані елементи для балансування, екранування з ураном, — припускає він. — Або ж через специфіку деяких матеріалів у результаті вибуху і пошкодження міг виникнути такий (радіоактивний. — Ред.) ефект». Бо, схоже, ворог бере все, що під руку трапляється, і використовує для виготовлення зброї.
Можливо, радіоактивне випромінювання виникло просто тому, що на ракеті були залишки якихось засобів екранування або вона на складі лежала поряд з чимось небезпечним. Або йдеться про звичайну російську інформаційну атаку.
«Засунути в БпЛА якусь штуку з брудним ураном, паралельно розповідаючи про ядерні випробування, щоб посіяти паніку серед українців, — це цілком у стилі роспропаганди», — переконаний Храпчинський.
Наскільки це шкідливо і масово
«Ясно, що це не азотні добрива, але й менш небезпечно, ніж хімічна зброя з білого фосфору, яку росіяни застосовують в Україні», — пояснює Олена Паренюк.
Кількість радіоактивного металу в ракетах дуже мала, а уран дуже збіднений, каже Валерій Романенко. «Нема такого високого рівня радіоактивності, як у збройового урану, — відзначає він. — Люди працювали з ним без захисних костюмів».
12 мкЗв/годину нібито й чимало (нормальний природний фон — до 0,30 мкЗв/год, небезпечний рівень радіації — понад 1,20 мкЗв/год). Але має значення, в якій саме точці заміряли цей показник, зауважує Олександр Купний, дозиметрист Чорнобильської АЕС: безпосередньо біля чи за метр від уламків.
«Для розрахунку отримуваної дози вимірювання проводять за відстані одного метра від джерела радіоактивного випромінювання, а не впритул. Тут, підозрюю, вимірювали саме впритул», — зазначає він.
Якщо таку боєголовку не чіпати, не розбирати за частини й сувеніри, то вона, перебуваючи в навколишньому середовищі (загубилась, не знайшли), ніяк не шкодила б йому, переконаний Купний. «За п’ять-шість метрів від неї фон уже нормальний. Ніхто і не помітив би», — каже він. Боєголовка радше завдала б шкоди як токсин (отруювала б середовище). «Будь-який боєзаряд токсичний більш чи менш. Від мін екологічної шкоди теж чимало», — порівнює він.
Але боєголовка могла й розлетітися на шматки. І вплив на навколишнє середовище і людину таких елементів науковці описувати поки не беруться. «Ми зараз намагаємося отримати фінансування, щоб провести відповідні дослідження. У нас таких втрачених джерел (боєголовок) і власних українських (в Україні з радянських часів теж могли залишитися такі боєприпаси. — Ред.) може бути до кількох тисяч на території країни, — вважає Олена Паренюк. — Ми не знаємо, що з цим відбувається». Якби представники силових структур надали науковцям матеріали і запросили до досліджень, вчені «були б дуже раді й зробили це». А ініціювати такі дослідження самостійно вони не можуть з безпекових причин, пояснює експертка.
«Якби ми могли разом із силовиками дати якийсь брифінг, то паніки було б менше», — упевнена вона.
Чи можуть росіяни масово закидати нас такими урановими боєприпасами? Це дорога зброя, уран досить складно добувати, і масовою вона бути не може, вважає Олена Паренюк. Старі ракети Р-60 в принципі масово не застосовують: вони можуть бути на одному з 50 чи 100 безпілотників, пояснює Валерій Романенко. Окремі серії таких ракет могли випускатися з урановими елементами ураження, та найчастіше використовують вольфрам або й звичайну сталь.
«Росіяни беруть будь-яку Р-60, яка завалялася на складах, і ставлять на БпЛА. Війна — це завжди утилізація складів», — каже авіаційний експерт.
На його думку, випадок на Чернігівщині досить рідкісний і серйозної небезпеки не становить.
«Неприємно, треба на це зважати і скаржитися у відповідні органи, але паніки робити не варто», — переконаний Романенко.