«Я не є фахівцем в питаннях міграції, але я брав участь в одному проєкті в Джорджтаунському університеті, який був присвячений питанням міграції. З фахівцями, в тому числі системи ООН, ми досліджували ситуації в різних регіонах світу. І загальний висновок такий: в ситуаціях, подібних до України, коли внаслідок військового конфлікту виїжджає середній клас, виїжджають люди, які можуть виїхати і адаптуватися в новому середовищі, в точці виїзду 80-90 % декларують, що вони збираються повертатися, а після цього 80 % не повертається. Така загальна усереднена статистика по різних ситуаціях», — розповідає Кирило Говорун.
Аналогічний приклад, зазначає він, спостерігає й серед своїх студентів наразі у Стокгольмі, які є вихідцями з рогу Африки (Ефіопія, Еритрея) і Сирії. Вони є представниками середнього класу, освіченими, 80 % з них теж, виїжджаючи, казали, що повернуться додому, але залишаються у Швеції, відзначає директор Інституту Гаффінгтона.
Тож, прогноз щодо того, що з-за кордону повернеться третина українців з тих, що виїхали після повномасштабного вторгнення (який пролунав під час дискусії), Кирило Говорун вважає «абсолютно оптимістичним».
Та при цьому він нагадує, що дуже заполітизований зараз процес міграції є явищем глобальним і нормою існування, «Modus vivendi і operandi (з лат.: спосіб існування і дії. - Ред.) людства».
«Більшість своєї історії людство завжди мігрувало і переміщувалося. Це є аномалією, коли людство сидить на якомусь одному місці. Це треба чітко усвідомити, — каже доктор філософських наук. — Ми говоримо про той період, коли перші гомініди покинули Африку 2 млн років тому і почали переміщатися світом. З того часу це не припиняється. Тому це абсолютно нормальний процес. Питання в тому, хто є об'єктом і хто є суб'єктом цього процесу».
Щоб пояснити свою думку, Кирило Говорун навів приклад Самоа.
«Самоа — це архіпелаг, який колись був колискою полінезійської цивілізації. Від Самоа люди на каное пропливали тисячі кілометрів до Гаваїв, доплили до Нової Зеландії. Це був, мабуть, один з наймасовіших процесів міграції в історії людства. Коли тисячі кілометрів були покриті каное з вихідцями з Самоа 3 тисячі років тому.
Зараз Самоа розділене на дві частини — Західне і Американське. І люди з Західного Самоа мріють потрапити в Американське, а звідти переїхати на Гаваї або деінде. Через те, що в Американське Самоа їм складно потрапити, вони приїжджають в Нову Зеландію. І зараз те, що було периферією оцього полінезійського світу великого — Гаваї і Нова Зеландія — стали суб'єктами нових міграційних процесів, коли колишній центр зараз переміщається на периферію. Тобто все змінилося навпаки. Самоа втратило можливість залишитися суб'єктом міграційних процесів, перетворившись суто на їх об'єкт», — розповідає Кирило Говорун.
А от Росія, використовуючи ідеологію «руського міра», вчинила зворотно — з обʼєкта стала субʼєктом, додає він.
«”Рускій мір” — це міграційний проєкт насамперед. Він задумувався методологами МГУ (Щедровицьким, його послідовниками), коли через колапс Радянського Союзу купа росіян виїхала по всьому світу і утворили дуже потужну периферію, як звʼязок з центром.
З самого початку методологи вирішили для себе так: давайте будемо дивитися на цю периферію як на наш ресурс, звідтіля братимемо їхні ноу-хау, навички, зокрема, адаптаційні, освіту, яку вони отримали за кордоном, для того, щоб підтримувати центр, Москву. Це була початкова ідея «руського миру».
Потім ця ідея на початку 2000-х змінилася на навпаки. Від центрового процесу — на доцентровий. Тепер не периферія буде джерелом, ресурсом для постачання знань і навичок в центр, в Москву, а Москва буде спрямовувати оці меседжі, сигнали і мобілізувати цю периферію. Таким чином була мобілізована, вепонізована периферія, і цей міграційний процес поставлений на службу Москві», — деталізував Говорун.
Саме спираючись на цей ресурс, вепонізацію міграційних процесів, Росія й почала війну, твердить він, коли стала субʼєктом цих міграційних процесів. І українці були долучені до них, коли постачали ресурси за радянських часів, були використані Росією, а зараз воюють проти нас, наголошує директор Інституту Гаффінгтона у Лос-Анджелесі.
«Тепер питання до нас: ми готові бути лише об'єктом міграційних процесів, чи здатні стати їх суб'єктом? Станемо Самоа, яке просто постачає ресурси для своїх колишніх колоній? Чи здатні бути суб'єктами?» — наголошує Кирило Говорун. Адже процес імміграції до України, підкреслює він, це «не про if, це про when».
«Це трапиться, це вже трапляється. І трапиться у будь-якому разі. Що ми маємо з цим робити? Ми маємо бути до цього готові. Очевидно, що треба уникнути вепонізації цих процесів, але тепер вже внутрішньої — політиками, популістами, які будуть експлуатувати цю тему. Умовно говорячи, щоб ми не перетворилися на Угорщину Орбана на темі імміграції.
І щоб цього не трапилося, треба очевидно не допускати тих помилок, які були зроблені іншими. Бути дуже перебірливим і виставити для себе зрозумілі критерії на тих шлюзах, які будуть пропускати цю еміграцію», — акцентував доктор філософських наук.
Одним з таких критеріїв, на його думку, може бути адаптабельність тих людей, які будуть приїздити, їхня готовність виходити зі свого «гетто». Бо не готові — створять його тут.
Одним з рішень, як підійти до розвʼязання комплексу проблем, повʼязаних з імміграцією, впевнений Говорун, є освіта. Щонайменше, акцентує він, нам треба розуміти тих людей, які приїдуть.
«От ми говоримо про Бангладеш (як одну з потенційних країн для залучення трудових мігрантів. — Ред.). Я був у Бангладеші. Викладав в найкращому університеті Дакки, чудовий університет. Це дуже складне суспільство і дуже освічене суспільство. Перший Нобелівський лауреат — Рабіндранат Тагор — був з Бенгалії, він не був індусом. Це бангладешський Тарас Шевченко, про якого ми не знаємо. Ми не знаємо Бангладеш. І говоримо, що бангладешці приїдуть місити нам цемент…
Так, будуть й ті, хто міситиме цемент. І для їх інтеграції в наше суспільство треба створити умови. Бо вони або інтегруватимуться, або ні, але вони все одно будуть тут. І умови цієї інтеграції можна створити через освіту», — впевнений Кирило Говорун.
«Мені здається, нам варто звернути увагу на такий інститут — це не університети, не школи — в Скандинавії це називається фолькхьогсколе (народна, середня школа. — Ред.). Це коледжі, де не ставлять оцінок, а використовуються здебільшого для інтеграції мігрантів в місцеве суспільство. Мотивують не оцінками, а іншими інструментами інтегруватися в суспільство. Я бачив це у шведському контексті, працює воно прекрасно», — резюмував Кирило Говорун.