ГоловнаСуспільствоВійна

«Люди чомусь вважають, що на Україну напав не Путін, а ТЦК», — військові про напади у Вінниці та Бузькому

Днями одна за одною трапилися дві ганебні події — цивільні напали на військовослужбовців ТЦК та СП у Вінниці та селі Бузькому на Миколаївщині. 

У Вінниці п'ятьом затриманим за спробу захоплення центрального міського стадіону, де перебували мобілізовані, вже обрали як запобіжний захід домашній арешт на 60 діб.

Унаслідок конфлікту між військовослужбовцями ТЦК і жителями села Бузьке поліція відкрила два кримінальних провадження: за фактами заподіяння тілесних ушкоджень як військовослужбовцю, так і одному нападнику (кулею з травматичного пістолета). Тобто військовому, який брав участь у бойових діях з 2014 року і нині служить у ТЦК, ще й покарання світить за самозахист. І це після того, як у лютому в Пирятині військовослужбовця ТЦК застрелили. Тим часом прояви агресії до учасників мобілізаційних заходів стали регулярними.

Наприклад, у Миколаєві 25 червня група таксистів завадила співробітникам ТЦК мобілізувати колегу. А в Черкасах чоловік погрожував військовослужбовцям цієї структури гранатою.

Що особливо вражає — учасники атак не соромляться своїх дій, не вважають їх протизаконними, почуваються впевнено і навіть ображено. Це впадає в око в сюжеті «Суспільного», що побувало в селі Бузьке. Нападники не переховуються після того, що вчинили, і навіть дають коментарі. 

На відміну від військово-політичного керівництва, реакція якого на це порушення закону в умовах воєнного стану була б дуже доречною.

Чоловік, який тікав від ТЦК і переховувався в магазині
Фото: скрин відео Суспільного
Чоловік, який тікав від ТЦК і переховувався в магазині

Верховний головнокомандувач, президент Володимир Зеленський, який відверто дистанціювався від мобілізації, відколи військовослужбовців атакували у Вінниці, не присвятив жодного вечірнього звернення цій темі. Не засудив нападів, не розставив акцентів, не наголосив, що військовослужбовці діють законно.

Загалом усі роки повномасштабного тему мобілізації органи влади перекидали, як гарячу картоплину, і видавалося, ніби мобілізувати, воювати потрібно самим військовим і більш нікому.

Тепер же цей підхід наразився на критику і тієї частини суспільства, що прагне рішучої мобілізації за чіткими правилами, залізними для кожного, і умовних адептів Гончаренка, яким комфортно вдавати, що війна розсмокчеться і без поповнення виснаженого війська.

Не дивно, що військовий у Бузькому стріляв не з табельної зброї (на що мав повне право), а з власної травматичної. Імовірно, не відчував підтримки керівництва — безпосереднього і вищого. І здогадувався, що воно вкотре стане, прямо чи опосередковано, на захист «простого народу» — ухилянтів. Визнає за ними всі конституційні і моральні права, аби лиш не чинити непопулярних речей. Не провокувати громадянський конфлікт (хоча що ж тоді триває насправді? ще з часів нападу на «навідницю ТЦК» у Космачі в лютому 2024-го).

Слід від кулі в ухилянта в селі Бузьке
Фото: скрин відео Суспільне
Слід від кулі в ухилянта в селі Бузьке

«Частина суспільства визначила свою місію як гру в піжмурки: "Хто не сховався — я не винен". І ті, хто сьогодні в ЗСУ, чомусь визначені як «терпили». Бо «так сталось»… Для тих, хто не готовий іти до Збройних сил, підсунули цапа-відбувайла — назва його ТЦК. Для дуже багатьох це ворог. Але чи саме в ТЦК закладено корінь проблем? Насправді ні. ТЦК — це інструмент влади», — написав на своїй сторінці у Facebook Павло Жебрівський, екснардеп, а нині президент військово-цивільної спілки «Бойове Братерство України».

Ми попросили прокоментувати ситуацію представника командування Збройних сил України, який погодився говорити лише анонімно:

— Групи оповіщення, які залучають до мобілізаційних заходів, за законом, не мають права виходити зі зброєю. Статут дозволяє застосовувати її в бойових умовах, а під час оповіщення підстав для цього немає. І коли військовослужбовці зіштовхуються з агресією, вони, на жаль, захищені менше, ніж під час несення служби у варті, в добовому наряді тощо.

У такому разі поліція мала б узяти на себе їхній захист, але вона в багатьох випадках самоусувається — для них це іміджеві втрати. Ось кілька днів тому на Рівненщині був випадок: під’їхали братки, підрізали авто, в якому везли військовозобов’язаного, заблокували його, почалися розбірки. Поліція стояла поруч з машинами і не втручалася. А потім приїхала швидка і забрала військовозобов’язаного — написали діагноз «інфаркт». За попередніми даними, то був якийсь місцевий підприємець, впливовий у тому районі. Але поліція за фактом втручання в діяльність ТЦК ніякого провадження не відкрила, справи не порушила. Тобто вона в певних ситуаціях не те що не допомагає — саботує процес.

Військовозобов’язаний на комісії в ТЦК в Одесі
Фото: Facebook Одеського ТЦК та СП
Військовозобов’язаний на комісії в ТЦК в Одесі

Процес оновлення ТЦК триває постійно, і зараз до 80 % особового складу — з досвідом участі в бойових діях. Я, відверто, вважаю це популістичним чи то вимушеним кроком, який не дасть хороших плодів. Бо робота в ТЦК та СП — це не тільки мобілізація, а й надання соціальних послуг пенсіонерам, родинам військових і ветеранів. Вона потребує певної підготовки. Людина не є ідеальним кандидатом на такі посади тільки тому, що вона ветеран. Фронтовики часто самі потребують допомоги, нерідко психологічної, хоч самі можуть цього й не визнавати. Але почуття справедливості в них загострене і сприйняття сьогодення відрізняється від того, що мають цивільні в тилу: чорно-біле, без відтінків. І коли з ними бикують, зрозуміло, яку підсвідому реакцію це викликає.

Відверто, я й сам так реагую іноді. Нещодавно спілкувався з мешканцями Криворіжжя — ледве стримувався. Ми часто орієнтуємося на великі міста і соцмережі, а в сільській місцевості це просто жах, яке в людей бачення ситуації, ніби інше інформполе взагалі. Повне виправдовування ухилянства, співчуття СЗЧ… І водночас є запит на захист. Бо від місця, де я побував, у 2022-му росіян зупинили за 10 км, навколишні села зруйновані. І в пам’яті людей це все є, але чомусь помилково вони вважають, що зараз захист хтось організує без їхньої участі. Як міг, пояснював. Показував ширину фронту, рахував кількість офіцерів і бійців, необхідну, щоб не те що забезпечити ротації, а хоча б тримати оборону. 

У нас же 1500 км активної ділянки фронту, не рахуючи ділянок на кордоні з Білоруссю, Сумщину та Чернігівщину, на яких треба тримати логістику, ППО тощо. Але руки просто опускались: ніякі об’єктивні аргументи не сприймаються. У нас люди до війни найбільшими ворогами вважали «даішників», енергетиків, котрі перевіряють лічильники, і податківців, а зараз фокус змістився на ТЦК.

Наскільки мені відомо, розглядають різні варіанти реформування ТЦК та СП, починаючи від ребрендингу, перепідпорядкування тощо. Моя думка — в цьому немає ніякого сенсу. Як би ми не бажали іншого, мобілізація мусить тривати. Треба поповнювати військо і генерувати нові підрозділи. Бо Росія формує 10 нових дивізій — це близько 120 тис. свіжих людей до кінця року. І це дозволить їм або підсилити напрямки, де вже тривають бойові дії, або відкрити новий стратегічний напрямок — Чернігів чи й Київ. Бо це вже досить велика чисельність, щоб виконувати задачі не тільки оперативно-тактичні, але й стратегічного рівня. Для порівняння — минулого року для наступальної операції на Харківському напрямку було задіяно близько 50 000 людей.

Люди мітингують біля стадіону у Вінниці, куди привезли чоловіків у рамках мобілізації 1 серпня 2025 року
Фото: Суспільне Вінниця
Люди мітингують біля стадіону у Вінниці, куди привезли чоловіків у рамках мобілізації 1 серпня 2025 року

Тож нам треба мати в розрахунках ці 10 дивізій для протидії. Зброя є, що б не казали, але люди — вирішальний ресурс. Усе спирається на них. 1500 км фронту, за нормативами, мали б тримати 100 бригад (на кожну — 15 км довжини і 20 км углиб). Тож щонайменше 100 бригад з побудовою оборони лише в один ешелон, без забезпечення ротацій чи демобілізації — щоб просто не розірвався ланцюг.

І мобілізація наразі є найдієвішим способом комплектувати військо, як би ми не прагнули іншого. Рекрутинг дає близько 10 % нових бійців. Хоча для рекрутингу зроблено вже дуже багато протягом останнього року. Бригади можуть рекрутувати безпосередньо, є контракт «18–24», Міноборони відкрило в кожному обласному центрі й інших містах понад 40 рекрутингових центрів. Кожен вид військ ЗСУ теж має їх: так, Сухопутні війська ще недавно мали один центр у Києві, а протягом літа відкрили ще п’ять — у Львові, Одесі тощо. Це роблять для того, щоб уникати примусового залучення, але статистика каже, що є відсоток військовозобов’язаних, які ніяким іншим шляхом не залучаться, як не заманюй.

Щодо відповідальності нападників — у багатьох епізодах ще триває слідство, вироки теж є. Часом смішні: за напад на ТЦК дають умовне або кваліфікують як хуліганку, тобто ні про що. Тож у людей немає відчуття невідворотності покарання. І безкарно лунають публічні заклики, підбурювання до протидії ТЦК, що неприпустимо і слід не те що карати — припиняти в зародку. Бувають спонтанні напади, на емоціях, але часом (як-от у Вінниці чи недавно в Кам’янці-Подільському) вони викликають питання: хто ж за цим стоїть? СБУ в цьому напрямку працює, але хотілося б, щоб на випередження, а не коли вже створена гарна картинка для наших ТГ-каналів, медіа і російські ЗМІ, які транслюють потім на Європу, що українці проти війни. Не знаю, як налаштовується оперативна робота поліції та СБУ, коли на об’єкт, що використовується ТЦК, пре натовп з 80 осіб, але вони такі напади повинні не допускати.

Центр рекрутингу Сухопутних військ у Львові.
Фото: Суспільне Львів/Катерина Олійник
Центр рекрутингу Сухопутних військ у Львові.

Надавати більше повноважень ТЦК у питаннях застосування зброї неправильно. Потрібно більше участі поліції і органів місцевого самоврядування в мобілізаційних заходах. Але якщо військові адміністрації ще якось долучаються, то селищні ради, мери в більшості випадків самоусуваються. Часом показують якийсь збірний пункт: от, подивіться, куди ТЦК привозить людей. До таких речей точно мусила б долучатися місцева влада, яка витрачає мільйони на квіти для клумб чи на бордюри з парканами. Але не може витратити пару десятків тисяч на облаштування цих приміщень, щоб стояли кулер, кондиціонер, телевізор. Для будь-якого бюджету, навіть райцентру, це не проблема. А в ТЦК коштів на таке немає. А на них намагаються повісити всіх собак.

Я розумію, що мер — це виборна посада, і він намагається утриматися від участі в непопулярних заходах. Може, хтось бачить себе мером за будь-якої влади, але це дарма. Допоможе, гадаю, тільки перелом у свідомості суспільства. У нас війна на виживання. Програємо — нас не буде.

Ситуацію також прокоментували військові й ветерани

Майор Юрій Федоренко, командир 429 окремого полку безпілотних систем «Ахіллес»:

— У будь-якій державі примусова мобілізація викликатиме невдоволення. У РФ уникають негативного суспільного резонансу, просто скуповуючи людей.

Чи розуміють ті українці, які зараз лають ТЦК, що без поповнення війська хлопці й дівчата, які вже понад три роки воюють, не зможуть ні лікуватися, ні взяти хоча б 15 законних днів відпустки? Їх напружений графік стане ще складнішим. А коли їхні населені пункти окупують, росіяни не проситимуть лагідно вступити до війська. Чоловіче населення окупованих регіонів давно мобілізоване і стерте з мінімальним забезпеченням у боях проти України.

Ті, хто зараз бігає по селу з трубами, потім бігатимуть у жаб’ячій формі як витратний матеріал — і питати їхньої думки ніхто не буде. Це тільки в нас фермер може сказати військовим: «Йдіть до біса, я вам машини не дам». Лиш у нас треба пройти сім кіл пекла, щоб вибити приміщення і критично необхідні для ведення бойових дій засоби. Права людей на свободу, приватну власність — це те, за що, зокрема, ми воюємо (зокрема я). Та коли ми під загрозою знищення, не треба забувати й про обов’язок  захищати Батьківщину. І він стосується кожного чоловіка при здоров’ї.

Юрій Федоренко (ліворуч) у батальйоні БпAК «Ахіллес»
Фото: 92 ОШБр ім. Івана Сірка
Юрій Федоренко (ліворуч) у батальйоні БпAК «Ахіллес»

Я не заздрю ТЦК і їхній роботі. Значну частину посад займають хлопці, які пройшли театр бойових дій і мали поранення, а зараз продовжують службу на користь українського народу. І коли за ними ганяються з трубами, моя реакція вкрай негативна. Ми куди рухаємося? До здачі країни? Бо ці люди прискорюють просування ворога по нашій землі. Вони вчинили кримінальне правопорушення, і покарання має бути максимально суворим.

Але людей, які підуть на злочини проти військових, мізерна кількість. Більшість українців — люди з духом свободи і вірою у свою державу. Тому досі стоїмо проти ворога, що значно переважає нас кількістю сил і засобів. На решту не варто звертати увагу.

Як і на все те, що викладають (відео інцидентів під час мобілізаційних заходів. — Ред.). Примусова мобілізація не може бути шляхетною. Війна — це безкінечна праця на вигорання, втрати і кров, піт і сльози. Тільки її чомусь романтизували. А в цьому процесі не може бути все ідеально. Та якщо не буде ким воювати, то Україну РФ окупує. І кожен, хто пи…ів на ТЦК, пошкодує.

Заради справедливості — комплектація військ усе ж триває мінімум на середньому рівні, інакше ворог мав би значно більше успіхів. Вдається залучати до третини людей і через рекрутингові програми.

Павло Якімчук, ветеран ССО ЗСУ, радник голови Київської обласної військової адміністрації з питань ветеранів та реалізації ветеранської політики:

— Люди не пов’язують причини з наслідками і чомусь вважають, що на Україну напав не Путін, а ТЦК. І не думають, що ТЦК — ключовий наповнювач ЗСУ, без них війська як такого не було б. Вони дякують ЗСУ і моляться за них, але тільки-но заходить мова про те, що завтра вони чи їхні родичі можуть стати до війська і дякувати вже самим собі, ЗСУ стають ворогом.

Павло Якімчук
Фото: фейсбук Павла Якімчука
Павло Якімчук

Наскільки знаю з достовірних джерел, у Вінниці пов’язали якогось мажора, він викликав підтримку, а потім почалися розмови, що «люди виступили проти несправедливості і свавілля». А на Миколаївщині на це подивились і подумали: чому не можемо чинити так само? Я на місці поліції діяв би набагато жорсткіше. Такі речі неприпустимі в країні, де триває війна і десятки людей гинуть щодня. Ти або з Україною, або проти неї. А якщо живеш тут і так поводишся — маєш отримати по заслузі.

Згоден, що в ТЦК служать не всі гідні люди й мають бути покарання за хабарі чи насильство, якщо воно трапляється, але в цьому випадку не розумію, чому поліція та військовослужбовці не застосували зброю. Тож такі випадки повторюватимуться, на жаль. Наша поліція — янголятка порівняно з колегами з інших країн. Бояться зашкодити комусь, руки не підіймаються повалити порушника на підлогу й одягти кайданки. Вони теж не в захваті, що їм навісили місію бути в рейдах, вони роками вибудовували довіру громадян до поліції — і роки роботи пішли нанівець.

Часом кажуть: нормальні військові теж проти ТЦК. Гадаю, просто цивільні заручаються підтримкою мобілізованих, злих на ТЦК (бо вже значна частина війська складається з тих, що прийшли через повістки). Нічого подібного, нормальні військові не будуть проти, розуміють: єдиний спосіб поповнювати ЗСУ — робота ТЦК. Навіть якщо вони десь перегинають, хтось бере хабарі. Чому суспільство дозволяє собі у воєнні часи так поводитися з людьми в пікселі? Для мене такі члени суспільства — пі…ня, яку треба бити палками.

Юрій Гудименко
Фото: facebook/Юрій Гудименко
Юрій Гудименко

Юрій Гудименко, голова Громадської антикорупційної ради при Міноборони, ветеран і громадський діяч:

— У нас країна загралася в демократію і свободу слова, суспільство абсолютно не готове розуміти, з чим насправді зіштовхнулось і які будуть наслідки таких дій. Половина ТГ-каналів і медіа зазвичай називали це інцидентами, але йдеться про напади на військовослужбовців. Що виконували накази, діяли не з власної волі. Не можна виокремлювати ТЦК, як не можна виокремити, скажімо, десантників і вимагати для них інших норм і ставлення, ніж до морпіхів. Це ж так не працює. Поки ми як країна не покажемо, що не будемо миритися з такими нападами, ставатиме гірше.

У мене (та й багатьох, хто застав початок війни на Донбасі) це викликало такі флешбеки: 2014 рік, коли наших солдатів роззброювали цивільні. І вони ніяк не протидіяли. Це закінчилося лише тоді, коли Вадим Сухаревський (тодішній командир 3 роти 80 аеромобільної бригади, старший лейтенант. — Ред.) віддав перший бойовий наказ стріляти у відповідь.

Єдиний рецепт — рішучість. Не можна нападати на українських солдатів, так чинять тільки вороги.

Полковник Павло Паліса, заступник керівника Офісу Президента України, екскомандир 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр»:

— Якби не ТЦК, було б дуже і дуже важко. Я не вітаю бусифікацію як таку, але хлопці роблять, що можуть.

Заступник керівника ОПУ Павло Паліса
Фото: ОПУ
Заступник керівника ОПУ Павло Паліса

Може, пора вже президенту знятися в ролику на підтримку мобілізації?

Головний висновок один: без посилення заходів мобілізації Україна програє.

Відповідно, працівники ТЦК та СП повинні мати право на захист, якщо на них нападають.

Владі ж нарешті пора встановити й озвучити чіткі справедливі правила проходження служби — обов’язкової для всіх, у певній черговості.

Треба ефективно розшукувати ті 6 млн військовозобов’язаних, які не уточнили свої персональні дані впродовж 2024 року.

Бо наразі не очевидно, що хтось планує це робити. Адже в першій же промові у ВРУ новопризначений міністр оборони Денис Шмигаль заявив: «Завдання Міністерства оборони — зробити все, щоб наші воїни були забезпечені, а система у Збройних силах була зорієнтована на українського солдата. Це і є основа того, що не буде потреби вдаватися до силових варіантів мобілізації».

Шановний міністр помиляється або лукавить. Така потреба буде. Результати опитування, презентованого Фондом «Демократичні ініціативи» 22 лютого 2022 року, свідчили: воювати, безпосередньо брати до рук зброю були готові 23 % респондентів. Вони й пішли першими. А решту так чи інакше доведеться залучати примусово. Тут немає нічого унікального чи нового — у будь-якому суспільстві рішучих, відповідальних, пасіонарних лише мала частка.

Українське суспільство ніяких аргументів і логічних пояснень уже, здається, не сприйме. Принаймні та його частина, яка пише коментарі про людоловів, знімає жалюгідні ролики про затримання чоловіків, що відмовляються навіть документи показати, і симпатизує їм, ховає під прилавком ухилянта й нападника на військовослужбовця. І, власне, нападає на нього з битками і трубами. Можна звинувачувати в тому російську ІПСО, але ворожі закиди лягли на родючий ґрунт. Певній частині суспільства просто зручно і вигідно займати таку позицію. Щоб виправдати свій страх. Помиляються ці люди чи свідомо називають біле чорним — шкода обороноздатності України від цього однакова. 

Інформаційне поле їм завзято підіграє. Новини (часто під заголовками, що спотворюють зміст) про бусифікацію розлітаються миттєво. Відео про те, як «тецекашники напали на чоловіка, на його крик збіглися жінки» — ще швидше. На додачу навала оголошень про «юридичну допомогу при мобілізації», рекрутингові кампанії з акцентами «ми не ловимо людей», шеврони з написами «не бійся, я не з ТЦК, ця форма зароблена кров’ю» тощо.

Фото: соцмережі

Протидію мобілізації ми бачимо добре, а реальні покарання правопорушників, вироки майже ні. Судові процеси хоч і тривають, однак телеграм-канали й медіа репортажів про них не знімають і не поширюють. Штучно створюють враження, що ухилянство — це нормально і так само нормально його толерувати. Бо ж як мінімум це минає безкарно.

Кілька днів поспіль у соцмережах обговорюють нову рекламну кампанію «Азову». На відео жінка розповідає, що її рідні сидять удома, переховуються, а інша гордо відповідає: «А мій в "Азові"». Підхід свіжий, посил гідний, ставка не на чоловічу, а на жіночу цільову аудиторію, яка впливає на рішення чоловіків. Цікаво подивитися, чи дасть реклама приріст рекрутингу за певний час. Але не маємо права себе дурити: примусової мобілізації не уникнути, хоч би й сам президент у такому ролику знявся. Зрештою, мусить знятися — відкладати далі нікуди.