Урятувати з ланцюга та з-під обстрілів
В основному волонтерам не доводиться шукати, куди їхати на евакуацію — запити на допомогу регулярно сипляться на гарячу лінію.
«Є різні ситуації. Інколи люди чекають, поки ми приїдемо, щоб евакуювати тварин, і тільки потім самі виїжджають. Є й ситуації, коли в населеному пункті, де вже немає людей, знаходимо на вулиці тварину в небезпеці й забираємо її», — розповідає Ярина Вінтонюк.
Волонтер Віталій Жучков з командою вивозить тварин у межах евакуації людей, допомоги військовим і місцевим у гарячих точках. Працюють в основному за пару кілометрів від лінії фронту.
«Кожна людина з приватного сектору під час евакуації має собаку. І кожна просить, якщо виїжджає, забрати собаку, кота, папугу. Є такі, що вже виїхали й потім просять забрати тварину. Ми вирушаємо й забираємо після того, як покормили цивільних, заскочили до військових», — ділиться Віталій.
Крім того, часто місцеві просять корми для тварин, бо ні магазинів, ні доставки вже немає. Здебільшого це люди, які залишилися й доглядають за тваринами тих, хто виїхав.
«Хтось виїжджає і каже: “Галю, подивися за моєю собакою. Може, якщо все нормалізується, повернуся”. І таких, умовно, десять-двадцять залишають на тітку Галю своїх тварин. І в неї 20 котів, 30 собак. І вона от приходить до нас на пункт видачі, просить допомогти з кормами», — пояснює волонтер. І тоді разом з допомогою цивільним везуть ще 5–10 мішків корму для тварин.
Умисно, каже, не ходять, не шукають по вулицях чотирилапих. Тільки коли бачать, що собаки самі підступають до натовпу на евакуацію, лащаться — тоді забирають.
Хоча бувають випадки, коли по 20 собак у господарстві. Віталій пригадує, як організували цілу спецмісію.
«Бабця з Часового Яру вже вирішила виїжджати, а до неї всі позносили 20 собак і котів. Тоді ми задіяли волонтерів з притулків — чотирьох, нас троє, двома бусами вивезли тварин і двох бабусь», — пригадує чоловік.
Часто командам доводиться рятувати собак з ланцюга. Зазвичай у тих населених пунктах, де ситуація різко погіршилася, зазначає Ярина Вінтонюк.
«Наприклад, різкий наступ росіян, обстріли — люди тікають і рятуються швидко. Тоді є частина тварин, які залишаються на ланцюзі. Або в них, наприклад, господарі загинули, ніхто не зміг ні відв'язати їх, ні допомогти їм. Якщо говорити про Вовчанськ, то люди там швидко тікали, якраз звідти ми частину тварин знімали з ланцюгів. До цього вони залишалися по декілька діб без їжі, без води», — розказує волонтерка.
Трапляються й ситуації, коли тварини хоч і не прив'язані, але залишаються — вірні своєму дому до кінця. І байдуже, уцілів будинок чи зруйнований, додає Ярина. «У Вовчанську була дивовижна історія. Люди подали заявку на порятунок семи собак: двох лабрадорів, двох вівчарок, такси і двох йорків.
Спочатку ми знайшли трьох, забрали їх. Наступного дня в будинок було пряме влучення снаряда. Наші рятувальники бачили пожежу, прийшли на місце події. Шукали інших двох собак поблизу, не знайшли. Іншого дня рятувальники повернулися й на згарищі таки знайшли решту живих собак: лабрадора, двох вівчарок і йорка».
Котоспасіння. Як вивозять із зони бойових дій у безпечне місце котів, собак, а іноді також качок, курей, кіз, шиншил і папужок
Травмовані й без жаги до життя
В основному тварин знаходять переляканими. Часто з пораненнями. А згодом даються взнаки і хвороби.
«Дуже багато на другому році війни тварин з пошкодженим ЖКТ. Психологічно травмованих. Після наступу на Харківщині дуже багато контужених і поранених», — розповідає Світлана Бачуріна, представниця команди Dog Help Kharkiv UA.
Ярина Вінтонюк додає, що у тварин, як і в людей, стрес і виснаження каталізують хвороби. І психологічні проблеми.
«Тварини втрачають жагу до життя. Реально бувають у депресії. І основні наші завдання — допомогти зрозуміти, що вони потрібні, відновити здоров'я, функціональність організму, повернути їм мотивацію жити», — пояснює волонтерка.
Евакуйованих переважно перевозять у Харків. ГО «Порятунок тварин» має там власну клініку, відкрили її у 2022 році.
«У першу чергу тварини проходять через ветеринарів. Їх оглядають, визначають, кому потрібно, наприклад, лікування стаціонарне. Тих, хто не має ознак хвороб або травм, поміщаємо на двотижневий карантин, за ними стежать — як їдять, чи не проявляться якісь захворювання невідомі», — розповідає Ярина.
Паралельно відразу фотографують, розміщують історію на сторінках у соцмережах, сподіваючись, що господарі впізнають і відгукнуться.
«Якщо господарі не знайшлися, ми розпочинаємо пошук нових або місця в партнерських притулках, які можуть подбати про подальшу долю. Співпрацюємо з організаціями і в Україні, і за кордоном. Коли транспортуємо тварин далі — це вже другий етап евакуації», — уточнює волонтерка.
Dog Help Kharkiv UA утримує власний притулок, куди і потрапляють урятовані. Усього за час повномасштабного вторгнення команда евакуювала близько півтори тисячі тварин, включно з тими, яких рятували з потопу на Херсонщині.
Світлана каже, що притулок має особисту базу врятованих, якої не передають третім особам. Це єдина статистика евакуйованих чотирилапих, про яку вони можуть говорити, бо жодної централізованої системи по країні немає.
«Ми не можемо навіть приблизно уявити масштаби трагедії. Бо не всі притулки збирають статистику, вони не роблять так багато обробок і стерилізацій або планових хірургічних втручань. В Україні мають статистику тільки комунальні підприємства. Це все, що офіційно», — розповідає представниця Dog Help Kharkiv UA.
«Ми, наші улюбленці та війна»: фільм про найбільшу в історії евакуацію тварин
Пошуки нового дому
Причин, чому люди покидають своїх тварин на прифронтових територіях, чимало, зазначає Альона Лебедєва, представниця Suziria Charity.
Серед них і просто безвідповідальність, і вимушена швидка евакуація, коли не завжди є можливість забрати домашніх улюбленців.
«Багатьом відмовляють в евакуації через страх, що тварини можуть покусати або налякати когось», — зазначає вона.
Хтось думав, що їде ненадовго й незабаром повернеться. Когось зупиняють потенційні проблеми з житлом.
«Переселенцям з тваринами важко знайти житло, особливо із собаками через їхні розміри, тому їх залишають», — пояснює Альона.
А пошук нових сімей для врятованих тварин — мабуть, найбільша проблема. Притулки, з якими співпрацює Suziria Charity, майже всі переповнені, а відсоток прилаштування підопічних знижується, оскільки покинутих тварин загалом стало більше, каже Альона.
Щоб популяризувати адопцію врятованих тварин, багато притулків організовують дні відкритих дверей. Також є формат фестивалю, як AdoptMe Days, куди звозять підопічних.
«Нещодавно ми теж узяли участь. Протягом двох днів на такій події понад 80 улюбленців (і котики, і песики різного віку й порід) знайшли нову родину», — зазначає представниця команди.
Та основним каналом пошуку родин залишаються соцмережі, додає Альона.
З їхніх спостережень, найвищий запит на цуценят і кошенят. Також цікавляться більше тваринами менших розмірів і більш адаптованими й соціалізованими.
Значно підвищує шанси тварини знайти дім — її повна «укомплектованість», зазначає представниця Suziria Charity: усі обробки, вакцинація, стерилізація, паспорт з повною інформацією про тварину. Це все волонтери у притулках стараються забезпечувати. І, звісно, воно потребує грошей.
Ще зі спостережень — найчастіше забирають тварин люди, які вже мають домашніх улюбленців, бо тим, хто ніколи не мав, важко зважитися на цей крок. Також підштовхує досвід знайомих, які взяли чотирилапого. А ще зворушлива історія.
«Особливо якщо це тварина з тяжким бекграундом, урятована, або в неї були погані власники, або вона хворіла, або це евакуйована із зони бойових дій. Яскравий приклад — підрив ГЕС», — пояснює Альона.
Основні міфи про тварин з притулку, з якими доводиться зіштовхуватися: мають купу хвороб, жахливий характер, поведінку неможливо контролювати. Через це неохоче обирають тих, кому вже виповнився рік і більше. Хоча насправді зі старшою собакою може бути навіть простіше, ніж з цуциком.
Роздумуючи над рішенням узяти тварину з притулку, важливо пам'ятати, що чотирилапому потрібен час, аби звикнути до нового оточення й ритму життя. Тому слід набратися терпіння.
Якщо є сумніви, можна дізнатися історію та характер тварини у працівників притулку, приходити гуляти з нею. Деяким тваринам часто шукають домашню перетримку — це теж хороша нагода спробувати себе в ролі опікуна.
Щодо повернення тварин: Альона зазначає, що відбувається таке не часто. А якщо й трапляється, то серед головних причин — алергія в когось із членів сім’ї або небажання людини адаптуватися до нових умов, підлаштуватися під тварину. Бо період адаптації — найважливіший і найскладніший, не всім під силу.
«Та рівень відповідальності й свідомості суспільства у ставленні до тварин зростає: усе більше людей розуміють ментальні, психологічні особливості хвостиків, прагнуть розібратися з їхніми травмами й пережитим за допомогою зоопсихологів і кінологів», — вважає Альона.
Знайти своїх
Деколи тварини знаходять свою людину ще до потрапляння в притулок. Ярина Вінтонюк пригадує вівчарку, яка прибилася до військових. Чоловік, з яким вона подружилася, отримав поранення, його забрали на лікування. Через декілька тижнів постраждала і собака, її привезли до волонтерів.
«Поки він лікувався, приходив до неї в гості. А після одужання забрав її додому», — пригадує Ярина.
Звісно ж, окрема радість, коли тварини повертаються в сім’ю. Наприклад, волонтерам вдалося повернути кота з Бахмута його власникам. Коли вони забрали тварину з гарячої точки, їм передали номер телефону господарів.
«Коли добралися до Києва, я зателефонувала цим людям і повідомила, що ми врятували кішку. Виявилося, що їхній син щодня рахував, скільки часу минуло з моменту, коли він востаннє бачив кішку. Він не плакав, просто сидів і чекав. Радість від повернення тварини в сім'ю була величезною. У наш час, коли люди втрачають усе, дуже важливо мати хоч щось рідне, що повертається до них. І для тварин це також важливо», — зазначає Ярина Вінтонюк.
