Як починалося
Херсон був повністю захоплений російськими військовими 1 березня. До самого міста окупанти увійшли без проблем, хоча перед обласним центром, на Антонівському мосту, їх добряче відшмагали та затримали ЗСУ. Можливо, саме тому сюди росіяни увійшли зі стріляниною. Першого ж дня внаслідок обстрілів з танків було пошкоджено з десяток будівель. Снаряд, що влучив у під'їзд дев'ятиповерхівки у спальному районі, убив чоловіка, який допомагав мешканцям сховатися в підвалі. Це була перша жертва херсонської окупації.
Наступного дня в Херсоні розстріляли місцеву тероборону. Кілька десятків людей, озброєних парою-трійкою коктейлів Молотова, намагалися зупинити входження колони до міста. Вони нічого не встигли зробити: по суті, беззбройних людей розстріляли з танкових кулеметів. Їм ніхто не пропонував здатися, стріляли практично впритул, а трупи не давали прибирати кілька днів.
У теробороні Херсона, кажуть, було 200 людей – і не більш ніж 50 автоматів! Але за день до окупації місцеві чиновники сказали захисникам розходитися, бо командування все одно залишило місто. На двох дорогах, що ведуть у Херсон, виставили лише 30 чоловіків з коктейлями Молотова.
Цього ж дня навіщось обстріляли будівлю СБУ, а також захопили залізничний і річковий вокзали. На будівлях міської та обласної рад залишилися українські прапори, хоча росіяни, проїжджаючи містом, стріляли по них.
А через день у Херсоні захопили приміщення ТРК "Суспільне мовлення: Херсон". Деякий час телесигналу в місті не було, та надвечір росіяни запустили власне телебачення - трансляцію з Криму. До кабельного в них руки не дійшли досі, окупанти лише перервали українське мовлення. У результаті Херсон - а в більшості городян саме кабельне ТБ - залишився без телеефіру. І радіоефіру теж – його почали глушити з третього дня окупації, і що далі, то ефективніше, але до квітня у FM-діапазоні почало мовити кримське радіо.
Інтернет у місті працював увесь час, від усіх провайдерів та операторів. Працює і зараз – це єдиний, якщо не брати до уваги телефонів, канал зв'язку з неокупованою Україною.
Як місто живе зараз
Як і в неокупованій Україні, в Херсоні діє комендантська година - з 20:00 до 6:00. Щоправда, її встановили окупанти. Крім того, вони забороняють пересуватися групами понад двоє людей, а машинам дозволяють їздити лише за продуктами та ліками і не швидше ніж 40 км/год. Пішоходам потрібно пересуватися тільки в розстебнутому верхньому одязі, на першу вимогу зупинятися і давати обшукати себе.
Але це, як кажуть, вимога "начальства", за виконанням приписів росіяни практично не стежать. З іншого боку, вимоги "прикрасити" кожен автотранспорт білою стрічкою дотримуються всі водії. Що цілком зрозуміло: адже машину можуть не тільки зупинити - по ній без попередження і вогонь відкриють. Прецеденти, на жаль, були.
На вулицях російські військові вибірково влаштовують обшуки всіх без розбору. Перевіряють мобільні телефони: дивляться пости в соцмережах, особисті листування. Можуть забрати апарат. Тому зараз люди або взагалі виходять надвір без телефона, або ховають його на тілі. Обшукувати росіяни вміють так само, як і воювати.
Про мітинги, завдяки яким Володимир Зеленський зробив Херсон містом-героєм, знають усі. Вони відбуваються і зараз - набагато менш людні, ніж спочатку, але все одно відбуваються. І на них херсонці не соромляться оголошувати, куди треба йти російському військовому кораблю. Тому на перших мітингах військові виглядали розгубленими та переляканими. Нагнали на площу автозаків, військової техніки, кілька БТР, а люди буквально кидалися на цю техніку.
Зараз солдатів у Херсоні мало, здебільшого в місті патрулює Росгвардія. Вона не така полохлива і навчена розганяти демонстрації – напевно, це єдиний її досвід. Людей б'ють, по них стріляють (слава богу, не на ураження), використовують світлошумові гранати і сльозогінний газ. Відповідно, мітинги за Україну стали менш людними. Але не припинилися.
Окрім спостереження за мітингами, російські силовики зайняті облавами. Ходять по квартирах українських військових, працівників СБУ, поліцейських, членів тероборони, журналістів та активістів. У багатьох житлових будинках усі двері під'їздів (а вони практично повсюдно залізні, з електронними ключами) мешканці забезпечили величезними засувами. Орки виривають такі двері ланцюгом – спочатку під'їзду, а потім і квартир.
Якщо логіку таких облав можна зрозуміти, то затримання не надаються до аналізу. Будь-якого херсонця можуть затримати на вулиці, спакувати і завезти – раніше в СІЗО, а тепер – невідомо куди. Але через день (зрідка два-три дні) затриманих відпускають. З кимось розмовляли по-особливому, когось не вшанували увагою взагалі: затримали, посадили, потім відпустили. Постає питання - а навіщо тоді пакували? Відповіді немає.
Що в магазинах і холодильниках
Ще до 1 березня частина магазинів у Херсоні закрилася. З дня окупації жоден АТБ не працює. Інші магазини – як бог на душу покладе. Наприклад, деякі "Еко-Маркети" не зачинялися - але частина з них порожня, а інша торгує більш ніж підозрілим продуктом звідкись із Білорусі і навіть "ЛДНР". Говорити про якийсь графік не доводиться - установа може відчинитися і о восьмій ранку, і опівдні, і взагалі не запрацювати.
Увесь початок березня Херсон провів у чергах, гігантських за розміром і безглуздих за організацією. Люди часто вистоювали в них, і гадки не маючи, за чим вони.
Цікаво, як спочатку поводилися власники крамниць. Одні заздалегідь оголошували, що припиняють працювати, і влаштовували роздачу товарів - найчастіше безкоштовно, іноді за символічну ціну. Інші нічого не говорили, але відразу поміняли цінники, піднявши вартість товару вдвічі-втричі. Було й таке, що пивна крамниця роздала продукцію, аби та не скисла, а наступного дня городяни побачили це безкоштовне пиво в сусідньому магазині – за ціною вдвічі вищою, ніж до війни.
До квітня ситуація "устаканилася" майже по всіх позиціях. А от діабетики, на жаль, не можуть придбати ні інсулін в аптеці, ані потрібну для дієти їжу. І тяжко не тільки з інсуліном - узагалі з ліками, навіть з банальним анальгіном, не кажучи про таблетки для гіпертоніків і сердечників. Утім з продовольством полегшало - якщо є гроші. Унормувалися й ціни.
За рахунок чого стало легше – незрозуміло. Різні овочі-фрукти в місто везуть фермери з області. Білоруські ковбаси й цигарки – зрозуміло звідки. Але як до Херсона потрапляють дніпропетровські яйця – загадка. Адже досі жоден гуманітарний коридор у Херсоні не спрацював. Щоправда є думка, що їх везуть з Криму та Чувашії, а щоб населення не підіймати бучу, як я, їх складають в коробки з українським маркуванням. Ковбаса теж звідти, бо без маркування і з ним (Крим та Росія). І тому і іціни великі, і сертифікатів на продукцію немає. Утім, так чи інакше, за наявності грошей херсонці не голодують. І воліють купувати українське – коли є вибір. На жаль, він є не завжди.
Розрахунок скрізь у гривнях; жодних рублів, якими лякав місцевих жителів депутат Хлань, тут немає. Перевести в готівку гроші можна в банках - це чи не єдині в Херсоні місця, де все ще збираються величезні черги. Крім того, переводять у готівку і приватники - хто за символічні відсотки, хто взагалі без відсотків.
Ще цікаве: ми й не знали, наскільки смачна українська їжа. Усе пізнається в порівнянні. Орки з перших днів, поки мародерили, розкуштували українські ковбаси, пиво та цигарки. І коли зараз намагаються виглядати цивілізованими і купують щось у магазині (або на ринку), у них запитують: "Вам яке - з Криму чи Білорусі?" А відповідь одна - тільки українське...
Нині в Херсоні складно з куривом українського виробництва. Але цигарки є і російські, і білоруські, і з "ЛДНР". Коли хочеться курити, то купуєш і димиш усім, що трапиться. Але які ж огидні цигарки роблять і курять у недореспубліках! Білоруські трохи кращі, але теж гидкі, як і російські "Ява", "Космос" та інший тютюн. І зараз херсонський курець мало не до сліз радий українським цигаркам будь-якої марки, навіть якщо він до війни їх не палив.
Ціни в Херсоні сьогодні вищі за довоєнні на 30% майже на все. На щось вони підскочили і на 50%.
Але все це дуже непередбачувано – чимало магазинів спорожніли, усе продається передусім через ринки. А вибираючись на базар, гарний шматок свинини можна купити і по 350 гривень за кіло, і по 70-80 гривень. Так-так, дешевше, ніж до війни. Це, звісно, як пощастить. І залежить від багатьох факторів – не останню роль відіграє, наприклад, те, що з продовольчого ланцюжка частково зникли перекупники.
Чорнобаївка до і після популярності
Про херсонську Чорнобаївку сьогодні знає, напевно, весь світ. Навіть на російському телесмітнику їй приділили багато ефірного часу - там, правда, її чомусь назвали київським селищем "десь у трикутнику Бучі, Києва та Гостомеля". І за їхньою версією, це росіяни "десять і більше разів" розстрілювали там ЗСУ...
Але в Херсоні та Україні добре знали про Чорнобаївку раніше, причому з іншого приводу: там є дуже велика птахоферма. Від початку окупації господарство залишилося без електрики. Три мільйони птахів: їх треба годувати та напувати - тим часом комбікорму після вторгнення російської армії не стало, напувалки без світла не працюють. Загибель мільйонів курей могла обернутися екологічною катастрофою. Тоді птахоферма запропонувала всім охочим приїжджати та забирати курятину. Волонтери приймали замовлення через міськраду і розвозили тушки курей по багатоповерхівках, дитячих будинках і лікарнях.
Чорнобаївська курятина в перші дні окупації допомогла багатьом херсонцям. Десь її роздавали безкоштовно, десь – за символічні 40-50 гривень. А коли питання екокатастрофи зникло з порядку денного, про Чорнобаївку заговорили вже з іншого приводу.
Якщо вірити Арестовичу, сьогодні там уже 17-й раз розбомбили колони орків. Хоча місцеві жителі назвуть інше число. У автора цих рядків вікна виходять якраз на Чорнобаївку – і з початку квітня росіянам прилітало від українських захисників практично щодня. А в якісь дні – і по кілька разів. Тож не 17 і навіть не 20 – перепало росіянам там добряче.
Жителі Чорнобаївки розповідають (оповідання тижневої давності), як надвечір їде техніка в аеропорт - близько десятка різних військових машин. Стали вони біля магазину щось купити. Там же крутяться місцеві підлітки, питають у солдатів: "А ви в аеропорт їдете?" Ті кажуть, що так. "А чого ви туди їдете?" Солдати відповідають, що "такий наказ". Хлопці починають іржати і бажають удачі. Військові здивовано запитують: "А що смішного?" І їдуть. Як почало сутеніти, в аеропорт прилітають на ночівлю три вертольоти. А як остаточно стемніло, туди щедро так "прилітає" від ЗСУ - не лише по вертольотах і техніці, а й по складу з боєзапасом.
Російським "носіям миру", мабуть, не до сміху - Чорнобаївка їм потрібна конечно як єдиний у регіоні відповідний аеропорт для військових вертольотів. А місцеві потішаються на повну. Адже це лише російське ТБ розповідає, як злісні українські неонацисти обстрілюють свої ж міста. Насправді ЗСУ працюють настільки акуратно, що сама Чорнобаївка стоїть ціленька - якщо не рахувати кількох будинків, раніше розбитих росіянами.
Як на півдні намагаються зробити "ХереНеР"
Днями голова військової адміністрації Кривого Рогу Олександр Вілкул звернувся до херсонців зі словами, що Україна про них не забула. "Дорогі мої, ми всіх пам'ятаємо, про вас пам'ятаємо, вас любить Україна, вас любить Кривий Ріг... Ми на вас чекаємо і завжди будемо разом", - сказав він. Він, як і голова Миколаївської ОВА Віталій Кім, часто згадує херсонців, апелює до них – тоді як херсонська обласна влада з людьми взагалі не спілкується. Що не дивно – говорити з місцевими жителями з Києва не те що важко – соромно. Тим паче, якщо сказати нічого.
Через те, що в українському інформаційному просторі Херсонська область провисає (крім згаданих звернень Кіма, Вілкула та президента Зеленського), у людей складається враження, що відповідальні чиновники область просто злили.
Ця думка переважає серед місцевих жителів. А проте, прихильників "руского міру" в Херсоні невелика кількість. Їх тут і раніше було негусто. Проте з початком війни, з першими вибухами в місті, з танковими обстрілами житлових будинків та іншими російськими "принадами" взагалі поменшало. І навіть в умовах інформаційного вакууму – а він тут таки не абсолютний – зустрічати "ХНР" хлібом-сіллю херсонці не мають наміру.
Росіяни начебто вже друкують бюлетені, бланки, брошури, плакати та буклети для голосування про створення псевдореспубліки та визнання окупаційної влади. Тоді як місцеві жителі переконані, що реального голосування росіяни не проводитимуть. Хіба організують показові дільниці для "картинки" російського ТВ. Та й яке голосування, якщо орки не мають навіть бази даних населення, адрес і паспортів (тільки уривчасті дані, зібрані в процесі роздачі гуманітарки)?
З іншого боку, усі розуміють, що реальне голосування росіянам і не потрібне.
Спертися на місцевих колаборантів у Херсоні вони теж не можуть - через майже повну відсутність їх у місцевій владі. Відомий у Херсоні любитель "руского міру" Стремоусов - постать не лише несерйозна, а й абсолютно не знайома з адміністративною роботою. Здається, що й орки помітили виняткову неадекватність цього персонажа. Але ж вони - військові, виконують наказ. Їм наказали - вони знайшли. А що з цього вийде – їм байдуже, це вже поза межами їхніх зарплат і повноважень.
І херсонці це чудово розуміють. Тим паче, що з 2014 року в усіх перед очима відразу два приклади – "віджаті" орками території Донбасу. Тож у створення ХНР люди не вірять. Значно реальнішою городянам видається друга "ідея" росіян - про адміністративне приєднання до окупованого Криму.
Власне, жодної відкритої агітації за створення недореспубліки в Херсоні немає. Натомість періодично - і досить масово! - по місту з'являються листівки, в яких оркам погрожують розправою, а херсонським колаборантам - якщо знайдуться охочі "проголосувати" - відповідальністю.
Як би там не було, тут розраховуються гривнями, тут майорять синьо-жовті прапори, працюють карти банків України, пенсію листоноші приносять з українського пенсійного фонду.
Херсон лишається Україною.
