Влада п’ятьох на чотирьох
Пентархія перекладається як "влада п’ятьох". Це давній церковний інститут влади, заснований завдяки особливому статусу 5 давніх патріархатів – Римського, Константинопольського, Александрійського, Антіохійського та Єрусалимського. Саме ці п’ять давніх патріархатів мали найвищий статус і владу в усій християнській спільноті. Їхні повноваження затверджені низкою правил вселенських соборів.
Після великого розколу Церкви на Східну та Західну інститут Пентархії зменшився до 4 учасників, але продовжив неформально іменуватися саме Пентархією. Константинополь обійняв перше місце в Диптиху, яке стало вакантним після розриву з Римом. Відповідно посунулися й інші церкви, а отже, одне місце спорожніло. Офіційно його так і не заповнили. Хоча в перші століття ІІ тисячоліття було чимало претендентів на це місце: Мцхетський (грузинська) католікосат, Тирновська (болгарська), Печська (сербська) та Московська (російська) патріархії, а також Кіпрська та Охридська (сучасна Македонія) архієпископії. Урешті-решт, більшість рішень Пентархія ухвалювала вчотирьох.
І лише в наш час до Пентархії почали залучати Кіпрську церкву. Оскільки вона була заснована теж у період вселенських соборів, хоч і не має статусу патріархату. Це дуже важливий нюанс, адже у греків є ця ідея про «давні» і «нові» автокефалії. І що в перших статус і повноваження вищі саме завдяки авторитету вселенських соборів. До речі, саме через це болгари виносили питання затвердження нових автокефалій на Всеправославний собор, аби подолати цю дистанцію.
Можливі сценарії суду над РПЦ
Не можна сказати, що суд Пентархії над РПЦ чи її патріархом – це щось безпрецедентне. Ні, таке вже було в історії. У 1666 р. 4 східні патріархи засудили очільника МП Нікона. Тому не вдасться заявити, що Пентархія не має повноважень на суд над Кирилом. Історичний прецедент був уже над його попередником.
Якими є основні сценарії засудження РПЦ? Почнімо з умовно м’якого сценарію – засудження низових виконавців. Якихось кліриків чи ієрархів. Як пояснює отець Кирило Говорун, це стосуватиметься тих, хто буде реалізовувати рішення РПЦ, тобто хто поїде і буде служити в Африці і створюватиме там паралельні структури. Це однозначне порушення канонів.
Також він додає сюди різноманітних «особливо балакучих» ієрархів і кліриків РПЦ, які у своїй медійній активності давно втратили будь-яку мораль чи сором. Той самий митрополит Запорізький Лука, на телеграм-каналі якого просто якийсь портал до пекла, або митрополит Іларіон Алфєєв, якого патріарх Варфоломій прямо звинувачував у брехні.
Такий сценарій дозволяє випустити пару у двосторонніх стосунках, при цьому зберігаючи простір для подальшого діалогу. Умовно пропонується пожертвувати парою пішаків, аби почати все з чистого аркуша. Причому почати тут і зараз. Імовірність такого сценарію доволі висока, адже давні патріархи не бажають бити горщики повністю, вони хочуть лишити можливість діалогу. Прогнозована випадковість саме такого сценарію – 55%.
Середній сценарій полягає в засудженні вже керівництва церкви – перш за все патріарха Кирила, а за ним уже митрополита Онуфрія і всього Синоду Російської церкви як відповідальних за відверті антиканонічні дії в Африці. Прецеденти та повноваження Пентархія має. Зрозуміло, що нинішня РПЦ просто не визнає цього. Ми вже бачимо, як патріарх Кирило почав готувати паству до нового раунду конфлікту. Він заявив, що частина православ’я скоро піде в розкол. Тобто саме так він буде інтерпретувати суд над ним. Мовляв, він – за істину, а ті, хто проти нього – розкольники.
Східні патріархи це прекрасно розуміють, але, засудивши його, вони подадуть сигнал, що з теперішніми очільниками Московського патріархату домовлятися неможливо, і будуть чекати на зміну влади. На кшталт того, як Дмитро Мєдвєдєв у своїй статті закликав не домовлятися з українською владою, а чекати на прихід нової. Це заморозить конфлікт на деякий час. Імовірність такого сценарію дещо нижча через високий рівень несприйняття акту в РПЦ, а отже, потенційну неефективність його як інструменту покарання. Прогнозована випадковість саме такого сценарію – 35%.
Ну і, нарешті, жорсткий сценарій стосується не персонального, а інституційного рівня. Патріархи можуть відкликати Ороси 1590 та 1593 р., якими визнавали російську автокефалію та проголошували московський патріархат. Перший акт був ухвалений Синодом Константинопольського патріархату і ним же може бути відкликаний. Але це дещо ризикований варіант, адже тоді вийде, що одна церква, нехай і перша за честю та материнська, може скасовувати інші церкви. Це може викликати обурення в середовищі інших церков і стати фактором консолідації для низки церков проти Фанару.
Натомість Орос 1593 р. ухвалювали всі східні патріархи. І вони соборно можуть його скасувати. За порушення канонів 6-го правила І Вселенського собору, 2-го правила ІІ Вселенського собору, 105-го правила Карфагенського собору, і там ще багато різних норм можна знайти. Скасування цього Оросу тягне за собою два інституційні наслідки: відміна патріархату та невизнання канонічної території РПЦ.
Російський патріарх перетворюється на архієпископа, що автоматично понижує його місце в Диптиху з 5 на 10 або 12 місце. Це спричинить загальні пертурбації в Диптиху. Окрім того, постане питання канонічної території РПЦ. Вона визнається станом на кінець XVI століття – тобто в межах Московської держави часів Івана Грозного. Без країн Балтії, Східної Європи, Кавказу, Середньої Азії, Далекого Сходу, Євросоюзу, Північної і Південної Америки та, зрозуміло, Африки. На цих просторах теоретично можуть з’явитися нові автокефалії, як-от у Білорусі. Або ж вони будуть поділені, знову ж таки, суто гіпотетично, між іншими церквами. До прикладу, Молдову можуть отримати румуни, країни Балтії – Вселенський патріарх, Кавказ – Грузинська церква, а Середню Азію – Антіохія як патріархат «усього Сходу». Це малоймовірний сценарій, адже його реалізація призведе до тектонічних зрушень у світовому православ’ї, а Церква як інституція є доволі інертною. Прогнозована випадковість – 10%.
Як збиратимуть голоси?
Розібравшись з основними сценаріями, варто зрозуміти, як можуть розподілитися сили на Синаксисі Пентархії. Головне, яким чином ухвалюватимуть рішення – консенсусом чи простою більшістю? Перший варіант складний і важкий, оскільки фактично дає кожному право вето, і ми бачимо, як це блокує реальну роботу колегіальних органів (Радбез ООН чи Всеправославний собор). Однак за такого варіанта легітимність рішення значно вища, її не так просто оскаржити.
Натомість варіант простої більшості голосів легший з погляду процедури, однак у нього нижча легітимність. Особливо якщо проти виступить Антіохійський патріархат. Річ у тім, що це єдина негрецька церква в Пентархії. Якщо вона проголосує проти, а решта – за засудження Москви, то це дасть привід росіянам казати, що їх засудив не якийсь давній орган, а лише грецькі церкви, які демонструють зверхність над слов’янами й узурпували владу у православ’ї. Це додасть козирів РПЦ не тільки в невизнанні цього рішення, але й ще дасть можливість спробувати сформувати слов’янський альянс церков на противагу грекам. Вони опиратимуться перш за все на сербів, поляків і чехів, а також спробують використати антигрецькі настрої болгар, які мають дуже давню історію. Тому, скоріш за все, члени Пентархії намагатимуться ухвалити рішення консенсусом.
Усього Синаксис матиме 5 учасників – це патріархи Константинопольський, Александрійський, Антіохійський, Єрусалимський та архиєпископ Кіпрський. Троє з них визнали ПЦУ (Константинополь, Александрія та Кіпр). Через це РПЦ почала їм мстити і влаштовувати внутрішні кризи. Тому вони навряд чи матимуть якісь сентименти до росіян. Лишаються двоє. Як пояснює отець Кирило Говорун, нейтралітет Єрусалима в українському питанні автоматично не поширюється на африканське. Оскільки у першому випадку не було порушення канонів, а у другому було. Єрусалимський цілком може підтримати звинувачення на адресу РПЦ.
Лишається Антіохія, і це ключовий момент. Адже перш за все Антіохійського патріарха треба змусити приїхати, бо через конфлікт за парафії в Катарі він уникає зустрічей з Єрусалимським патріархом. Що йому можуть запропонувати, чим закликати прибути на Синаксис? Саме за цю церкву зараз розпочнеться найзапекліша битва.
***
Деякі з описаних сценаріїв і прогнозів можуть здаватися чудернацькими та дивакуватими, не вартими уваги та нездійсненими. Однак за минулі 5 років відбулося стільки непересічних подій у православ’ї: Всеправославний собор, урізання прав УПЦ МП, Томос, визнання УПЦ, розкол у світовому православ’ї, пандемія та онлайн-причастя, експансія Моспатріархії в Африку. На тлі цих глобальних подій засудження РПЦ чи бодай її ієрархів уже не виглядає чимось нездійсненним.
У політологічному прогнозуванні прийнято залишати відсоток імовірності на непередбачувані події, на умовних «чорних лебедів». У релігійному дискурсі про це зазвичай кажуть: «На все воля Божа».