В.Г.: Розкажи, будь ласка, як ти отримав пропозицію стати заступником міністра?
Мені запропонувала Аня (міністриня освіти та науки Ганна Новосад – LB.ua). Але ще до цієї пропозиції я розглядав варіант піти працювати в стратегічний директорат МОН.
Не секрет, що я також раніше подавався в Директорат науки, інновацій, освіти та кадрів Міністерства охорони здоров’я. Але на фінальній співбесіді сказав пані Уляні (Супрун – LB.ua), що якщо в мене буде шанс піти в МОН, то я піду, бо там більше можливостей для змін. І я не пройшов у Міністерство охорони здоров’я, на щастя.
В.Г.: Ти казав, що вже з нового року університети перейдуть на нову систему фінансування – алгоритм “80 на 20”. Розкажи, будь ласка, детальніше.
У 2020 році кожен університет у системі підпорядкування МОН гарантовано отримає 80% від свого бюджету 2019 року. Таким чином будуть розподілені приблизно 12,4 млрд грн. Ще близько 4 млрд грн будуть розподілені за результатами діяльності університетів. Це кілька показників, важливо, щоб їх було небагато, вони не перетинались та не задвоювали один одного, а також, найголовніше, прямо чи опосередковано свідчили про те, які університети сильніші, а які слабші. Наприклад, є ТОП-1000 міжнародних рейтингів (QS, Times Higher Education), туди в нас входять шість університетів. Якщо університет входить в ці рейтинги, він буде отримувати більше фінансування. Наступний показник – з наукової діяльності, проте ми ще обираємо, який це буде показник – цитування чи кількість публікацій в виданнях, які входять до наукометричних баз (Scopus, Web of Science). Наразі мені потрібно добре оцінити, який критерій все ж таки брати.
Також ми розглядаємо як варіант критерій обсягу позабюджетних коштів, отриманих за наукові замовлення.
Що це означає? Якщо університет отримує від бізнесу чи міжнародних донорів замовлення на проведення досліджень, це означає, що йому довіряють. І ми можемо вкладати в нього кошти. Умовно туди, де є гривня ззовні, дамо гривню бюджетну.
Ще один показник, який буде враховуватися – це контингент студентів. На сьогоднішній день кількість студентів це найбільш визначальний показник. Кількість студентів впливає на кількість ставок, а по ставках і надають фінансування. Що робить зараз департамент фінансування? Просто бере штатні розписи університетів, індексує і закладає фінансування на наступний рік, а решта – “хвостик, який залишиться” – комуналка, як завжди. Тому в нас комунальні послуги ніколи не покриваються на 100%. Про “капіталку” взагалі мовчимо.
З наступного року контингент студентів буде набагато менше впливати на розмір фінансування. Це потрібно для того, щоб розв’язати руки університетам та викладачам, аби вони повернули собі святе право відраховувати студентів, які не вчаться. Також ми в контингент вставляємо різні коефіцієнти для спеціальностей. Наприклад, медична спеціальність більш коштовна, ніж філософія чи економіка, бо пов’язана з різноманітним обладнанням. Там, де немає додаткових витрат, буде менший коефіцієнт (один студент-медик фінансово важитиме, як три студенти-економісти). Проте загалом вага цього показника складатиме дуже мало – не більше ніж 5%.
Додатково в нас ще буде такий критерій, як масштаб університету. Я знаю, що в іншій ситуації ми би його не обрали. Однак, в теперішній ситуації – це інструмент для об’єднання університетів. Чим більший заклад вищої освіти, тим більше в нього буде грошей. Ми будемо застосовувати певну градацію – наприклад, “університети до трьох тисяч студентів”, “від трьох до шести тисяч” і тд. Цілком можливо, що буде багато ситуацій, коли при об’єднанні два заклади матимуть більше фінансування, ніж сума того, що кожен окремо. Тобто, це позитивний стимул об'єднуватись.
І найголовніше, з наступного року ми запустимо моніторинг зайнятості випускників, результат якого так само впливатиме на те, скільки грошей отримає університет. Зрозуміло, що людині після випуску потрібен час на адаптацію, пройде два-три роки і ми подивимось, де на ринку праці перебуває випускник. Хтось переказував слова керівника Гарварду про те, що вони готують студентів до їхнього шостого місця роботи, тому після випуску має пройти певний час.
Припустимо, є університет “А” і “Б”, перший має випускників на позиціях, які переважно не вимагають вищої освіти, а університет “Б” там, де вимагають. Для нас це сигнал, що університет “А” недопрацьовує, а “Б” – справляється краще і, відповідно, отримує більше грошей.
В.Г.: Може бути таке, що один університет буде отримувати 80% від свого історичного бюджету і додатково нічого не заробить, а інший – 140% за рахунок бурхливої наукової діяльності, великого контингенту і т.д.?
Ми рахували різні моделі та варіанти. Наприклад, є модель, де 39 закладів отримають менше фінансування ніж цього року, натомість аж 112 закладів отримає більше фінансування.
В.Г.: На який ефект всередині університетів ви розраховуєте? Що має там відбуватись, коли ви впровадите нову формулу фінансування?
Це найголовніше, тому що дати більше грошей без інструменту для їхнього використання було би помилкою. Паралельно, крім нового способу виділення грошей університетам, буде йти реформа управління в університетах. Для початку заклади мають отримати фінансову автономію. Це перша складова реформи, яка означає право вільно використовувати отримати кошти для реалізації своєї статутної діяльності.
Друга – система управління всередині самих університетів і те, як обирають і призначають ректорів. Я вважаю, що має бути “залізний”, чіткий контракт з ректором. На сьогоднішній день у них чимало зобов'язань, але більшість з них дуже декларативні та загальні, і перевірити, наскільки якісно вони їх виконують, просто неможливо. Натомість ми хочемо мати конкретні цільові показники (KPI) і механізми їхньої перевірки з дедлайнами. Проходить рік-два, ми робимо замір, чи справляється ректор. Якщо є проблеми – чим можемо допомогти? Якщо катастрофічно не справляється - значить, ми його знімаємо.
Підсумовуючи, з одного боку ми “штовхаємо” способом розподілу фінансування, бо треба змагатися за наукові замовлення, підтягувати програми до потреб ринку праці, а з іншого, є більш прямий інструмент – зобов’язання керівника закладу перед роботодавцем, тобто, міністерством. Є кілька варіантів, як ми це зробимо. Наприклад, зараз є вибори ректорів, ми можемо робити кваліфікаційну перевірку і допускати до цих виборів людей, які пройшли певну комісію, на якій “захистили” свою стратегію, дорожню карту. Якщо нам все сподобалось, ця дорожня карта стає частиною контракту. Можливо, договори будуть на різний період – від двох до п’яти років.
Будуть нові договори з викладачами, де буде чітко окреслено, за що ми їм платимо. По-чесному, це має бути так: викладачі, які не розвивають свою професійну майстерність, мають або бути звільнені, або отримувати суттєво нижчу зарплату. Тобто одним інструментом ми гроші скеровуємо до кращих закладів, а іншим інструментом створюємо умови, щоб всередині цих закладів скерувати гроші до кращих викладачів.
Н.Ш.: Зарплата викладачів буде зростати?
Так, ми розраховуємо, що всередині університетів буде по-іншому відбуватися перерозподіл коштів, і зарплати кращих будуть збільшуватися. По-перше, шляхом диференціації – комусь значно підвищити, комусь підвищувати більш помірковано. По-друге, допоможе звільнення гірших, які критично не дотягують до вимог.
Наша ідея – зробити так, аби викладацький корпус складався з людей, які горять своєю професією і отримують достойну заробітну плату.
В.Г.: За кожним звільненням стоять люди та їхні життєві історії. Уряд готовий до масових звільнень і пов’язаних з цим соціальних проблем?
У великих містах питання буде не так гостро стояти, там багато вакансій на ринку праці. У менших містах має долучатись місцева влада. Хочеться, щоб вона взяла участь в реформі основної кузні кадрів для свого регіонального ринку праці. Зрештою, я вважаю, що вони мають у цьому довгостроковий інтерес. Наприклад, 15 років тому чимало вчителів ставало викладачами у закладах вищої освіти, можливо, зараз треба зворотній рух, особливо дивлячись на нестачу вчителів математики, фізики, іноземної мови.
В.Г.: Керівництво університетів, обираючи, кого звільнити, а кого лишити, точно звільнить не найгірших. Звільняють зазвичай менш лояльних. Що ви збираєтеся з цим робити?
Ризик є, але в новій системі звільняти кращих викладачів для ректора буде невигідно. Хороший викладач – це його основний інструмент для досягнення успіху, в тому числі більшого фінансування закладу. Зрештою ми, як засновник, будемо мати можливість не пускати на вибори ректора тих кандидатів, хто не подолає кваліфікаційний поріг, про який я згадував, в чиїй дорожній карті одне з центральних місць не будуть займати кращі викладачі. Таким чином університети будуть обирати ректорів, але з-поміж тих кандидатур, які запропонує засновник - Міністерство освіти.
В.Г.: Але кого ви зможете запропонувати? Де ви знайдете людей, які зможуть і будуть хотіти очолити університет, але при цьому будуть відрізнятися від загального середовища?
Передовсім треба зняти окремі штучні вимоги до посади ректора. Зараз деякі вимоги консервують систему: обов’язковість вченого звання та наукового ступеня, десять років наукового стажу і т.д. Україна не в тій ситуації, коли це реально допомагає. Тому ми будемо знімати ці бар’єри, щоб заохотити людей. Розраховуємо на підтягування середньої ланки в університетах, а також у виняткових ситуаціях на людей не зі сфери вищої освіти. Хочемо запустити спеціальні навчальні програми, щоб дати сучасні управлінські навички більшому колу університетських керівників середньої ланки. Наступного року закінчуються контракти у ректорів 42-х університетів, це будуть наші першопроходці.
В.Г. Серед них є ректори цікавих університетів?
Наприклад, закінчується контракт у ректора Київського національного університету Шевченка.
В.Г.: Заклади готові?
Не готові. Але навряд вони будуть більш готові, ніж зараз. Тому що зараз відбувається самопожирання, заклади не мають можливості розвиватись. Дійсно, багато де середовище виштовхує з себе найкращих, задавлюючи системою зв’язків, лояльності, знецінювання викладацької майстерності. Я найбільше боюся того, що ми вже багатьох втратили, і ці люди не захочуть повертатись до викладацької діяльності. Для деяких закладів це буде сигналом до прийняття радикальних рішень – наприклад, про оптимізацію. І перше, з чого ми почнемо, це закриття регіональних філій там, де регіональні потреби прекрасно забезпечують самі регіональні заклади.
Н.Ш.: Принцип “гроші ходять за студентом” не буде застосовуватися?
У нашій моделі не буде “гроші йдуть за студентом”, тому що це кардинально відмінні підходи. Те, що я описував, це гроші на заклад. Те, що називають “гроші за студентом”, це гроші людині в руки, так звані гранти, і вона сама собі вирішує куди їх вкласти. Як аналітик, розумію переваги і недоліки обох підходів. Але з принципом “гроші ходять за студентом” університети все одно дуже залежатимуть від кількості студентів, і це та сама ситуація, яку ми маємо сьогодні.
Позитив грантів – все суперпрозоро, ми просто дали гроші людині, і вона вирішила, якому університету їх віддати. Але спочатку треба дуже добре попрацювати над тим, щоб вступники замислювалися, куди вони несуть гроші, і ставили перед собою цілі. Це дуже нетривіальне завдання – навчити учнів старшої школи і їхній батьків думати про майбутнє і уявляти якусь траєкторію свого руху. Тому, я готовий займатись “грошима для студента”, але тільки після того, як у нас почне працювати і давати плоди ефективна система профорієнтації.
Н.Ш.: Чи буде МОН вирішувати проблему з гуртожитками?
В Україні загалом немає комплексного розуміння теми соціального житла. Зараз держава має дотаційні гуртожитки, і все одно несповна забезпечує потребу в соціальному житлі. Більш ефективним інструментом буде субсидіювання оренди житла для певних соціальних категорій, але зробити це реально буде лише тоді, коли ринок оренди житла вийде з тіні.
В.Г.: Ти раніше казав, що міністерство має багато проблем через іноземних студентів. Чому?
Тому що це великі корупційні схеми, тому що є брокери, які рекрутують студентів за кордоном. У нас ніхто з університетів не працює напряму сам з іноземними абітурієнтами. А брокери не завжди надають повну інформацію про освіту. І самі іноземні студенти не дуже цікавляться освітою, багато з них цікавиться лише проживанням в Україні. І навчання для таких – лише спосіб сюди потрапити.
Однак, рано чи пізно вони щось не складають, особливо це стосується студентів-медиків. Після чого починаються качелі - вони йдуть до брокерів, які обіцяли їм вирішувати всі проблеми, пов’язані з навчанням. І платять хабарі за вирішення питань. Університету все подобається – студенти приїхали, заплатили, і все одно, довчаться вони чи ні. А до нас в МОН потім приходять посли країн, звідки ці відраховані студенти, і вимагають “вжити заходів”.
Крім того, на території Києва функціонує 12 так званих арабських шкіл. У них немає ліцензії від Департаменту освіти, і ми намагатимемося їх закрити. Але наші університети вже набирали їх випускників на навчання. Зараз ми вимагаємо від університетів їх відрахувати, а брокери пишуть листи: “Почекайте місяць, ми вирішимо це питання”, очевидно сподіваючись, що вони в МОН все залагодять. Це така собі транснаціональна мафія.
В.Г.: Знаю, що останній рік ти працював вчителем історії у школі, це, мабуть, був цікавий досвід?
Він мені зараз не дуже став в нагоді (сміється). Це була приватна школа, мене запросили викладати знайомі. Мені дуже подобалось вчителювати, вдавалось досягати хороших результатів. Також я зрозумів, наскільки для вчителя-початківця є важливою підтримка від більш досвідчених колег.
До речі, я потрапив в школу не з першої спроби. Перед цим пробував проходити співбесіди, якщо це так можна назвати, в комунальних школах, то з'ясувалося, що директори просто не готові брати когось без педосвіти. Для них це аномалія і вони її бояться. Навіть якби ми оголосили інформаційну кампанію з Міністерства, умовно, пошуку людей віку 30+, які мають власних дітей, достаток і хочуть стати вчителем, бо мають добру волю і знають гарно предмет, то в школі цим людям сказали б: “А чого ти це ви хочете у нас працювати?”. У мене була така розмова з одним з директорів.Тому одне з наших завдань сьогодні, – забезпечити для людей без педагогічної освіти можливість працювати в школах.
В.Г.: То ти після МОН буде повертатись у вчителювання?
Ще не думав про це, але мене не дуже цікавить урядова кар’єра. Тому мені і легше, бо не треба будувати в міністерстві якесь своє царство. Зараз ми працюємо до ночі, бо в нас є цілі, дедлайни, і буде дуже сумно втратити можливості. Одне з перших завдань, над яким ми зараз працюємо - це дещо переверстати бюджет під наші потреби. Бо якби прийняли бюджет, підготований попередньою командою, то потім би весь 2020 рік казали: “Це було зроблено до нас, ми не можемо нічого змінити, почекаємо”.
Н.Ш.: Що для тебе буде “червоною лінією”, після перетину якої ти більше не зможеш працювати в уряду?
Є позиція по сфері моєї відповідальності. Якщо будемо “впиратись в політичну стіну” – я йду. Наприклад, якщо у Верховній Раді в якомусь комітеті буде непереборна протидія тим змінам, під якими ми всі підписались, коли була проголосована програма уряду, то це буде очевидним сигналом, що я марную свій час у МОН. Поки що таких сигналів не було, тому я тут.
