Що варто похвалити?
В українській мові нарешті є нормальне правило, націлене на передачу грецької літери θ. Взагалі в українській мові вона передається літерою т (астма, бібліотека, антропологія, театр, теорія), а передача на ф була радше винятковою (Афіни, ефір, кафедра тощо). Нове правило, по суті, дозволяє писати всі слова за єдиним правилом (через т), зберігаючи при цьому старе написання як паралельну форму. Тобто якщо ви не писали Атени і не хочете починати – не починайте. Інша справа, що саме таке написання (щонайменше, у випадку з Атенами) побутувало ще в староукраїнській мові принаймні з часів Петра Могили. Це не хаотичне нововведеня «аби було» чи примусова реінкарнація правила, котре давно віджило себе. Тут варто зазначити, що це правило часто обурює людей як взірець того, «як люди не говорять». Окрім того, що на місці тети ми переважно вимовляємо саме т, нове правило наводить прецікаві паралельні форми для імен Марта і Агатангел. Марфа і Агафангел з’являються в українській мові саме як паралельні форми, хоча є, по суті, російськими іменами.
Так само сталося з літерою в у латинських і грецьких словах. Оті павза з авдієнцією, котрі всіх так лякають, існували й раніше. Просто не всюди. Скажімо, ми нормально вживали слово фавн, але чомусь лякаємося слова фавна, нас не бентежило, що спільнокореневі слова Аврора і аура чомусь пишуться по-різному. А слова автор, авторитет, автомобіль і взагалі, здається, ніколи не були екзотичними для української мови. Як і в попередньому правилі, новий правопис не лише робить це правило універсальним для всіх аналогічних слів, а й залишає паралельну форму. Павза і авдиторія стали нормативними, але й пауза з аудиторією нікуди не поділися. Єдине, що необхідно мати на увазі – паралельні форми не читаються по-різному! І там, і там слід вимовляти огублене в, як у слові вовк.
Варіянти із відмінюванням іменників жіночого роду на –ть і деяких інших через –и, хоч і наробили багато галасу, займають доволі скромне місце. Якщо ви вважаєте слова типу радости, смерти тощо привабливими для себе – ви маєте право їх писати. Якщо вам усе ж більше подобається звичний родовий відмінок – його у вас не забирають.
Насправді більшість оцих «скандальних» правил є варіянтами норми, забороненої в період «зближення мов». І тільки зараз ми поступово приходимо до легітимізації паралельних форм. Що, звісно, ні до чого не зобов’язує особисто вас як носія мови.
Дуже багато дефісів зникли безслідно (залишились тільки дефіси між складеними іменниками з двох повноцінних слів для ряду випадків), а заразом кількість правил на написання пів з іменниками зменшилася з трьох до одного. Виглядає незвично, якщо ви вже знаєте старий правопис, але насправді страшенно спрощує ситуацію. Що менше правил, то краще, а пів’їжака і пів-Європи належать до найпоширеніших у шкільній програмі правописних проблем. Ба більше, ці зміни ніяк не відображаються у вимові, тому назагал змінюють тільки написання величенького ряду слів і понять у бік суттєвого спрощення.
Тобто хвалити новий правопис варто за порівняну простоту і послідовність у багатьох питаннях. А також за те, що він фіксує ті моменти, які внутнішньо притаманні самій мові, але раніше ігнорувалися. Наприклад, фемінітиви. В українській мові є категорія роду іменника, тому для більшости занять можна утворити як чоловічу, так і жіночу форму (виняток складають професії, позбавлені категорії роду – суддя, бариста тощо, та нечисленні випадки, коли чоловіча і жіноча форми позначають різні професії – друкар і друкарка, швець і швачка). Пан Авраменко зазначав, що подібним займається не правопис, і що це проблема лексикології (насправді радше дериватології, оскільки йдеться про словотвір), але правопис потрібен саме для того, щоб нормувати подібні речі. Ми не потребували підтвердження того, що фемінітиви існують – це самоочевидно з природи української мови, в якій іменники діляться за родами. Проте правопис має включати варіянти утворення відповідних професій жіночого роду і пояснення, до якого суфікса приєднуємо який (порадник – порадниця, автор – авторка, продавець – продавчиня).
За що ганити?
За непослідовність. Хоч описані вище правила цілком логічні та спрощують мову (а саме в цьому мета правопису), не всім правилам настільки пощастило. Деякі в хаосі були і в хаосі залишилися, хоча ситуація вже значно краща, ніж у перших редакціях (там було чимало випадків, коли одне слово в різних правилах писалося по-різному). Наприклад, у розділі, присвяченому родовому відмінку, читаємо: «Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: [...] назви населених пунктів (крім зазначених у п. 2.1.1.2 к): Амстерда́му, Го́мелю, Ліверпу́лю, Ло́ндону, Мадри́ду, Пари́жу, Чорно́билю». Це правило й саме собою не дуже логічне, бо чомусь непотрібно зводить родовий і давальний відмінки до спільної форми. Але до нього є примітка: «Ці іменники можуть мати варіантне закінчення —а(-я)». Тобто, з одного боку, правило змінилося, з іншого – старе досі чинне. При цьому старе має сенс, а нове – ні. Незрозуміло, нащо було його впроваджувати.
Також, до прикладу, шведське місто Енчепінг. Новий правопис каже, що саме це – правильне написання. В оригіналі воно пишеться Jönköping і читається [jœnːˌɕøːpɪŋ]. Українське написання регламентується §132, де прямо сказано: «після звука [j] (букви й буквосполучення ö, ø, ое, eu передаємо) буквою є». Є також місто з назвою Enköping, але ж із правопису годі здогадатися, про яке з них мова. Проте я, звісно, розумію, що це навіть не правила – це осібні приклади, які ми не так і часто вживаємо. Тому далі хочу спинитися на правилах, які новий правопис ускладнює чи унеможливлює.
По-перше, це передача w і th в словах англійського походження. Саме правило нормальне – воно каже, що th ми передаємо через т, якщо воно читається [θ]: thriller=трилер, Arthur=Артур тощо і через з, якщо воно читається [ð]: Sutherland=Сазерленд. Але, каже правило, іноді можна вживати т (Sotheby’s=Сотбі), а іноді й узагалі с (Galsworthy=Голсуорсі). Ігноруючи Сотбі, не можу не зауважити, що написання «Голсуорсі» порушує щонайменше два правила цього правопису. По-перше, при транслітерації імен і прізвищ G передаємо як Ґ. Тобто принаймні Ґолсуорсі. По-друге, в самому правилі сказано, що «Англійське w на позначення звука [w] передаємо звичайно через в». Тобто принаймні Ґолсворсі, якщо прийняти на віру безпідставне твердження про оглушення останнього дзвінкого (іншого пояснення заміні з на с я не бачу). Але за правилами української фонетики він таки має писатися Ґолзворзі. І це тільки в межах одного правила.
Аналогічні претензії до правила про запис звуків [g] і [h] в словах іншомовного походження, тільки там ситуація значно гірша. [g] можна (але необов’язково) передавати як Ґ лише в іменах і прізвищах, а не в усіх власних назвах. Стару норму передачі [h] і через х, і через г (секондхенд, але гандбол) ніяк не внормували і залишили в звичному хаосі. Тому найбільша проблема нового правопису перекочувала в нього зі старого – це аргументація через «традиційно», «зазвичай» і тому подібні конструкції, котрі насправді ніяк не пояснюють нам, що саме і як саме потрібно писати за межами прикладів, які наведено в правописі. Ця проблема стосуватиметься переважно журналістів, перекладачів і редакторів, котрі працюють переважно саме з передачею іншомовних слів. Залишається дуже багато питань, які потребують допрацювання. І правопис, судячи з усього, таки допрацюють, ще є час – тобто є і шанси на те, що принаймні найбільш очевидні різночитання з нього таки приберуть.
Що варто пам’ятати?
Що ортографія і ортоепія – це різні дисципліни. Більшість впроваджених змін (на кшталт «авдиторії» та подібних) ніяк не відображатимуться в усному мовленні, тим паче що практично в усіх серйозних нововведеннях залишається побутування паралельних форм. Тобто на житті пересічних українців зміни до правопису не надто відображатимуться. Більшість змін таки працюють на спрощення правил і, відповідно, полегшують засвоєння для школярів.
Окрім цього, старий правопис досі чинний і залишатиметься чинним іще п’ять років, поступово заміняючись новим. Стресових ситуацій для школярів, котрі готуються до ЗНО, чекати не варто.
Якщо ви не працюєте з мовою безпосередньо, серйозних і стресових змін ви не відчуєте. Панічні зауваження про наругу над мовою безпідставні, а реальні зміни, які стануть помітними, далеко не настільки глобальні та проблемні, як це можна подумати з деяких дописів у мережі. Индика і подібних слів не буде – в останній редакції правопису цю норму (котра й раніше була факультативною) прибрали, залишивши тільки рідковживані слова ирій та ирод, при чому перше було нормативним і раніше. А от скандальність нового правопису – радше плюс, ніж мінус. Основні зміни тепер в усіх на слуху, що тільки допомагає спростити їхню адаптацію та засвоїти відповідні правила без особливих проблем. Зрештою, схоже неприйняття колись викликало повернення літери ґ, а слова «слухавка» і «шпальта», хоч і повернулися до широкого вжитку порівняно нещодавно, вже міцно вкорінилися і не викликають сміху.
Мову ми засвоюємо з різних джерел, необов’язково зі шкільних підручників. І медіа, і книжки спонукають нас запам’ятовувати певні сталі конструкції, особливості написання слів, разом формуючи наш мовний запас. Звісно, що всі новації спершу натикаються на спротив, але послідовні правила, які ми навіть несвідомо застосовуємо, розуміючи, що це універсальні мовні «рецепти», запам’ятовуються доволі швидко. Чи є в новому правописі проблеми? Безумовно. Чиє проблемним сам новий правопис? Абсолютно ні.