Подібні статті виходять в авторитетних виданнях, підписані відомими журналістами й експертами, мають широке розголошення і цілком очевидні наслідки, які навряд чи сприяють посиленню морального духу і підвищенню національної стійкості будь-якої країни у стані війни. Хоча, безумовно, об’єктивний погляд зі сторони важливий завжди.
Але з огляду на появу певної інформаційної тенденції, яка, можливо, зокрема, має на меті підготовку ґрунту і ненав'язливе підштовхування українців до компромісів і переговорів, здається необхідним озброїтися рядом важливих тез, про які воліють не писати і, тим більше, широко не обговорювати на Заході та у світі.
Перша і основна – це необхідність усвідомити, що Україна вимушена діяти фактично на межі можливого, а саме вести повноцінну конвенційну війну на Європейському континенті проти ядерної держави, при цьому утримуючи стратегічну ініціативу. Чи легко це було уявити до 24 лютого 2022 року? Звідси всі інші похідні: відсутність досвіду і некомплектність знань – особливості, які необхідно враховувати в аналізі того, коли нас критикують або дають поради.
Тому ми маємо пам’ятати:
1. Жодна держава і жоден президент у світі до нападу Росії на Україну не стикався з прямою загрозою знищення цілої нації з боку країни, яка має перший за розміром ядерний арсенал і яка була країною-гарантом її безпеки. При цьому Україна вимушена вести бойові дії і чинити опір агресору в умовах, коли вся країна перебуває в зоні потенційного ураження ворога ракетним озброєнням – таких обставин ще не було у світовій практиці.
2. Після 1945 року на Європейському континенті не було досвіду успішного управління і керівництва збройними силами чисельністю сотні тисяч військовослужбовців в умовах повномасштабної конвенційної війни – він є у Сил оборони України. При цьому їм протистоїть переважна за чисельністю й озброєнням армія противника. Нинішні командувачі, генерали або адмірали ЄС, США або НАТО орієнтуються саме на український досвід, а теоретики змушені редагувати усталені військові доктрини.
3. Востаннє плани оборони, наступу і контрнаступу в умовах повномасштабної війни на Європейському континенті генеральні штаби різних країн розробляли у 30-40-х роках минулого століття. До цього періоду належить і практика керування (в умовах не навчань, а бойових дій) корпусами і бригадами з тисячами одиниць техніки. Цей досвід і знання набувають українські військові.
4. Жодного разу за майже 80 років повноцінна лінія фронту завдовжки тисячі кілометрів не перетинала Європу. За цей час встигло вирости щонайменше три покоління, що дали світу офіцерів, журналістів, експертів і політиків, які не знали війни.
5. Експерти, які аналізують і коментують перебіг українського спротиву російській агресії, вимушені спиратися на старі знання і не мають оновленого теоретичного багажу (він тільки формується), перевіреного практикою української війни. Тому всі оцінки та прогнози перебігу війни потрібно сприймати з огляду на таку обставину.
6. Логістичні виклики, які постали перед Україною, чи не наймасштабніші після закінчення Другої світової війни. Мільйони тонн військових і супутніх вантажів, десятки тисяч контрактів і закупівель, тисячі постачальників і сотні тисяч кілометрів складних маршрутів транспортування. При цьому абсолютна унікальність ситуації полягає в тому, що головний логістичний центр розташований за межами країни-споживача. Терміни – невідкладно і терміново. У ситуації, коли «зволікання – це смерть».
7. Україна перша у XXI столітті за революційно короткий проміжок часу створила комплексні операційні системи управління боєм і керування військами, провівши їх практичне випробування в реальних умовах. У цьому столітті жодна країна не використовувала так інтенсивно такої кількості сучасного озброєння, побудованого на інноваційних технологіях.
І останнє, про що хотілося б сказати, – це про особливу роль і місце інформаційної складової у війні, яку веде Росія проти України.
Довіра до незалежної журналістики серед українців стоїть на високому рівні. Медіа «розчерком пера» можуть створити кумира або вщент знищити репутацію. І якщо «сенсація» буде надрукована на перших шпальтах і великими літерами, то спростування – на умовних останніх сторінках і дрібним шрифтом.
Але в умовах надскладних процесів, пов’язаних і з війною, і з безліччю інших подій, журналістська робота потребує винятково високої професійності, знань і вміння заглиблюватися в деталі. Замість цього, на жаль, часто-густо маємо поверхові судження, некомпетентність, не бажання пошуку істини, а одномоментність дутої сенсації.
Виграючи лайки, можна загратися і програти країну.
Інформація може бути ліками, але в той самий час може непомітно перетворитися і на отруту.
