Що таке кардіореабілітація
Що таке кардіореабілітація і навіщо вона?
Кардіореабілітація — комплексний підхід у допомозі людині, яка має серцево-судинні захворювання, щоб повернути її до фізично активного життя і зменшити повторні серцеві події.
Я так розумію, що тут ідеться не про життя людини як таке, а про якість життя?
За життя відповідають хірурги, кардіологи, реаніматологи. Ми відповідаємо за якість життя.
Як намацально людям пояснити різницю в якості життя, якщо пройти кардіореабілітацію під контролем фахівців і якщо не буде команди, аби пройти її?
Якість життя — один з критеріїв, які завжди проговорює Американська асоціація кардіологів саме в блоці кардіореабілітації.
Пацієнти мають отримувати якісне життя після серцевих подій.
Неодноразово чула, коли наші пацієнти займаються, вони в захваті, що вдалося піднятися по сходах. Для здорової людини це ні про що, такі маленькі непомітні речі. Але не для пацієнтів, які кажуть: «У мене будівля на два поверхи, не можу піднятися до себе в спальню, сплю в холі, не вистачає ні сил, ні можливості піднятися в спальню. Для мене це критично неприємно і зменшує мою якість життя. Я хочу спати в ліжку, а вимушена спати на дивані».
Люди, які проходять не дуже приємні етапи в житті, відзначають ці маленькі шматочки. Наприклад, піти на ринок купити щось, принести пакунок додому.
У кожного пацієнта свої запити, і коли ми працюємо, я питаю: «Що ви хотіли б зараз зробити з активностей?».
До прикладу: «Я хочу покататися на велосипеді на дачі — не можу, бо за два метри видихаюсь, не вистачає сили», «Я хочу підняти свою онуку на руки, підкинути її або прогулятися з нею, пострибати на батуті». І ти розумієш: «Окей, ми все влаштуємо, але слухайте нас». (Сміється)
Реабілітація стартує з реанімації
Людині потрібна операція або якесь втручання на серці. Вона приїжджає до вас. Коли включається ваша реабілітаційна команда?
У першу добу після операції узгоджується все з нашою командою лікарів, анестезіологів, чи можемо починати працювати за показниками стабільності пацієнта.
Пацієнти в реанімації прокидаються, ми спілкуємось, розуміємо, який стан, перевіряємо аналізи, показники, анестезіологічні моменти, наші фізичні терапевти оцінюють за своїми шкалами.
Якщо всі планети сходяться, починаємо активуватися в ліжку, робити дуже легкі вправи.
Деяким пацієнтам з їхнім станом післяопераційним навіть важко підняти руку, підтягнути ногу.
Робимо вправи в ліжку, потім сідаємо зі спущеними ногами, встаємо. Якщо проходимо ці етапи, можемо походити по відділенню інтенсивної терапії, реанімації.
Зробити трохи більше навантаження. Пацієнти від 15 хвилин до години можуть бути активні, але теж треба дивитися, щоб не перевантажити.
З пацієнтами з трансплантацією ми починаємо працювати з фази нуль, ще до того, як пацієнт пішов в операційну. Тобто готуємо його до фізнавантаження, щоб м'язи адаптувалися, щоб після трансплантації було легше в рази повернути людину в гарний фізичний стан чи хоча б довести до того, що було.
У нас був пацієнт, з яким ми місяць займалися до трансплантації, щоденно навантажували вправами. У нього не було багато сил, але адаптувався, після трансплантації активно почали працювати і давати більше навантаження, він доволі швидко відновився. У нас уже великий досвід з такими пацієнтами.
Але в реанімації пацієнти зазвичай під'єднані до різних систем. Вони встають разом з усім?
Разом з усім. Нам дозволяють, уже вісім років так працюємо. Якщо щось можливо від'єднати, від'єднуємо; що неможливо, пакуємо на пацієнта або на рухомий ролер, чіпляємо всі наші помпи, дренажі, сечоприймач.
Якщо є кардіостимулятор, його теж підсовуємо.
Якщо пацієнт кисневозалежний, приліплюємо ще балон, обмотуємо його пластирем.
Така в нас тачка здорова виїжджає (сміється), і пацієнт стабільно гуляє.
Навіть якщо він прогуляє хвилин 10–15, це вже активна участь у русі, в мобільності.
Неважливо, що підготовка йде пів години, навіть більше, бо різні моменти бувають.
Буває, пацієнт хоче в туалет, або знудило, або ще щось, або треба знеболити, почекати, поки препарат подіє.
Тому так, підготовка довга, але навіть за цей маленький шматочок часу ми готові робити свій вклад, бо що більше пацієнт активно бере участь, то краще для нього — ми це розуміємо. З одним пацієнтом майже до двох годин доходить, якщо він такий дуже наворочений, з усіма цими штуковинками.
А хіба їм не страшно вставати? У мене була травма коліна, легка. Ортопедія, дуже далеко до операції на серці. І коли мені казали: «Виконуй якісь вправи», я виконувала, але було до біса страшно. І це була проста травма, а тут операція на серці.
Пацієнти зазвичай госпіталізуються за декілька днів до операції. Вони на одному поверсі з уже прооперованими.
Зазвичай бачать, як ми працюємо, як розмовляємо з ними, займаємося.
Перед операцією класно, коли знайомишся з пацієнтом: «Доброго дня, я такий-то. Ми будемо робити з вами таке і таке».
Вони: «А-а! Як так?». Ми: «Всі проходять через це, все ОК, не хвилюйтесь, ми поруч». Дуже важлива комунікація з пацієнтом.
Приємно, коли заходиш в реанімацію і прооперовані пацієнти, які вже прокинулись, махають: «Так, де моя сукня? Давайте мені сьогодні сукню в голубі квіточки». Ти їх одягаєш.
Чому не можна ще трохи полежати?
А як ви пояснюєте пацієнтам, заради чого їм потрібні всі ці навантаження? Чому не можна полежати ще з тиждень?
Можна полежати, але не в нас. Завжди так відповідаю. Може, це не дуже коректно, але якщо будете довго лежати, буде важче встати. Якщо ви або я захворіли на грип або застуду, після трьох днів, коли гостра фаза, на четвертий день встаєте, можете одразу зробити всю активність, як зазвичай?
Я ні, хоча спортсменка: важко, кидає в піт, втомлююся, може закласти вуха, запаморочитись голова.
І пацієнтам так само пояснюю: що довше будете лежати, то менше у вас буде сил і можливості швидко вернутися в повсякденне життя. А ціль наша яка? Повернути вас якомога швидше в буденну активність.
От люди, які мають свої городи, просто вау відновлюються. Трошки смішно звучить: «Так, давайте швидше, мені треба сапати картоплю». І ми розуміємо, що пацієнт не жартує. І буде тебе шукати навіть на дві-три сесії, робитиме все, зранку доповість, що зробив за вчорашній вечір.
Це дуже круто. Вони відновлюється дуже швидко. Неважливо, який у них вік.
А якщо цього не робити? Наприклад, у людини стався інфаркт, її прооперували, і вона пішла додому.
Залежить, який пацієнт, який вік пацієнта, яка його активність була до серцевої події. Якщо пацієнт відносно молодий і до займався спортом, то може спершу відчути або ні якісь зміни у фізичному стані. Пізніше може не відчувати.
Пацієнти, які не дуже дотичні до фізичних навантажень, будуть себе більше оберігати, свої сили, можливості, навантаження і ставатимуть слабшими. А у віці нам треба робити акцент на силові вправи.
Не кажу про ті, де ходимо в зал, накачуємося, але фізичні навантаження мають бути, так само аеробні під контролем. Ми допомагаємо пацієнтам розрахувати їхні фізичні навантаження.
Навіщо силові навантаження, який стосунок вони мають до роботи серця і судин?
М'язи люблять навантаження. Так само і серцевий м'яз адаптується під навантаження. Після операції ми обережно працюємо з пацієнтами, щоб адаптуватися серцевий м'яз до самого навантаження.
Насамперед намагаємося повернути пацієнта до минулого життя, щоб він міг гарно почуватися в щоденній робочій або сімейній активності. Потрошку серце звикає до навантаження, пацієнт краще відновлюється, сприймає це навантаження і повсякденне життя.
Ви зазначили про молодих пацієнтів, які плюс-мінус, коли вийдуть з лікарні, не сильно будуть відчувати зміни. А хто буде відчувати ці зміни?
Пацієнти 50+ років. Не всі вони мають звичку до ранкових ритуалів стосовно себе, стосовно вкладу в здоров'я.
На жаль, можу це підкреслити, бо маю великий досвід спілкування з такими людьми.
Якщо дві людини зі ста зранку роблять вправи якісь, суглобову гімнастику, це буде вау.
Молодші пацієнти мають звичку робити якесь навантаження в цілому за день.
Якщо беремо когорту наших пацієнтів у віці, які мають критичні захворювання, то супутнє, з чим ми працюємо на ранню мобілізацію — це м'язова слабкість. Ця хвороба виникає в пацієнтів, в яких є критичне захворювання. Неважливо яке, так і описує література — критичне захворювання м'язової тканини. Ми дуже хвилюємось, щоб воно не утворилось. Тому в першу добу після операції пацієнти, звісно, втомлені, але все одно хочемо, щоб вони хоч потрошку рухалися самостійно.
Дуже багато часу потребують пацієнти після важкої хірургії із супутніми захворюваннями, які мають м'язеву слабкість. Якщо ще й змішана її форма — дуже важко і довго відновлюються. Вони не можуть тримати голову, корпус. Як гумові. Руку закидають, кажуть: «Я її не відчуваю, не можу керувати».
Найменші вправи: лежачи зведення/розведення колін, підняття тазу, підсунути ногу до себе — для них надскладні, вони дуже переживають. Мені пацієнтка каже: «От ти завжди приходиш, ти мене лякаєш». Я кажу: «Я не лякаю, а розповідаю, що може бути, якщо не будемо це робити».
Що найскладніше в кардіореабілітації?
Знайти підхід до пацієнта і отримати його довіру.
Нас дуже мало
Скільки фахівців в Україні працюють у кардіореабілітації? Можу помилятися, здається, це доволі нова для нас історія, щоб були окремі команди, щоб був обладнаний зал.
Можливо, не помиляєтесь. Це дуже вузька спеціальність, нас дуже мало. Є фахівці, але не дуже активна ця тема в обговореннях. Можливо, вона не дуже весела, цікава, бо зазвичай тяжкі випадки, операції — це багато роботи, в яку треба занурюватися, бо поверхово нічого не вийде.
А як ви до цього прийшли?
Дуже давно прийшла, якщо чесно. Я працювала тут операційною медичною сестрою і паралельно навчалася в Інституті фізичної культури.
Після навчання прийшла сюди вже як фізичний терапевт. Тут не було в цілому реабілітації, ніхто не розумів, для чого вона потрібна.
Дякую за підтримку лікарям, окремо анестезіологам, що дозволили працювати з пацієнтами, потім отримала від них підтримку, від хірургів, від анестезіологів, потім від керівництва.
Вони помітили мій вклад у роботу з пацієнтами.
Тобто вони бачили різницю, так? Що було, коли пацієнти не мали реабілітаційної команди і коли з ним працював фахівець?
Так, бо пацієнти перебувають у нас три дні за протоколом, якщо все ОК у реанімації, і потім повертаються на поверх.
Коли я починала працювати, на поверх вони піднімалися і не активізувалися, могли лежати ще тиждень; лежачих, їх дружина або чоловік годували з ложечки.
А зараз пацієнт, якого приводять на поверх, уже самостійний, активний, одягнений.
Є різниця в активності пацієнтів і їхньому фізичному стані. Дуже приємно, коли телефонують лікарі й кажуть: «Ви забули за нашого пацієнта. Зайдіть, будь ласка». І ти розумієш, що таки щось є (сміється).
Які вправи слід мати на увазі
Які типи і види вправ використовуєте у роботі? Бо найчастіше, що я чула: «Просто більше гуляйте».
Прогулянки — це класно, але треба відштовхуватися від можливостей пацієнта, бо є прогулянки по рівному асфальту, по схилах вниз/вгору; по кривому ґрунту, де треба мати і увагу, і баланс, щоб не впасти; до гірок треба бути готовим по диханню, по самопочуттю, і щоб пацієнт прорахував маршрут туди, і треба ж повернутись.
Буває, що вони дійшли туди, а потім: «заберіть мені, будь ласка, бо немає вже сил повернутися».
На що я звернула б увагу — це вправи для ніг. Обов'язково для литок — банальні рухи навшпиньки і самостійні присідання (з ліжка, зі стільця) не за рахунок рук, а за рахунок ніг, щоб зміцнити й адаптувати м'язи до навантаження. Ну і сходи, мої улюблені.
Коли донька хворіє, якщо є питання кашлю, радять, щоб багато дихати, надувати кульку, бульбашки, різні ігри, пов'язані з цим. Чула, що це використовують і в кардіореабілітації.
Так, маємо тренажер для дихання. Там свої моменти. Пацієнт робить вдих. Є три кульки з різною вагою, він має всі підняти і втримати їх якомога довше на одному рівні.
Тренуються м'язи дихання, діафрагма. Це допомагає мокроті підніматися вище, і пацієнт може відкашляти всю мокроту.
Не всі пацієнти можуть опанувати цей тренажер самостійно. Треба детально пояснити схему.
Звісно, до цих вправ додають ще дихальні і вправи з руками.
Тобто руки теж важливі.
Важливі, так, бо вони допомагають мокроті швидше виходити назовні. А спина?
Перший час не рекомендуємо пацієнтам зводити сильно лопатки, і вони остерігаються, бо рана гоїться, пацієнти бояться зрушити її.
Кажу: трошечки вирівнюйтеся, щоб не бути гачком потім, і зауважую, що лопатки повністю не стискаємо, щоб не було великого навантаження.
Потрошки адаптуємося, місяць мине — і вже тоді буде набагато легше.
Скільки часу доводиться працювати реабілітаційній команді з пацієнтами, щоб ви могли сказати: «Все, можна виписувати. Їдьте додому».
Якщо пацієнт дуже хороший, це сім днів. Якщо пацієнт сируватий, може бути комунікація з лікуючими лікарями, з хірургами, аби дати нам ще трошечки часу, бо пацієнт не готовий до повної адаптації й обслуговування себе вдома.
Тобто якщо ми його випишемо, він там ляже й лежатиме. А нам хотілося б, і щоб він міг самостійно обслуговувати себе, і щоб почував себе ОК.
Є моменти, коли просимо, щоб пацієнта не виписували і дали нам, до прикладу, ще тиждень. Розумію потік пацієнтів і вдячна всім лікарям і керівництву за це.
Звісно, даємо додому завдання по вправах, що виконувати кожного дня. Проговорюємо, скільки кроків слід находити за день обов'язково. Рекомендуємо придбати браслетик на руку, кажемо, яка має бути там циферка обов'язково. Так, є пацієнти, які ОК-ОК, поїхали, але зазвичай, які кажуть ОК, нічого не роблять, повертаються.