Коли швидка їде пріоритетно
Усі звернення, які надходять на лінію 103, диспетчери розподіляють за чотирма категоріями:
- критичні;
- екстрені;
- неекстрені;
- непрофільні.
Критичні виклики — це коли існує безпосередня загроза життю або критичний стан уже настав: відсутність дихання чи серцебиття, масивні кровотечі, ураження електричним струмом, повішення, удушення, утоплення тощо.
За словами Андрія Васька, під час телефонної розмови диспетчер намагається якомога швидше оцінити стан пацієнта. З’ясовує, чи перебуває людина у свідомості, чи дихає, чи є ознаки зупинки серцевої діяльності. Якщо дихання або серцебиття відсутні чи суттєво порушені, виклик одразу отримує статус критичного. Бригада виїжджає негайно і має прибути до пацієнта упродовж 10 хв.
Екстрені виклики — термінова допомога теж потрібна, однак не завжди є миттєва загроза життю. Це інсульти, інфаркти, ДТП, гострі хірургічні стани (внутрішні кровотечі, опіки, запалення внутрішніх органів). У таких випадках бригада повинна прибути впродовж 20 хвилин.
Після реагування на критичні й екстрені випадки бригади можуть скеровувати на неекстрені виклики. Саме сюди належить значна частина дзвінків, які щодня надходять на лінію 103.
Йдеться, зокрема, про підвищення артеріального тиску, підвищення температури, запаморочення, загальну слабкість й інші подібні симптоми.
У таких ситуаціях безпосередньої загрози життю зазвичай немає, тому вони мають нижчий пріоритет реагування.
Як пояснює Андрій Васько, бригади можуть виїжджати на такі звернення лише після того, як забезпечено реагування на всі критичні й екстрені виклики.
Непрофільні звернення — це, наприклад, інформаційно-консультативні питання, прохання видати довідку, констатація факту смерті, якщо вона вже настала, витягування кліщів тощо.
Такі звернення не пов’язані з наданням невідкладної допомоги. Тому бригади на такі виклики не виїжджають.
«Щодоби в області фіксують приблизно 1800 дзвінків на лінію 103, і лише близько 600 із них завершуються виїздом бригади, — пояснює Андрій Васько. — Решта не потребують прибуття медиків на місце, однак заявники все одно отримують допомогу у вигляді консультацій».
Частину таких звернень опрацьовують лікарі-консультанти, які працюють у службі цілодобово. За словами Васька, щодня вони надають близько 150–200 телефонних консультацій. Подібні показники зберігаються вже близько трьох років.
Перед тим як ухвалити рішення про потребу виїзду бригади, диспетчери опитують того, хто телефонує: уточнюють локалізацію пацієнта, скарги й перевіряють, чи є ознаки критичного або екстреного стану.
Якщо таких ознак не виявляють, роз’яснюють і консультують телефоном.
Ефективність реагування тут значною мірою залежить від двох чинників:
- професійна робота медиків, які повинні ретельно опитувати того, хто телефонує, та діяти відповідно до протоколів;
- відповідальність самих пацієнтів або їхніх родичів, які мають чесно й точно описувати стан людини.
Якщо цих умов дотримано, здебільшого система працює ефективно, а пацієнти отримують необхідну допомогу вчасно.
Що важливо сказати диспетчеру, коли викликаєте швидку
«Перше і головне — у цій ситуації диспетчер має брати першу скрипку. Не пацієнт повинен хвилюватися, що саме сказати, щоб отримати допомогу. Завдання диспетчера — поставити такі запитання, які допоможуть зрозуміти, чи потрібен виїзд бригади», — пояснює Андрій Васько. Адже медики розуміють, що людина, котра телефонує на 103, часто перебуває у стресі, хвилюється, може й не одразу згадати всі симптоми.
Диспетчер працює за чітким алгоритмом.
Спершу уточнює місцезнаходження пацієнта, а вже потім скарги на стан здоров’я. Це критично важливий елемент алгоритму.
По-перше, він дає змогу зафіксувати локацію, куди, ймовірно, буде скерована бригада ЕМД. Якщо диспетчер чує, що стан критичний, наприклад, людина задихається або втрачає свідомість, то може відправити бригаду, щойно дізнається адресу. Карета вже їде, а диспетчер продовжує опитування.
По-друге, існує ризик раптової тиші. Інколи пацієнт встигає сказати лише кілька слів і непритомніє. Якщо адреса вже відома — допомога прибуде. Якщо ні, медики фактично безсилі.
Під час розмови диспетчер також збирає інформацію, щоб у разі потреби залучити поліцію чи рятувальників, коли розуміє, що ситуація нестандартна.
Диспетчер перевіряє наявність критичних симптомів, потім екстрених — лише після цього з'ясовує стан докладно.
Зазвичай швидка не виїжджає лише через підвищену температуру тіла. Однак у деяких випадках, ретельно розпитавши про стан пацієнта, диспетчер може ухвалити інше рішення. Головне — дослухатися до уточнювальних запитань диспетчера і довіряти йому.
Зазвичай виклики на підвищену температуру — це виклики до дітей. Більшість з них (80–90 %) закінчуються телефонною консультацією, якщо в домашній аптечці наявні жарознижувальні препарати. Зрідка організм дитини (особливо до трьох років) може давати реакцію на високу температуру у вигляді судом — це фізіологічний захист для скидання температури. У таких ситуаціях швидку скеровують, але на момент прибуття вже ніякої додаткової медичної допомоги від нас не потрібно, бо температура знижується і судоми вщухають.
Запобігти їм можна через провітрювання кімнати — температура має бути до 20 градусів (у гарячій кімнаті організм перегрівається швидше), пиття значної кількості теплої рідини, адекватний домашній одяг (не кутати дитину у сім ковдр), адекватну дозу й комбінацію жарознижувальних препаратів.
Аналогічна ситуація з підвищеним артеріальним тиском: сам по собі цей стан не підстава для виїзду, проте під час розмови оператор може запідозрити ознаки інсульту, транзиторного порушення мозкового кровообігу чи іншого небезпечного стану, коли бригаду скеровують негайно.
Іноді диспетчер може порадити не викликати швидку, а прийняти раніше призначені ліки та поспостерігати за станом. Наприклад, при підвищенні артеріального тиску людині можуть рекомендувати прийняти препарат для його зниження і зачекати певний час. Як пояснює Васько, більшості препаратів потрібен час, щоб подіяти: «Зазвичай це приблизно 15–20 хвилин».
Хвилюючись, родичі можуть перебільшити симптоми пацієнта, щоб бригада швидкої приїхала напевне. Але це лише шкодить усім. Бо коли медики прибувають, стан людини може стабілізуватися. «Буває, тиск у пацієнта вже знижується і він каже: “Нам ваша допомога вже не потрібна. Але раз ви приїхали — зробіть ще кардіограму”».
Якби бригади швидкої реагували на всі дзвінки без винятку, система не змогла б ефективно працювати: «Якщо будемо скеровувати бригаду на всі 1800 дзвінків, то гарантовано пропустимо багато критичних і екстрених викликів, бо будемо займатися непрофільною роботою».
Тому, за словами Васька, люди з хронічними захворюваннями повинні бути готовими до подібних станів і знати, як діяти. Найкраще рішення — заздалегідь проконсультуватися із сімейним лікарем і мати необхідні препарати в домашній аптечці. «Якщо людина має гіпертонічну хворобу і знає, що в неї може підвищуватися артеріальний тиск, вона повинна мати відповідні препарати вдома, на роботі, у подорожі чи навіть на відпочинку на природі. Це персональна відповідальність за власне здоров’я».
Васько пояснює, що такий підхід значно полегшив би роботу всієї системи екстреної допомоги. Зокрема, люди з гіпертонічною хворобою повинні мати не лише препарати для планової терапії, а й ліки для самодопомоги в разі раптового підвищення артеріального тиску. Так само пацієнти з цукровим діабетом, іншими хронічними захворюваннями мають бути готовими до можливих ускладнень і знати, як діяти.
Важливу роль у цьому процесі відіграють сімейні лікарі. Саме вони повинні пояснювати пацієнтам особливості захворювання, коригувати лікування й препарати, які варто мати в домашній аптечці. Адже навіть якщо диспетчер під час телефонної розмови надасть правильну рекомендацію, у пацієнта може не виявитися необхідних ліків.
