27 липня у Києві зібралися цивільні і військові медики, волонтери, дипломати, громадські і церковні діячі. У Києві, в головному соборі Української греко-католицької церкви, вручали «медичний Оскар».
«Чуєте, як спів підхоплює вітер? Музика летить над усім містом», – каже хлопчик років десяти своїм татові і мамі, одягненим у камуфляж.
Капела та симфонічний оркестр виконують твір українського композитора Ігоря Щербакова «Великого бажайте!».
Зал вибухає від оплесків. Ось стоячи аплодує Герой України – генерал Ігор Гордійчук, далі – Анатолій Казмірчук, генерал-майор медслужби, Командувач медсил ЗСУ.
За декілька рядів – Глава УГКЦ Святослав (Шевчук) й Митрополит Переяславський і Вишневський ПЦУ Олександр (Драбинко).
«Орден Святого Пантелеймона» – громадська нагорода, яку присуджують за значні результати в галузі охорони здоров’я, у духовному й фізичному розвитку українського суспільства. Заснована у 2017 році за погодження найбільших християнських церков України.
Цьогоріч у конкурсному відборі було понад 300 учасників в номінаціях для цивільних і військових медиків та організацій, які надають вагому допомогу українській медицині під час війни. Серед них були і 12 іноземних громадян, які приєдналися до українських військових медиків. Лауреатами стали 70 цивільних та військових медиків. Їхній повний список організатори опублікували 29 липня.
«Якщо втомляться медики – ми програємо війну. Вони мають знати, як ми їх шануємо та шанують їхні родини. Саме для цього був створений цей проєкт», – каже Василь Князевич, голова Поважної Ради нагороди.
Князевич переконаний, що у майбутньому до українських медиків будуть приїздити навчатися з інших країн. Адже наш досвід унікальний: «Мій знайомий інструктор НАТО каже, що 80% з того, що вчив раніше до візиту в Україну, переглянув. Ми проходимо шалені випробування, але цей шлях забезпечить нам стрімкий розвиток після перемоги».
У 2023/2024 році Конкурс відбувався у різних регіонах України та за її межами у трьох номінаціях:
- «За самовіддане служіння українському народу, мужність і стійкість у боротьбі за здоров'я українців, за свободу та незалежність України у війні з російським агресором» (для цивільних медиків).
- «За самовіддане служіння українському народу, мужність і стійкість у боротьбі за здоров'я українців, за свободу та незалежність України у війні з російським агресором» (для військових медиків).
- «За вагомий внесок у боротьбі українського народу за свободу та незалежність» (для іноземних громадян та організацій/установ).
Хто серед переможців
Медики-переможці йшли на сцену по червоній доріжці – бо справді зірки.
Військова медикиня Людмила Сакали у перший день повномасштабної війни перервала роботу в столичному консультативно-діагностичному центрі Шевченківського району, де працювала акушеркою-гінекологинею, та приєдналася до військових медиків.
«У 2023 році Людмила вже сама проводила навчання для бойових медиків, організувавши навчальний процес сумісно з Мальтійським університетом. Вона співзасновниця та співрозробниця проєкту з виробництва мобільних стабілізаційних пунктів, який успішно працює в найскладніших для евакуації місцях з лютого 2024 року», – зазначили організатори.
Зараз у складі хірургічної бригади Людмила виконує обов'язки на сході. Вдома на неї очікує родина та маленький син.
Медик Юрій Харенко, хірург серцево – судинного відділення хірургічного лікування набутих вад серця ДУ «Інституту серця МОЗ України». Його міцно обіймає та вітає дружина (теж медик) і розповідає LB.ua, що пишається чоловіком. Адже він подарував друге життя серцям багатьом українцям. Юрій Харенко активно оперує, виїжджає у прифронтові регіони та на передову, допомагає ЗСУ. «Я знаю, скільки величезної роботи стоїть за цією відзнакою», – говорить його дружина.
Військова медикиня з Київщини Ольга Барановська одночасно працює лікарем-анестезіологом в Таращанській міській лікарні та продовжує бути добровольцем Добровольчого формування Таращанської міської територіальної громади №1.
Ольга була задіяна у медичній евакуації поранених бійців сил оборони та цивільних в зоні відповідальності оперативно-тактичного угруповання військ «Соледар», в населених пунктах Часів Яр, Бахмут, Кліщіївка.
«Наша переможниця була затверджена лікарем 29-ї української антарктичної експедиції 2024-2025 років, проте відмовилась брати там участь, зрозумівши, що не залишить Україну, поки триває війна і її допомога більш потрібна на передовій лінії фронту», – розповідають організатори.
Олександр Фомін з Вінниці ще у 2014 році почав виконувати обов'язки лікаря-хірурга у складі військового мобільного шпиталю. У 2015-2017 роках став командиром лікарсько-сестринських бригад на основних напрямках. Особисто провів в польових умовах понад 400 операцій. Під час оперативних втручань не було втрачено життя жодного військовослужбовця.
У вересні 2020 року вперше в Україні, перебуваючи командиром підрозділу, розгорнув та практично застосував Передову хірургічну групу відповідно до стандартів НАТО. Відтоді до сьогодні виконав понад 450 оперативних втручань високої складності.
«Ми психологічно не були готові до того, щоб оперувати у палатках, бліндажах та окопах. Але цей досвід є безцінним. У лютому 2022 року ми просто почали виконувати свою роботу», – каже військовий.
Під керівництвом Сергія Шипілова, військового медика з Харківської області, пролікували понад 6000 важких поранених та хворих, провели більше 12500 складних оперативних втручань при бойовій травмі органів шиї, грудної клітки та живота, кінцівках. За його участю вдосконалені та впроваджені в клінічну практику новітні методики тактичного скороченого хірургічного контролю в лікування вогнепальних поранень стравоходу, печінки, селезінки, нирок, шлунку, тонкої та товстої кишки.
Сергій особисто бере участь у наданні хірургічної допомоги в умовах передових хірургічних груп, які максимально наближені до лінії зіткнення.
Людмила Нишенко, цивільна медикиня з Київщини. Була акушеркою Великодимерської дільничної лікарні, нині працює в Центрі первинної медико-санітарної допомоги.
Під час окупації Великої Димерки була координатором евакуації населення «зеленим коридором». Тоді 21 березня відбувся найбільший коридор – майже 4000 людей, 42 автобуси, до 600 авто, а довжина коридору була більше 10 кілометрів.
«За останні два роки через руки Людмили пройшли та одужали 48 дітей з воєнними травмами. Бажаємо вам наснаги», – каже ведучий зі сцени.
Медикиня також організовує збори коштів та закуповує необхідні товари для військових на передовій. Має тісну співпрацю з командуванням військових частин. Створила команду для пошиву білизни, балаклав та термобілизни для воїнів.
Вже майже два роки двічі на місяць Людмила відправляє допомогу своєю командою на нуль та співпрацює майже з 50 бригадами, батальйонами, підрозділами ЗСУ на всій лінії фронту.
Організатори коротко представляють медиків, вручаючи їм ордени. Переможці високо піднімали нагороди над головою, позують фотографам та журналістам. Поряд чекає черга гостей зробити на згадку спільне селфі.
Хто серед гостей
Прийшли на церемонію і лауреати попередніх років. Андрій Костюк, лікар ортопед-травматолог Київської міської клінічної лікарні №7, завідуючий операційного блоку та лауреат 2022 року у розмові з LB.ua пригадує найбільше враження в житті: як допомагав пораненим дорослим і дітям під час евакуації Ірпеня та прилеглих міст.
«Під час окупації російськими військами Ірпеня ми бачили у ЗМІ фото мосту, під яким ховалися люди, серед них було багато дітей. У дорослу лікарню почали поступати звідти поранені діти. На жаль, не завжди живі. До нас привезли жінку у стані клінічної смерті, ми її відкачували. У цей час на її смарт-годинник дзвонив її чоловік. І я розумів, що цей дзвінок йде в нікуди. З-під Ірпінського моста привезли 5-річного хлопчика з уламковим пораненням гомілкової кістки в області коліна. Поки ми робили йому рентген, він жодного разу не плакав. Медсестри десь знайшли цукерки, пригостили. Він так зрадів, почав усміхатися. Коли йому накладали гіпс, він стійко тримався, хоча поранення було болючим, з уламком та переломом. Медики можуть до всього звикнути: до крові, кісток, які стирчать з рани, а от до дитячих смертей та травм не зможуть звикнути ніколи».
Є тут й іноземці. Наприклад, ще одна переможниця 2024 року латвійка Сарміте Цируле, яка виконує обов'язки старшої бойової медикині у складі українського формування «Карпатська Січ».
У Латвії вона має чимало нагород, серед них – «Людина Європи». Попри три контузії, Сарміте відмовляється залишати Україну та повертатися додому.
«Я пішла на війну з другого курсу теології, знаю, як Росія цілеспрямовано знищувала країни. Латвія добре усвідомлює, що таке війна та окупація. Ми щиро співчуваємо вам. Вважаю своїм завданням допомагати рятувати бійців свого підрозділу», – українською розповіла латвійка.
Вона вивчила мову за два роки та розповідає світові про те, що щодня переживають українці під час війни, організувала багато донатів від латвійців та проводить курси домедичної допомоги.
«Я довіряю українським медикам. Це професіонали найвищого класу, бачу, якими мої хлопці повертаються з лікарні. На війні ми працюємо в надскладних умовах, нам потрібно чітко розуміти, як правильно допомогти бійцям, щоб зберегти їхнє здоров`я та життя. Адже навіть неправильно накладений турнікет може призвести до ампутації кінцівки. Я дякую Україні, яка дала мені можливість бути разом з вами у такий надважкий час», – каже Сарміте Цируле.
