Дивний поворот
Девід Коллінз був типовим морським котиком (SEAL — підрозділ спецпризначення Військово-морських сил США): розумним, упевненим, дві місії в Афганістані, три в Іраку. Багато часу проводив на військових навчаннях.
Ближче до кінця кар’єри непомітно змінився, пригадує його дружина Дженіфер: уникав світських заходів; мав проблеми зі сном; створював дивні й нав'язливі сімейні розклади, дратувався, коли їх не дотримувалися.
Деякі прості справи, як-от згрібання листя в брезент, бентежили його. Він ступав за двері, щоб піти на роботу; зрозумівши, що забув ключі, повертався, щоб узяти їх; а тоді забував, чому повернувся.
Психічне здоров’я Коллінза раптово погіршало, коли йому було 45 років. Він залишив військово-морський флот і узявся до цивільної роботи: навчав війська керувати малими дронами.
Одного ранку, задовго до сходу сонця, у паніці зателефонував дружині з місця праці, сказав, що забув, як виконувати свою роботу.
«Він був надзвичайно тривожним, майже параноїком, — згадувала Дженіфер. — Зовсім не був схожим на мого чоловіка».
Лікарі просканували мозок Девіда: магнітно-резонансна томографія (МРТ) нічого аномального не виявила.
Зрештою, йому поставили діагноз «депресія, тривожність і посттравматичний стресовий розлад» і виписали низку препаратів для сну й настрою. Вони не допомогли.
Потім Девід звернувся до клініки, що спеціалізувалася на черепно-мозкових травмах, але полегшення не знайшов. Повсякденні завдання, як-от бронювання авіаквитків, стали такими складними, що він годинами сушив голову над ними. Він не спав і тривожився — непокоївся, що розум вислизає з-під його контролю.
Через три місяці після того дзвінка дружині він не витримав, надіслав їй есемеску, що любить і просить вибачення. І скоїв суїцид.
Коли поліція прийшла в будинок констатувати смерть, згорьована Дженіфер була розгублена. А тоді рішуча думка спливла в її голові: «Я сказала поліції, що хочу передати його мозок для дослідження, аби спробувати знайти відповіді».
Лабораторія та дослідження мозку
У штаті Меріленд 2012 року побудували Сховище мозкової тканини Міноборони, мета цієї лабораторії — збирати мозок померлих ветеранів і шукати підказки для вивчення двох найпоширеніших травм останніх війн: посттравматичного стресового розладу та черепно-мозкової травми.
Уже через два роки після відкриття лабораторія наразилася на фундаментальну проблему: вона не мала матеріалу, мозку, для вивчення.
Сховище залежало від пожертвувань тканин, але лише декотрі сім’ї нещодавно померлих ветеранів знали про його існування, а правила забороняли телефонувати сім’ям і запитувати дозвіл.
Оскільки мозкова тканина швидко руйнується, то, коли більшість сімей самі довідувалися про лабораторію, було вже надто пізно.
Швидке рішення Дженіфер Коллінз означало, що мозок її чоловіка потрапить до науковців. Учені виявили структуру пошкоджень, якої керівник лабораторії, доктор Деніел Перл, який вивчав нейропатологію в цивільних, ніколи раніше не бачив.
Майже скрізь, де були тканини різної щільності або жорсткості, ішла межа рубцевої тканини — так звана берегова лінія пошкодження, яке, здавалося, спричинили повторювані удари вибухових хвиль.
Це не були ушкодження, як у футболістів й інших спортсменів, які часто отримують удари по голові. Це було щось нове.
Хто ще має такі ушкодження?
Дослідницька група почала шукати подібні пошкодження. У цивільних таких не виявили. Не було їх у мозку ветеранів, які зазнали одного потужного вибуху, як від придорожньої бомби. У ті часи військові зазвичай пов’язували черепно-мозкову травму саме з потужними вибухами придорожніх бомб — Девід цього ніколи не переживав. Але у ветеранів, які неодноразово переживали вибухи, учені знаходили ці рубці знову й знову.
У 2016 році команда опублікувала своє дослідження, у якому описала структуру мікроскопічного пошкодження, цього рубцювання.
Коли доктор Перл поділився з Дженіфер Коллінз виявленим у мозку її чоловіка, вона поставила собі за мету залучити більше сімей до пожертвувань мозку для досліджень.
Кілька років вона розповідала про його справу всім, хто хотів слухати: лідерам морських котиків, групам ветеранів, спілкам дружин. І коли морський котик скоював суїцид, часто незабаром лунав дзвінок від Дженіфер. Так донорство мозку стало чимось звичним для військ спеціальних операцій. Але небагато з того, що дослідники дізналися, досліджуючи їхній мозок, потрапило до керівництва команди ВМС.
За останні десять років щонайменше десять морських котиків померли через самогубство, або під час служби в армії, або незабаром після звільнення.
Розслідування The New York Times засвідчило, що сім’ї восьми доправили в лабораторію мозкові тканини. І після ретельного аналізу дослідники виявили пошкодження від вибухів. Доктор Перл зазначив, що правила конфіденційності забороняють йому обговорювати конкретні випадки. Утім члени сімей, які надали мозок для дослідження, кажуть, що лабораторія виявила такі рубці в шістьох з восьми морських котиків, які скоїли суїцид. Інші два морських котики мали відмінні пошкодження в уражених вибухами ділянках.
Зіркоподібні клітини, астроцити, в їхньому мозку були неодноразово пошкоджені й перетворилися на гігантські заплутані маси, які майже не функціонували. Незабаром лабораторія планує оприлюднити результати пошкоджень астроцитів.
Нещодавні дослідження показують, що пошкодження виникає, коли вибухові хвилі, проходячи через мозок, відбиваються від тканин як відлуння й протягом кількох часточок мілісекунди створюють вакуум, який змушує рідину поблизу вибухати бульбашками пари. Ці крихітні вибухи досить потужні, щоб рознести клітини мозку протягом процесу, який відомий як кавітація.
Ефект, який помітно не відразу.
Вибухові хвилі, які не відразу дають помітні симптоми
Вибухові хвилі можуть убивати клітини мозку, не провокуючи відразу помітних симптомів, каже доктор Деніела Данешвара, керівниця реабілітації після травм головного мозку в Гарвардській медичній школі: «Люди можуть отримати поранення, навіть не усвідомлюючи цього. Мозок часто компенсує ушкодження, аж допоки травми не накопичаться до критичного рівня, тоді люди ніби падають зі скелі».
У багатьох випадках фахівці, які лікують поранених військовослужбовців, ставлять їм діагнози психічних розладів, пропускаючи основне фізичне ушкодження мозку. Багато з того, що класифікують як посттравматичний стресовий розлад, насправді може бути наслідком повторного впливу вибухів.
Середній вік морських котиків, які скоїли суїцид, — 43 роки. Кожен неодноразово брав участь у бойових діях, жоден не був поранений під час ворожого вогню. Усі вони роками стріляли з широкого арсеналу потужної зброї, стрибали з парашутом, пірнали й навчалися рукопашного бою.
Але наприкінці кар’єри наслідки багаторічного впливу вибухів позбавили їх цих навичок. Приблизно в 40 років майже всі вони почали боротися з безсонням і головними болями, проблемами з пам’яттю та координацією, депресією, сплутаністю свідомості й іноді люттю. Тобто мозок пошкоджують не лише ворожі вибухи.
Більшість уражень від вибухів у морських котиків США виникає внаслідок стрільби з власної зброї, а не через дії ворога.
Кожен симптом погіршується
Джеймі Меткалф помітила раптові погіршення у свого чоловіка, також на ім'я Девід.
Упродовж багатьох років лейтенант був успішним морським котиком, снайпером, навчав побратимів бойових мистецтв.
За кілька років до смерті вирішив продовжити військову медичну кар’єру, став офіцером і пройшов складну програму підготовки асистентів лікарів.
Але згодом став примхливим, розгубленим і потерпав від головного болю. Одного разу він спорожнив полиці кухонних шаф, щоб упорядкувати, а тоді залишив усе купками на стільниці.
«Це було так не схоже на нього — він завжди був таким організованим, — сказала Джеймі. — Тепер я знаю, що він боявся, що в його мозку щось відбувається, але тоді, думаю, намагався приховати це».
Він помер через кілька місяців, у 42 роки. Незадовго до смерті поклав поруч із собою стос книжок про черепно-мозкові травми й приліпив до дверей записку: «Прогалини в пам’яті, невпізнання, перепади настрою, головні болі, імпульсивність, втома, тривога й параноя не були тим, ким я був, але стали тим, ким я є. Кожен симптом погіршується».
Він вистрелив собі в серце в гаражі 2019-го, після 20 років служби. Джеймі сприйняла його смерть як спробу привернути увагу до проблеми: «Він навмисно залишив повідомлення, тому що знав, що все має змінитися».
Мозок Девіда теж досліджували в тій самій найсучаснішій лабораторії Міноборони США. Учені виявили ту саму незвичайну схему пошкодження, яку спостерігають лише в людей, які неодноразово зазнавали впливу вибухових хвиль. Структура пошкоджень свідчила, що роки навчання, спрямовані на те, щоб зробити котиків винятковими, призвели до того, що декотрі з них заледве функціонували.
Результати, які тонули в тиші
Але ніхто в лабораторії не сказав керівництву Військово-морських сил, що виявив аналіз, а воно й не питало. Принципи конфіденційності в лабораторії та погана комунікація у військовій бюрократії поховали ці важливі результати в тиші.
Навіть через п’ять років після смерті лейтенанта Меткалфа керівники ВМС не знали про результати дослідження.
Коли його дружині Джеймі сказали, що інформація не дійшла до керівництва ВМС, вона зітхнула: «Ви жартуєте?». Військове командування дізналося про висновки лабораторії щойно тоді, коли їм повідомило про це видання The Times.
Докази свідчать, що такі пошкодження можуть бути й у ще живих морських котиків.
Для гарвардського дослідження, опублікованого цієї весни, просканували мозок 30 спецпризначенців США.
Учені виявили зв’язок між впливом вибуху та зміненою структурою мозку й порушенням його функцій.
Що більше вибухів зазнали чоловіки, то частіше про негаразди зі здоров’ям і якістю життя вони повідомляли.
Це дослідження фінансувало командування Сил спецоперацій, яке було в авангарді зусиль військових, щоб зрозуміти проблему.
«Ми маємо моральне зобов’язання захищати когнітивне здоров’я та бойову ефективність наших побратимів», — заявив контрадмірал Кіт Девідс, командувач спеціального військового підрозділу ВМС, до складу якого входять морські котики.
Він сказав, що Військово-морські сили намагаються обмежити травми головного мозку й беруть активну участь у медичних дослідженнях, що повинні покращити розуміння в цій галузі.
За даними NYT, Міноборони щороку витрачає близько мільярда доларів на вивчення черепно-мозкових травм і ще багато мільярдів, аби навчити й оснастити війська, але порівняно мало враховує результати досліджень черепно-мозкових травм.
Військові визнають, що черепно-мозкова травма є найпоширенішою в останніх конфліктах. Але важко зрозуміти, скільки ушкоджень спричинені роботою з власною зброєю.
Існують ознаки того, що пошкодження можливі від широкого спектру зброї.
Чоловіки, які померли внаслідок самогубства, — це лише невелика частина морських котиків з ознаками черепно-мозкових травм після багатьох років роботи під впливом вибухів.
Декілька ветеранів зауважили в інтерв’ю, що чимало колишніх побратимів зараз розлучилися й борються з депресією, параноєю та зловживанням психоактивними речовинами — усе це могла спричинити гірша робота мозку. За їхніми словами, відчайдушні дзвінки від суїцидальних друзів є звичайним явищем.
Джеймі Меткалф побачила, наскільки об'ємна проблема, коли прочитала листа про симптоми черепно-мозкової травми, якого чоловік залишив двом друзям з морських котиків.
«Один плакав на моїх колінах і повторював: "Це я, це я", — розповіла вона. — Інший сказав, що багато з них мають проблеми, але не знають, що робити».
LB.ua спробує з’ясувати, як мінно-вибухові травми позначаються на роботі мозку українських військових.