Наталія Печоріна: Як ви оцінюєте нинішню ситуацію в аграрній сфері країни?
Олексій Мушак: Ситуація глобально дуже складна, тому що український агросектор затиснуло такими собі ножицями. З одного боку, світовий ринок на високому рівні, з іншого – у нас витрати на логістику сягають 200 доларів США проти 30 доларів до повномасштабної агресії.Тому логістика зжирає весь прибуток. Інша проблема в тому, що все необхідне для вирощування зернових нам, так чи інакше, треба імпортувати: насіння, дизель тощо. І це знову та сама чи не найдорожча логістика у світі. Тож маємо проблеми експорту та імпорту.
Тому хочемо ми цього чи ні, але рівень валового збору зернових буде зменшуватися. На жаль, нас очікує глобальне падіння збору врожаю зернових в Україні.
Цьогорічний експорт здійснюється на запасах 2021 року, а наступного року ситуація буде негативною. Буде менша маржинальність, менше інвестицій у майбутнє і, відповідно, буде балансування того, що ми вирощуємо з тим, що ми зможемо переробити, продати. Але це не довгостроковий тренд, це сценарій двох-трьох наступних років. Далі ситуація зміниться на краще.
Н.П.: Які перспективи збереження зернового коридору?
О.М.: Перспективи експорту українського зерна базуються і будуються на успішних операціях ЗСУ. Експорт можливий завдяки нашим військовим успіхам, а дипломатія (зернова угода) просто зафіксувала те, що сталося, і знайшла красивий вихід для усіх сторін. Спочатку ми звільнили острів Зміїний, а далі отримали можливість експортувати збіжжя. Та сама історія була з продовженням зернового коридору.
Загалом, зернова угода можлива, бо тут збіглися інтереси всіх – і міжнародних гравців, і виробників українських й інших держав. Українське зерно – це актив, на якому заробляють усі. Якби, приміром, в українській руді не було монополії кількох структур, а були зібрані інтереси і національних, і міжнародних компаній, то наша залізна руда стала б конче необхідна всьому світу. Бо долучились би економічні сили, які тиснули б на свої уряди.
Наведу один не дуже відомий і в чомусь парадоксальний факт. Усі кажуть, що українське зерно рятує світовий ринок і тому угода триває. Але правда трішки інакша. Бо коли почався зерновий коридор – зменшилася кількість експорту російського зерна, яке в Росії з різних причин не захотіли купувати. Це їй шкодило, і тому вона планувала вийти із зернової угоди. Цей сценарій вважали досить ймовірним.
Та через наші військові успіхи – знищення авіації на аеродромі в Саках (Новофедорівка), яка саме контролювала Чорне море, та удар по кораблях у Севастополі, – і в Расєї не лишилося можливості для блокування коридору в разі якогось конфлікту.
До того ж принципово за продовження виступала Туреччина, яка зголосилася сама конвоювати зерновий коридор. От і склалось.
Н.П.: А чи є альтернативи морському експорту зернових?
О.М.: Українські аграрії паралельно розвивають дунайський коридор через порти Ізмаїл та Рені. Там значно модернізували як термінали, так і супутню інфраструктуру. Відповідно, звідти можна значно збільшити експорт. Але все одно його обсяг буде меншим, ніж довоєнні показники.
Н.П.: Рівень українського експорту впливає на світові ціни зернових, олійних і зернобобових?
О.М.: Стосовно майбутніх цін на зернові та бобові, я обережно ставився б до прогнозів збільшення або зменшення ціни. Наразі світовий ринок враховує всі тенденції, і там гравців більше, ніж в Україні. Тому з України прогнозувати світові ціни на зернові, нафту, інше – це невдячна історія.
Якщо ви вважаєте, що ринок піде вниз (НБУ, приміром, прогнозує зменшення ціни на пшеницю врожаю 2023 р. до 310,3 долара за тонну порівняно з нинішніми 393,3 дол. за тонну), то давайте все продаємо зараз і заробимо велику кількість грошей.
Хоча для цього необхідно на Чиказькій біржі придбати опціон на падіння ціни зернових. Тоді в разі справдження прогнозів уже восени можемо отримати кошти, необхідні для відновлення країни (посміхається).
Оскільки такого не станеться, то й робити такі прогнози не варто.
Вони можливі, лише аби страхувати себе від якихось негативних речей, але не варто на таких очікуваннях планувати реальні бізнес-процеси. Зараз дуже багато невизначеності і незрозуміло, куди воно все піде.
Н.П.: І все ж, які перспективи українського аграрного експорту?
О.М.: У найближчі кілька років є об’єктивні причини для зменшення обсягів врожаю та експорту зернових та олійних культур.
Перше: ми можемо експортувати менше, ніж було до цього. Друге: споживання в країні впало порівняно з довоєнним періодом. Третє: прибутковість бізнесу зменшується через обмежений експорт і здорожчання та обмеження імпорту.
Далі. Навіть якщо зерно зібране, через постійні перебої з електрикою і проблеми з газом, які є й, на жаль, будуть найближчим часом, маємо проблеми з просушуванням зерна і доведенням його до товарного вигляду.
Або, наприклад, соняшник: його перероблення – це постійний процес, який коли запускається, то не може зупинятися. Його не можна переробляти три години на добу, поки є електрика, чи зупинити, щоб піти в бомбосховище. Так, деякі виробники побудували власні генерації, але більшість їх не має. Ось чому буде падати перероблення соняшника і виробництво олії.
Та є й гарні новини – обсяги зменшення українського експорту важко повністю замістити виробниками в інших країнах.
По-перше, більше землі для вирощування зернових не з’явиться, а технології вирощування навряд чи так підвищать урожайність, щоб замістити українські обсяги. Ми є конкурентними виробниками в мирний час, і щойно закінчиться війна, звільниться багато землі та покращиться логістика, доступ до портів, то знову займемо свою нішу на ринку.
Бо ніхто не буде інвестувати мільярди доларів, щоб замістити українське зерно. Банально – через відсутність довгострокової конкурентної переваги. Це на відміну від російської нафти та газу.
Та через різні причини (замінована територія, виїхали люди, подорожчали запчастини тощо) наш врожай у 2023 році зменшиться на 20-30%. Тенденція до зменшення зберігатиметься в найближчі два-три роки.
А після того, як ми вирівняємо експорт, тенденція зміниться на протилежну – і ми повернемося до довоєнних показників. У нас для цього є вся необхідна інфраструктура і технології.