Як “зелена” енергія стала проблемною
Почалося все з Андрія Клюєва, який у 2009 році пролобіював підвищений тариф для генерації з відновлюваних джерел енергії. Клюєв у різний час був депутатом Верховної Ради, віцепрем'єром в уряді Миколи Азарова, секретарем РНБО та головою Адміністрації президента Віктора Януковича.
Інтерес Клюєва до відновлюваної енергетики був цілком прагматичним: його група Activ Solar будувала сонячні електростанції, а Завод напівпровідників був єдиним виробником полікремнію для сонячних панелей. У законі про альтернативну енергетику було закладено “місцеву складову”, яка гарантувала зелений тариф тільки тим компаніям, які купували українське – тобто Клюєва – обладнання.
У 2015 році Верховна Рада прийняла “антиклюєвські” правки - скасувала обов'язкову “місцеву складову” та ввела єдину формулу розрахунку “зеленого” тарифу для всіх видів альтернативних джерел енергії. Він формується шляхом множення роздрібного тарифу для споживачів другого класу напруги на січень 2009 року (0,5846 грн за кВт-годину) на коефіцієнт для кожного виду альтернативної енергетики. У результаті виходить 9,2-46 євроцентів/кВт-год залежно від типу енергооб’єкту та дати введення його в експлуатацію. За інформацією голови енергетичного комітету Верховної Ради Андрія Геруса, це вище, ніж, наприклад, у Німеччині.
Високі тарифи спричинили бум у зеленій енергетиці. 2017 року встановлена потужність ВДЕ в Україні зросла на 30%, 2018-го – на 66%, 2019-го – на 200%, тобто втричі. На кінець весни вона сягнула рівня 7117 МВт. Близько 80% зеленої енергетики в Україні припадає на сонячні станції, ще 17% – на вітряки. Решта – електростанції на біопаливі та біогазі (спалювання відходів рослинництва та тваринництва), геотермальні станції, а також малі гідроелектростанції.
Енергію, яка виробляється на СЕС і ВЕС, викуповує держава через підприємство “Гарантований покупець”. У 2020 році через масовий запуск нових альтернативних енергопроєктів за “зелену” енергію потрібно заплатити понад 50 млрд грн. Це майже в чотири рази більше, ніж ще два роки тому. У “ГарПоку” не знайшлося стільки грошей, і в останні місяці рівень розрахунків упав до 4-5%. У результаті накопичуються гігантські борги (близько 17 млрд гривень) без механізму їх погашення.
Усе це відбувається на фоні стрімкого зниження вартості обладнання для виробництва “зеленої” енергії. За даними Геруса, сонячні модулі з 2011 року подешевшали майже в дев'ять разів – з 2,33 дол/Вт до 0,27 дол/Вт. Те саме стосується вітряків. Вартість турбіни у 2011 році становила 1,45 дол/Вт, а у 2020 р. – вже 0,85 дол/Вт. Тобто зелена енергетика для виробників ставала все вигіднішою: вкладати треба менше, а тариф залишається стабільно високим.
Хто ці виробники? 2019 року, за підрахунками “Бізнес.Цензора”, найбільшими з них були структури Ріната Ахметова, шведсько-українського підприємця Карла Стурена (Герус стверджує, що Стурен начебто будує станції за гроші Валерія Хорошковського) і китайська корпорація CNBM. Остання володіє електростанціями, які за часів Віктора Януковича розвивали наближені до нього брати Клюєви.
Другий проблемний фактор зеленої енергетики – необхідність постійного балансування. Якщо над сонячними станціями зберуться хмари, а вітряки зупиняться через штиль, енергосистема втратить частину потужностей. Їх потрібно чимось замінювати. Для цього використовуються маневрові потужності, якими зараз виступають ТЕС і гідроелектростанції (можна також використовувати газопоршневі станції та накопичувачі енергії – energy storage).
Колишній директор "Укренерго" Всеволод Ковальчук писав, що обсяг відновлюваних джерел енергії в Україні вже настільки великий, що енергосистема "не має можливості його безболісно балансувати". Єдиним виходом є примусове обмеження або зеленої генерації, або атомної. У результаті поточна потужність АЕС встановлює історичні мінімуми, а час від часу “Укренерго” обмежує альтернативну енергію. При цьому закон “Про ринок електричної енергії” вимагає від держави викупити її за “зеленим” тарифом. Тобто надлишок електроенергії не використовується, але за нього все одно потрібно платити.
Якими будуть нові правила
Прийнятий у вівторок законопроєкт №3658 повинен змінити ситуацію, в якій "зелена" енергетика отримує близько 26% від усього грошового обороту на ринку, хоча її частка у виробництві – лише 8%.
Він став результатом компромісу між державою і виробниками (не всіма) зеленої електроенергії. 10 червня прем’єр Денис Шмигаль, в.о. міністра енергетики Ольга Буславець підписали відповідний меморандум з Європейсько-українським енергетичним агентством та Українською вітроенергетичною асоціацією.
Виробники погодилися на зменшення тарифів, а держава зобов'язалася погасити заборгованість із зеленого тарифу до кінця 2021 року.
Термін дії зеленого тарифу депутати залишили старим – до кінця 2029 року. Але його розмір зменшується шляхом встановлення понижувальних коефіцієнтів:
- на 15% для сонячних електростанцій з потужністю понад 1 МВт, введених в експлуатацію в період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року
- на 7,5% для сонячних електростанцій з потужністю менш ніж 1 МВт, введених в експлуатацію в період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року
- на 7,5% для вітрових електростанцій з потужністю окремих турбін понад 2 МВт, введених в експлуатацію в період з 1 липня 2015 року по 31 грудня 2019 року
- на 2,5% для вітрових і сонячних електростанцій, введених в експлуатацію після 1 січня 2020 року.
Вводиться тарифний ліміт для проєктів, введених в експлуатацію до липня 2015 року, на рівні 22 євроценти. У пояснювальній записці сказано, що це зменшує розмір зеленого тарифу для окремих станцій до 52%.
Протягом розгляду законопроєкту депутати також підтримали правку про зменшення “зеленого” тарифу на 60% для СЕС потужністю від 1 до 75 МВт, які будуть введені в експлуатацію з 1 квітня 2021 року. Для СЕС потужністю від 75 МВт зменшення “зеленого” тарифу на 60% відбудеться з 1 листопада 2020 року.
Верховна Рада в прийнятому законі гарантувала, що “зелені” тарифи більше не будуть переглядатися.
Нові сонячні електростанції потужністю понад 1 МВт зможуть бути введені в експлуатацію та розраховувати на підтримку держави шляхом участі в аукціонах. Хто буде готовий побудувати генерацію з найменшим тарифом, той і отримує дотацію. Максимальна вартість, за якою держава готова купувати зелену енергію, тепер прописана в законі “Про альтернативні джерела енергії” і становить 9 євроцентів (з 2015 року – 8 євроцентів).
Втрати інвесторів від зниження тарифів, за оцінкою авторів законопроєкту, – 6,8 млрд гривень на рік, або 2 млрд євро до кінця 20-х років. “Зниження на 15% взагалі не катастрофічне і не створює серйозних проблем для учасників, які працюють за „зеленими“ тарифами”, – сказав на засіданні Верховної Ради Герус.
При цьому дефіцит “Гарантованого покупця” тільки на 2020 рік – близько 26 млрд гривень, і самого зниження тарифів буде недостатньо, щоб розібратися з боргами. Тому перед другим читанням у законі з'явилася норма про бюджетну підтримку “Гарантованого покупця” в розмірі не менш ніж 20% від прогнозної вартості зеленої енергії на відповідний рік.
Решту повинні компенсувати підвищенням тарифу на передачу електроенергії, в який і закладено зелений тариф. З 1 серпня він зросте у півтора разу (населення це поки що не стосується, хоча скасування пільгових 100 кВт імовірне).
Перед другим читанням не обійшлося без несподіваних поправок. З подачі нардепа від "Слуги народу" Дмитра Киселевського (на момент обрання – працівник “Інтерпайпу” Віктора Пінчука) парламентарії звільнили від “зеленої” частини тарифу на передачу електрометалургійні підприємства “Інтерпайп Сталь”, “Дніпроспецсталь”, “Електросталь” та “АзовЕлектроСталь”. “Вони вже сплатили понад мільярд доларів за зниження викидів CO2 в рамках своїх інвестицій. Чи варто змушувати їх платити вдруге за ті самі речі?” – пояснював на засіданні профільного комітету Киселевський.
Підписуючи меморандум з урядом, інвестори у відновлювану енергетику не відмовилися від свого права на звернення в інвестиційний арбітраж. І свої втрати вони цілком можуть повернути. А заплатять за це українці. Рано чи пізно тариф для населення піднімуть. Ну а доти частково компенсувати зелений тариф будемо опосередковано – через податки.