Background співпраці
Анна Мєлікова переїхала до Німеччини 2017-го. З Ізабель Штевер її повʼязують як особисті стосунки (майже десять років у статусі подружжя), так і професійна співпраця. Першим її результатом був фільм Grand Jeté. Це драма за мотивами книги німецької письменниці Анке Штеллінг про колишню балерину, яка заради карʼєри покинула сина, а коли зустріла знову через багато років, відчула близькість, далеку від материнської любові. Премʼєра стрічки відбулася 2022-го на Берлінале в секції «Панорама».
Як згадує Мєлікова, коли зрозуміла, що писатиме новий сценарій, то не мала сумнівів щодо режисури. Співпраця зі Штевер плідна і натхненна. Між кінематографістками панує порозуміння, а розбіжності в поглядах не заважають процесу, а радше підживлюють. Ба більше, Мєліковій не цікава формула «написав, віддав, забув». Натомість робота зі Штевер дає можливість супроводжувати всі етапи кіновиробництва.
Штевер працювала з Томом Тиквером у 2009 році. Тоді він продюсував кіноальманах «Німеччина 09» з 13 короткометражних стрічок різних режисерів і режисерок, однією з яких стала Штевер.
«Її вразило, скільки енергії мав Том і як міг одночасно працювати над власними режисерськими проєктами та продюсувати роботи інших, ніколи не тиснучи авторитетом, а завжди залишаючи простір для творчої свободи», — розповідає Анна Мєлікова.
Саме Штевер надіслала Тикверу сценарій до фільму «Я рідко прокидаюсь мріючи». Той відразу запропонував працювати над стрічкою разом. «Завдяки його неймовірно палкому ентузіазму нам вдалося досить швидко, принаймні за німецькими мірками, зібрати бюджет — приблизно за півтора року», — каже Мєлікова.
Що надихнуло?
Сюжет фільму «Я рідко прокидаюсь мріючи» заснований на реальній історії давніх друзів Анни Мєлікової. Сценарій про них вона хотіла написати ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
«Я збиралася зосередитися саме на їхній приватній історії: як гендерний перехід одного партнера впливає на стосунки», — згадує Мєлікова.
Велика війна змінила фокус з приватного на колективний, політичний та історичний. «І я зрозуміла, що це вже буде історія, в якій переплітаються дві дуже складні теми: гендерний перехід і війна», — ділиться сценаристка.
Аби доповнити центральну історію, вона зібрала нові свідчення: брала інтервʼю в інших друзів про їхній досвід перших тижнів повномасштабного вторгнення.
Штевер була зацікавлена в цьому проєкті насамперед через повномасштабне вторгнення, яке, за словами Мєлікової, вразило режисерку емоційно сильніше, ніж будь-який конфлікт у світі. Адже до 2022 року вона відвідувала Україну декілька разів. «Казала, що, якби їй знову було 19, хотіла б переїхати до Києва», — згадує Анна Мєлікова.
Крім того, фільм досліджує соціальні норми, зокрема гендерні, та конфлікт між ними й особистістю — теми, які цікавлять Ізабель Штевер у творчості та житті. «У цьому фільмі ми маємо справу з представниками ЛГБТК+-спільноти і проблемою їхньої особистої свободи в умовах війни», — пояснює Мєлікова.
Повномасштабне вторгнення vs творчий процес
У перші тижні повномасштабного вторгнення Анна й Ізабель постійно стежили за новинами, донатили, збирали кошти й допомагали друзям з України. Тож тоді про роботу не йшлось. «Я навіть подумати не могла про те, щоб щось писати», — каже сценаристка.
Коли Київську область звільнили, а її друзі (декотрі живуть в Ірпені та Бучі) опинились у відносній безпеці, взялася до роботи, аби відволіктися. «Я змогла трохи видихнути й вирішила: мені потрібно щось робити, щоб якось впоратися з цією жахливою реальністю, а не просто сидіти вдома й постійно плакати від жаху, гніву та безпорадності», — розповідає Анна Мєлікова.
Це був травень 2022 року. Записавши безліч свідчень, продовжила писати під час сценарних лабораторій Berlinale Talents (де вона стала лауреаткою нагороди Kompagnon Award у 2023 році), Sarajevo Talents і в резиденції в Кошице.
Правки до сценарію вносили постійно. «Наприклад, через невеликий бюджет ми вилучили всю передісторію стосунків пари», — зізнається Анна Мєлікова. На девелопмент, підготовку, знімання фільму в Україні витратили орієнтовно мільйон євро, за інформацією компанії 2Brave Productions.
Ізабель Штевер брала активну участь у побудові історії. «Деякі ідеї в сюжетній лінії походили саме від неї», — каже сценаристка. Разом вони багато обговорювали героїв і події.
Також впливали на фільм актори. Вони адаптували деякі частини історії до власної ідентичності.
(Не) різні погляди
Якщо в режисерки і сценаристки десь і були розбіжності під час роботи, то це приціл на різні аудиторії. Анна Мєлікова думала передусім про українську, а Ізабель Штевер — про міжнародну: для неї було важливо, як фільм зображає Україну для іноземців. Після перегляду вони мали б чітко розуміти: «Росія атакує й руйнує, а Україна захищається».
У фонових теле- й радіорепортажах режисерка запропонувала використовувати голоси українців, що постраждали від війни, замість заяв офіційних осіб. А масова сцена на кордоні, за її задумом, мала б чітко демонструвати згуртованість українського народу.
«Для неї було важливо показати українців як націю, яка навіть у такій екстремальній ситуації виявляє солідарність і допомагає одне одному, а не панікує й думає лише про власне виживання», — підсумовує Анна Мєлікова.