Чому воєнна медицина стосується кожного
Що нам усім як суспільству від того, що матимемо добре розвинену військову медицину?
Визначімося з поняттям: зараз ми більше говоримо не про військову, а про воєнну медицину, медицину війни.
Ми нарешті стали розуміти медицину травми й екстрену.
Екстрена змінюється відповідно до міжнародних підходів, де екстрена дійсно екстрена.
Медицина травми — незрозумілий термін для України. Коли кажеш «травма», думають про кістки, зв'язки. Але це значно ширше: ДТП, розрив селезінки, легені, перелом черепа. Цим займається травмахірург. Він розглядає людину повністю, а не по окремих частинах (коли цей займається кістками, оцей — печінкою).
На фоні війни до нас заходять навчання. У Польщі ми розгорнули ASSET (Advanced Surgical Skills for Exposure in Trauma) з хірургії великих судин. Завдяки партнерам навіть змогли провести такі тренінги в Україні.
Але ж для них потрібні трупи.
Так. Українське законодавство не дуже дозволяє проводити такі навчання, але за певних умов, зокрема воєнного стану, це можливо. Ми працюємо далі в політичному полі, щоб це дозволити.
Бо секунди відіграють роль. Навчити хірурга ушивати, закривати, зупиняти кровотечу з розриву аорти, поранення серця можна тільки так.
Це ж принцип «краще вчитися на мертвих, ніж практикуватися на живих».
Відбувся вже перший крок — саме для цивільної медицини завдяки Global Medical Knowledge Alliance у співпраці з Всесвітньою організацією охорони здоров'я. У них чіткий принцип: не можуть тренувати військовослужбовців, тому тренінг провели для цивільних. Advanced Trauma Life Support є наріжним каменем для роботи з травмою.
І це навчання спрацьовує, коли, наприклад, масова ДТП (у нас їх багато) — і медичні команди розуміють, що робити.
Так. Advanced Trauma Life Support розробили, щоб кожен лікар надав допомогу травмованому. Кожен український лікар має бути навчений цього. Військовий чи цивільний.
Завдяки воєнній медицині ми отримуємо велику когорту лікарів, не тільки хірургів, здатних відповідати на травму. На жаль, в Україні до 2022 року і до 2014-го навіть кількість смертей у ДТП була захмарною. І зберігається досі.
Що змінилося в екстреній допомозі
Порівнюючи швидку, яку очолювали, з тим, як екстрена медицина розвивається зараз (в опрацюванні травм зокрема), що саме спостерігаєте? Це ж і обстріли можуть бути, і ДТП, і будівництво.
Я був медичним директором. Якраз тоді починалися ці навчання за сучасними протоколами. Особисто проводив такі тренінги для підлеглих — ми тільки намацували цей шлях. Потім створили тренінги для парамедиків, вони бурхливо розвиваються.
В Україні вже є можливість пройти Pre-Hospital Trauma Life Support, який є золотим стандартом у світі для екстреної медичної допомоги.
Я дивлюсь, наскільки росте екстрена допомога, наскільки чітко надають допомогу при травмі. І що ще важливо — маршрути швидкої (тобто куди кого і за якими правилами везуть).
Міністерство охорони здоров'я в співпраці з нами випустило постанову про прицільну евакуацію, коли екстренкою можемо напряму доставляти або тяжких поранених, наприклад, опікових, або специфічних, відразу у відповідний центр. Це значно зменшує час і максимально наближає пацієнта до місця, де йому нададуть найкращу допомогу.
І вищі шанси вижити.
Або, наприклад, зберегти зір. Екстренка працює не гірше або так само, як військові, навчені за алгоритмом.
Здається, є дозвіл бойовим медикам долучатися до команд швидкої екстреної допомоги.
Міністерство охорони здоров'я розробило план, за яким бойові медики полегшено вступають на бакалаврат і можуть навчатися там здебільшого заочно.
«Він зникає для свого начмеда»
Навчені класні бойові медики згодом можуть ставати частиною невідкладної допомоги, якщо у вас щось станеться. Це класна історія. Чи бачите ви зміни за ці роки в маршрутах пацієнтів?
Вийшов наказ щодо модульної системи, де ми визначаємо для військових медзакладів (сюди входить і медична рота, і медичний батальйон) хірургічний модуль, анестезіологічний і так далі. Хочеш надавати хірургічну допомогу, маєш відповідне обладнання і спеціалістів — можеш. І завдяки цьому військова частина має формувати маршрути.
Коли тут сиділа пані Наталя (голова Національної служби здоров’я), вона казала, що саме для військових є ще перешкоди, коли не можна швидко перевести з одного медзакладу в інший, де можуть надати кращу допомогу.
На жаль, військова електронна система поки не поєднана з цивільною. Коли військовослужбовець потрапляє в цивільний заклад, він зникає для свого начмеда. І відстежити його рух дуже складно.
Ми просимо цивільні заклади на всіх військовослужбовців оформлювати МВТН — медичні висновки про тимчасову непрацездатність. Не люблю, коли їх називають електронними лікарняними. МВТН — це підстава для лікарняного. Але у військовослужбовців немає лікарняних.
Ми можемо бути у відпустці для лікування, на стаціонарному лікуванні або у військовій частині. Через це МВТН не оформлюють для військовослужбовців.
Але МВТН — це зовсім інше, про тимчасову непрацездатність у зв'язку з травмою і так далі. Це бачать стройова частина, відділ кадрів і так далі. І коли на військовослужбовця МВТН оформлюють, можемо його відстежувати.
Оформлюйте МВТН. Коли військовослужбовець потрапляє в лікарню з пораненням, ми продовжуємо йому сплачувати 100 000, бо поранення вважається на бойових.
Я, командир частини, не бачу, що він там. Які підстави сплачувати ці 100 000? Або я маю його шукати і вимагати доказів. Логічно, піду до людини, яка відповідає в мене за всю медичну службу. Запитаю, де лікуються ці військовослужбовці. І уявіть, що в умовного начмеда на Запорізькому напрямку один військовослужбовець відповідно до прицільної евакуації поїхав в Одесу, інший залишився в Запорізькій області, хтось поїхав на реабілітацію у Львівську область. Хай будуть 10 поранених, кожен в іншій області. Це можна відслідкувати? Ніяк.
Ми працюємо над тим, щоб створили нормальні е-інструменти для відслідковування.
«Не можна цього навчити кожного хірурга»
Ви багато пишете про єдиний медичний простір для цивільної і військової медицини. Чи зможу я, якщо він повноцінно запрацює, при суперскладній травмі потрапити до хірурга, у якого на потоці складні травми через поранених військових?
У час війни скоріше ні. Мене періодично питають: «Як ви бачите військову медицину після війни?». Я не готовий про це говорити. Нам треба зараз адаптуватись.
Але що здається доцільним — щоб великі госпіталі перетворились у щось на кшталт травмацентрів, як у світі. Наприклад, на першому етапі людина після ДТП потрапляє туди, куди найближче. Її приймають навчений згаданого травма-тренінгу хірург, анестезіолог, надають допомогу, яка рятує життя.
Але, врятувавши життя навіть на лінії бойового зіткнення, ми додаємо іноді складних завдань наступному хірургу. Коли, наприклад, тампонуємо черевну порожнину. Беремо багато серветок, забиваємо їх туди і залишаємо.
І не зашиваємо.
Так. Просто щоб зупинити кровотечу. Ми зупинили кровотечу, наповнили кров'ю кровотік, але хтось після нас має зробити правильно. Треба забрати серветки, відновити, можливо, великі пошкодження судин і так далі.
Не можна цього навчити кожного хірурга. Це мають бути професіонали високого рівня. От для таких складних травм на наступному етапі, на мою думку, буде доцільно, щоб військові госпіталі стали травма-центрами. Бо вони мають неймовірну експертизу. І тоді вони увіллються в єдиний медичний простір.
«Скільки вмерло, не наклавши турнікет?»
Півтора року тому як одну з головних тез ви казали, що дуже важливо отримати дані, аби розуміти, що реально відбувається. Яку допомогу дають на різних етапах. Чи всюди правильно застосовують ту саму антибіотикотерапію, щоб не назбирували наші військові по всіх ланках поганих бактерій, які потім не можна пролікувати, і вони успішно застрягають у лікарнях і поширюються, наприклад. Чи вдалося вам за цей рік з хвостиком отримати дані?
І так, і ні. Ми ввели цю електронну картку пораненого. Зараз більшість бригад оформлюють її. Це важливий обсяг даних, але насправді це всі дані, які є з пулу, який я хотів отримати.
Показати результат, якого хотілося б, поки що рано. Ми рухаємось у головному напрямку — створення травмареєстру. Це дасть нам зменшення кількості смертей і інвалідизації. Але треба правильно поставити запитання, а для цього потрібні ще дані про загибель.
Наприклад, є історія, що нібито через турнікети люди залишаються без кінцівок.
Тобто вчасно не зробили так звану конверсію турнікета — і людина, яка могла б залишитися з рукою чи ногою…
Люди рідко розуміють про «вчасно зробити конверсію». Вони часто чують тільки першу половину: через турнікети ампутують кінцівки.
У мене є кількість тих, кому ампутували кінцівки. Є питання про іншу цифру: скільки вмерло, не наклавши турнікет. Знаючи ці дві цифри, можна говорити. Наприклад, ампутацій значно більше, тобто всі вміють накладати турнікети; можемо перейти до наступного кроку — навчити, наприклад, конверсії турнікета. Або вмерло більше, ніж наклало турнікет — тоді ми недопрацьовуємо в накладанні турнікета, тож слід збільшити навчання накладення турнікета. Бо без руки або ноги людина все ще жива.
Мій співробітник Олександр Северин — бойовий медик, був у «Госпітальєрах». Працює в підрозділі, відповідальному за підготовку. Його керівник Андрій Максименко теж дуже спрямований на підготовку.
Оцей тандем зробив неймовірну роботу. Вони проїхали всі навчальні центри наші, оцінили медичну компоненту базової військової підготовки.
На жаль, поки що результат навіть накладання турнікетів нас задовольняє в одиноких центрах.
У меншості значній?
На жаль, так.
Це про якість накладання турнікета?
Так. Поки для кожного це не стане філософією, якість накладання турнікета буде поганою. Скажу чесно — Київ розслабляє. Від мене сюди 10 хвилин бігти, я без аптечки.
Ми не можемо вирішити всі ці проблеми. Нас дуже мало, маю на увазі Департамент охорони здоров'я, мало людей. По суті, нашим невеликим складом виконуємо роботи стільки само, скільки Міністерство охорони здоров'я і Центр громадського здоров'я разом.
Що вдалося за рік
А тепер розкладіть на компоненти. Що за рік зробили?
Центр геномної інформації. Є приміщення, повна нормативка, алгоритм. Ми зібрали зараз геномну інформацію вже близько половини військовослужбовців.
Що це дає?
Коли людина зникає безвісти, до нас звертається Міністерство внутрішніх справ, чи зберігаємо геномну інформацію такого військовослужбовця. Якщо так, ми передаємо МВС, що значно пришвидшує ідентифікацію тіла загиблого героя.
Друг нашої родини безвісти зник ще у 2024. році. Лише у 2026-му навесні ідентифікували зразок і змогли повернути його родині для гідного поховання. Уже коли оформляли документи, виявилося, що його тіло було в холодильнику з 2024 року, просто два роки не могли зіставити. Тобто те, що в нас половина військовослужбовців здала свій матеріал, потенційно дозволило б два роки не чекати на повернення рідної людини?
Так, ба більше, наступний наш проєкт має це ще пришвидшити, спростити і здешевити. Це відбитки пальців. У світі ідентифікація — це:
-
жетон, який носить кожен військовослужбовець;
-
відбиток пальців (найдешевше);
-
зубна формула;
-
(тільки після цього, оскільки дорого) геномний матеріал.
У нас спочатку ухвалили закон про геномну інформацію. І немає жодного підґрунтя ні для пальців, ні для щелеп. МВС розробили експериментальну постанову для відбитків пальців, але там є певні застереження. Ми ще хочемо, щоб це були не тільки відбитки пальців руки, але й ноги. Бо ноги краще зберігаються. Якщо людина загинула, залишається в берцях, як правило. І це захищає відбитки стопи.
Приклав руку, приклав ногу, зчитало — пішло в реєстр. Сподіваюся, до кінця року зможемо сказати, що зробили це.
Відбиток пальця, стопи, зуби, плюс ДНК. Чи дозволить це запобігати хибним результатам або принаймні зменшувати їх? Поки поодинокі публічні випадки, коли за результатом ДНК родині повідомляли про ідентифікацію загиблої рідної людини, а вона виявлялася живою.
Науково і біометрично так.
ОК. Що ще за рік вдалося?
Електронна картка пораненого. Вона дозволяє відстежити, які є поранення, які є маршрути, які потрібно зробити зміни саме щодо цих поранень, навчання, побачити, чи був накладений турнікет, чи була зміна турнікета. Ми ще зацікавлені в тому, щоб були антибіотики правильні, бо і так через війну отримуємо страшну історію з бактеріями, які будуть нечутливими до антибіотиків.
«Військовослужбовець не буває на лікарняному»
Чи скасовуватиме або видозмінюватиме Міноборони додаткову оплату за харчування військових у лікарнях? Розкажу болючий кейс з Тернопільської обласної лікарні: лютий 2026 року, в палаті ветеран, який уже не служить, і чинний військовий; ветерану приносять просто кашу, а військовому — кашу і котлету. Здіймається буча. Лікарня каже: «Вибачте, але Міноборони доплачує, щоб його краще годували».
Ні, не скасовуватиме. Я за те, щоб кожного громадянина годували нормально в лікарні. Це закладено в НСЗУ. Але військовослужбовець не буває на лікарняному. Армія мене зобов'язана годувати на певну кількість грошей. Якби військовослужбовець вибував у цивільний заклад на лікарняний, це були б проблеми цивільного закладу. Коли військовослужбовець не у відпустці, армія зобов'язана харчувати його.
Це не позитивна чи негативна дискримінація. Не маємо вибору.
Це про гідність для всіх.
Без питань.
На практиці люди це сприймають як нацьковування цивільних на військових.
Це не питання харчування в медзакладі, це питання харчування військовослужбовця, поки він на службі. Він може бути в трьох стаціонарних станах: виконує обов'язки, на лікуванні (у цих двох випадках ми його харчуємо, забезпечуємо одежею і так далі) і у відпустці (у цьому випадку ми його не харчуємо).
Феофанія. Робили великий матеріал про неї. Там казали, що буває важко цю бактерію вимити, вичистити з людини. І часом, наскільки пригадую їхні чи інших медиків слова, це навіть призводить до потенційної ампутації кінцівки, бо не можуть вичистити бактерію.
Це війна, так є. Тренди про обсяг поранень змінюються. У нас дуже відкладений час евакуації. Треба зрозуміти, як доставити допомогу до пораненого. Як надати допомогу в золотий період:
-
Евакувати вертольотом, як робили американці в Іраку? Це неможливо;
-
Евакуювати наземним роботизованим комплексом? Це більш можливо;
-
Відправити до нього (я не підтримую цю ідею!), на поле бою, бойового медика з рюкзаком, як у героїчному кіно? Він загине. Будьмо відвертими;
-
Відправити до нього дронами кров? Ми робили це в Кринках. Навчити кожного надавати собі допомогу, внести конверсію турнікета.
Я була на величезному форумі з тактичної медицини від Фонду Сергія Притули. Виходить так, що дійшли до консенсусу і роблять акцент не на швидкій евакуації, бо дрони літають, а на тому, щоб якнайдовше боєць міг надати собі допомогу і служити. Бо його евакуювати набагато небезпечніше для життя. Чи видозмінює це політики і правила?
Травмареєстр відповідає на питання, від чого найчастіше помирає людина на полі бою. Наприклад, побачили, що найбільше поранень у шию. Сказали: «Усі військовослужбовці носять комір».
Ми не можемо обвішати військовослужбовця, як середньовічного лицаря, бо він не зможе воювати. Треба знайти баланс між обсягом броні і реальними пораненнями.
Навряд чи доцільно закривати передпліччя або нижче середини стегна. А шию закрити? Мабуть, доцільно. Це теж частина того, що має оцінювати травмареєстр. У першу чергу маємо зробити так, щоб було мінімум поранень. Наступне — щоб він міг надати собі допомогу.
У нас є трошки наївна ідея, що за тиждень можемо навчити військовослужбовця всієї медицини, яку стандартний хірург вивчає 10 років. Та в нас половина лікарів ще не розуміє, як робити конверсію турнікетів. А військовослужбовець на БЗВП 52 дні. Там і стрілецькі вправи, і інженерні, і так далі, і медицина. Через три місяці, пів року він буде пам'ятати університетський курс на 40 годин? Ні.
Військовослужбовець має постійно займатися медициною. Хоча б раз на тиждень я тренуюся з турнікетом. Якщо кинув на місяць, три, пів року тренуватися — ти цього не зробиш. Крапка.
Тому оцей курс [медицини поля бою базовий] має бути розтягнутий принаймні на весь час служби військовослужбовця. На все наше життя.
Ми уклали договір з Expertise France про великий травмапроджект — вони обіцяють нам побудувати, по суті, симуляційний центр для тактичної медицини.
Виконана велика робота, щоб отримати забезпечення для переливання крові на рівні стабпунктів, наша ціль у співпраці з НАТО: досягти переливання крові хоча б на рівні стабпунктів, краще навіть ближче до точки поранення. Це дуже важливо.
Деякі тренінги проведені. Це малі кроки.
Є чудова стратегія охорони здоров'я МОЗ до 2030 року. Є стратегія громадського здоров'я. І від нас є воєнна медична доктрина.
Ці три документи повністю закривають розуміння стратегічних напрямків.
Хаос в управлінні — і навіщо новий орган
Що ви заклали в цю доктрину і що вона дасть?
Ми вже говоримо про збереження людського капіталу. Зараз рідко, але бачу: загинув хірург. Як загинув? Якщо КАБ попав у стабпункт або в передову хірургічну групу, це більш-менш зрозуміло. Якщо його відправили на евакуацію — це недопустимо. Кожен спеціаліст має бути на своєму місці.
Я агресивно проти, щоб бойового медика відправляли надавати допомогу пораненому на місці. Це дуже ресурсоємний фахівець.
Щоб навчити якісного бойового медика, треба не 40 годин. А щоби він став фаховим, який може перелити кров і так далі. А відправити до точки пораненого, в кілзону, щоб його дроном вбило — цього не має бути. Це закладено в стратегію.
Сьогодні ми також бачимо певний хаос в управлінні. Є Департамент охорони здоров'я, який формує політику, потім є Командування Медичних сил. Ба більше, бачимо розвиток армійських корпусів, які повинні мати свою медичну підтримку. А вона відбувається завдяки медичним батальйонам.
За часів АТО / ООС, коли сформували Командування Медичних сил, була така ідея, що КМС буде інфільтрувати все поле бою і забезпечувати від евакуації до госпіталю. Під час АТО це працювало.
Нині, коли розвивається система армійських корпусів, ми не можемо сказати корпусу: у тебе логістика забезпечена, розвідка, а медицину ми дамо звідкись. Як планувати? Начмед не розуміє, кого йому дали, чи мають ці люди достатній рівень навчання. Може, це щойно мобілізовані, які не пройшли навчання. А може, це найкращий кардіохірург клініки, а він: «Поїдеш на стабпункт».
Начмед має мати свої команди, коли розуміє: оцей тільки прийшов, не може їхати на стабпункт, у нього нема таких-то курсів — на навчання. А з цих можна формувати ядро. І тоді нормальне планування.
Виходить, кожен корпус матиме певну кількість своїх медичних, але корпуси, підпорядковані командуванню Сухопутних військ, ДШВ тощо. Який вплив на них може мати Командування Медичних сил? Будьмо відвертими.
Тому потрібен якийсь орган у Генштабі, який усе це зведе. Хтось має управляти зверху, бачити всю систему, збирати дані. Це департамент, це командування? Ні. Це Центральне військово-медичне управління.
По суті, історія така сама, як і в цивільній системі. Міністерство формує правила. І хтось ці правила має впроваджувати на всіх рівнях. У Міністерства охорони здоров'я є Національна служба здоров'я.
Для Міністерства оборони має бути такий орган на рівні Генерального штабу, який ці політики впроваджуватиме і даватиме фідбек, матиме цифри.
Такої війни не було ніколи. Це найбільший конфлікт з часів Другої світової війни. Найбільший конфлікт у Європі. Жодна країна не знає, що робити.
Тому треба ідентифікувати проблему, запропонувати рішення і зрозуміти результат.
Що лишається Командуванню Медсил? Зникнути?
Чому? Госпіталі. Це рівень найскладнішого лікування, третій-четвертий. Це обов'язкова реабілітація, це маршрути пацієнта — вони мають залишатися за КМС. Якщо пацієнт вийшов за межі медичного батальйону, хтось має його вести.
У КМС у госпіталях мають залишитися передові хірургічні відділення, які зможуть підкріпити, наприклад, на якомусь напрямку серйозні бої.
Є структури, які не можуть створити свої медичні батальйони — це спецпризначенці, ГУР і так далі. Їм теж потрібні зрозумілі шляхи евакуації.
Також це про маршрути пацієнта в госпіталях, хтось має корегувати їх. Повинен бути контроль якості.
Коли пораненого ніхто не веде за руку
До нас звернувся військовослужбовець, який у полоні втратив око, втрачена орбіта. Він повернувся, але ніхто не розумів, що робити з ним і його травмою. Ніхто не підхопив, за ручку не поводив і не показав, хто має експертизу, яка потрібна на це втрачене око. Він майже рік побивався сам. Шукав, ходив.
Десь йому відмовляли, бо немає такої експертизи. Десь спочатку казали ОК, потім відмовляли. В обласній клінічній лікарні в Києві нарешті прооперували, і він повернувся на службу, бо хотів до побратимів. Хто відповідає за те, щоб ці маршрути існували і щоб військовий не відчував, що про нього не дбають?
Ну от у межах доктрини якраз логічно, щоб цим опікувалося Командування.
А зараз, поки ця доктрина ще не впроваджена повноцінно, хто зараз?
Командування Медичних сил. Це його відповідальність, воно співпрацює з МОЗ щодо відправки військовослужбовця за кордон навіть.
Жодне розбронювання не дасть потрібних медиків
Коли спілкуюся з людьми, які займаються медициною у війську (в корпусах, бригадах), вони кажуть, що їм розброньовують, вибачте, не той матеріал, з яким можна працювати. Це не ті люди, які дійсно можуть бути корисними. Яка позиція Міністерства оборони?
Відбувається те, що ви сказали. Механізм розбронювання є. Ми виконали декілька розбронювань. Але питання інше — людського капіталу. У депутатів є ідея ротації, є інші. Для медиків існують уже короткі річні контракти. Нам треба, щоб у військо прийшли медики, які дійсно цим горять, такі, якими приходили ми у 2022-му. Тоді багато хто приніс серйозну експертизу у військо.
Жодне бронювання / розбронювання не дасть потрібних медиків. Потрібні єдині зрозумілі правила. Коли можуть бути єдині зрозумілі правила? Коли це будуть, наприклад, медичні батальйони. І якщо я, хірург, розумію, що буду займатися хірургією, шанс, що я піду у військо, значно вищий, ніж коли мене спіймали, розбронювали, привезли незрозуміло ким.
Два корпуси, які мають медбатальйони, не просто мають менше проблем, ніж інші корпуси; вони створили на рівні медбатальйонів, на рівні корпусів, свою військово-лікарську комісію і прекрасно працюють. Зменшують бюрократію для військовослужбовців. Що зрозуміліші умови, то більше людей можна буде рекрутувати у військо.
Тобто це частина вашої оновленої доктрини, яку далі напрацьовуватимуть для різних нормативок?
Так.
ВЛК: від діагнозів до функцій
ВЛК. Ви казали, що його треба суттєво видозмінювати, і це була одна з центральних тез півтора року тому. Але я не бачила суттєвих змін за цей час.
Суттєвих, видимих змін за цей час не буде. Ми працюємо над ними. Які ми хочемо бачити зміни? Відповідно до функціональних станів.
Тому що зараз відбуваються дві речі. Перша — ВЛК повністю зав'язана на хвороби. Якщо людина має певну хворобу, вона непридатна. Зате людина може мати 10 хвороб, де написано, що вона придатна до служби в ТЦК, медичних службах і так далі. Тому наше завдання перейти все ж до функціональних випадків.
Розумію, що ми потребуємо швидких рішень, але швидкі рішення можуть дорого коштувати.
Коли зможемо перейти до такої оцінки функціональності?
Нам потрібно десь близько року. Хотілось би швидше. Але це дуже складний процес.
Як людина, яка давно на державній службі і в управлінні, маю бачення і кадрового потенціалу, і розвитку, але ми не головна скрипка тут.
Можемо тільки рекомендувати. Мені дуже хотілося б бути першою скрипкою, може, всієї медицини. Не кажіть Міністерству охорони здоров'я, що я вам це сказав.
Пане Вікторе, не дивіться це відео.
Сподіваємося, вам було корисно і ви зрозуміли, що військова, воєнна медицина не тільки про військовослужбовців, це про нас із вами.