Як тренд на слухання не-лікарів, ненаукової інформації, а соцмереж впливає на те, що ви бачите у своїй клінічній практиці?
Коли людина стикається з проблемою зі здоров'ям, виникає страх. Це нормально: ніхто не хоче потрапляти в лікарню, займатись складними питаннями, у них вникати, розбиратись.
Людина завжди боїться хірургічних втручань, наркозу. І тут починається пошук:
-
Поради подруг, сусідів, хто де був, хто з ким контактував, хто де консультувався;
-
Зараз розвинена ера штучного інтелекту, пошук у ChatGPT або щось подібне;
-
Третій шлях – соціальні мережі. Вони можуть нести як дуже корисну інформацію, так і шкодити. Добре, коли люди хоча б контактують з тими, які [такий або схожий] шлях лікування? пройшли. Гірше, коли блогер без медичної освіти, не дотичний до проблеми, може давати поради або ділитись своїми думками з цього приводу.
Тобто людина спочатку питає сусідів, родичів, потім шукає в якихось джерелах інформацію і вже в кінці звертається до лікаря.
Добре, коли людина отримала корисну пораду і її скерували до профільного фахівця.
Це ідеальний шлях: людина звертається до лікаря, отримує консультацію, починає лікування в максимально скорочені терміни і не втрачає час.
Люди втрачають час на слухання ютубу, розмірковування, “треба порадитись ще з іншими, послухати ще інших блогерів”.
Не можна радити речі, в яких не маєш компетенцій.
Час – це дорогоцінний ресурс. Є захворювання, де не варто відкладати початок лікування. Здебільшого зараз маю на увазі онкологічні патології. Обстеження тут – доволі тривалий процес, поки відбудеться умовний консиліум, прийметься рішення, стратегія лікування пацієнта побудується.
Тобто у вас були кейси, коли пацієнти до вас приходили пізніше, ніж мали б?
Такі кейси, думаю, у всіх лікарів-онкологів були. На жаль, їх багато. І зараз є певні складнощі під час війни з отриманням меддопомоги.
І це ще більше людей підштовхує шукати не якісь доказові речі, звертатись в профільну установу і починати лікування, а альтернативний шлях. І це велика шкода для лікування, особливо онкологічної патології.
Коли людина прожила свій особистий досвід, може хибно думати, що набула компетенцій у конкретній хворобі, стану, галузі. Напевно, ви регулярно бачите, коли людина каже: "Я пройшла цей шлях, і зараз розкажу, як вам треба лікуватися або не лікуватися". І є лікар, що опирається на дослідження, проговорює ризики, якісь негативні моменти. Тоді як особистий досвід Instagram чи TikTok блогера буде ймовірно без опису ризиків. І коли людина це буде порівнювати, лікарі будуть у програші, як би не старалися.
Так і є насправді. Будь-яка консультація пацієнта, який зіштовхнувся з певним захворюванням і починає пошук, куди ж звернутись – це нормально. Коли лікарі стикаються з проблемою, ми зазвичай беремо пораду у колег.
У пацієнтів шлях зазвичай інший, часто для них думка блогера або чату-GPT може бути більш привабливою, ніж думка лікаря.
Тому що лікар зазвичай говорить не тільки про успіх, а й про наслідки хірургічного втручання, про складнощі, що шлях буде довгим, реабілітація буде складною.
Людина не хоче цього чути, бо страшно. Людина хоче прийти, два дні – і додому. Але це не завжди, на жаль, так. Людина може потребувати реабілітації, додаткового устаткування.
Лікарська експертиза може пацієнта більше лякати, ніж приємні медійні розмови, що “раз-два і вас відпустимо, я цей досвід пройшов”.
Людина, яка пройшла шлях якогось лікування, не стає експертом в цьому захворюванні.
Особистий досвід у пацієнтів дуже різний. Є пацієнти, які з захопленням розповідають про свій досвід лікування і у державних лікарнях. А хтось пише через день, пройшовши майже той самий шлях, в тих же умовах, максимально негативний зворотній зв'язок з приводу лікаря, відділення і в цілому лікувального закладу.
Ви мені нагадали історію кількох знайомих, які розповідали, що звіряли процес свого лікування зі штучним інтелектом. І потім приходили до лікаря з “штучний інтелект сказав, що треба так, ви неправильно лікуєте”. З розвитком штучного інтелекту, доступу до інформації мало би ніби стати краще, інформація тепер доступна. А виходить, що ми навпаки призвели до певного інфошуму, коли базована на наукових даних інформація губиться в потоці різних особистих досвідів або і відвертої брехні.
Ми розраховуємо, що поява такої великої кількості інформації веде до підвищення рівня освіченості людей. Що доступ до інформації зробить людей більш освіченими, дозволить їм, можливо, швидше прийти до лікаря при появі скарг, можливо, звернути увагу на прояви захворювання на більш ранньому етапі.
Але це працює трошки інакше, і без базової освіти у дошкільних закладах, школі, в родині, ця інформація, мабуть, більше шкодить. Коли приходять дорослі жінки, які вже народжували, вони іноді задають питання… Має доросла жінка знати свою будову, фізіологію і чому одні процеси відбуваються так, а інші інакше.
Наприклад, приходить пацієнтка з величезною пухлиною як дев'ять місяців вагітності і каже: “Я тільки вчора помітила, що такий живіт з'явився, когось послухала, попила якісь БАДи, трави, думала, воно розсмокчеться”.
Нікуди не дінеться таке утворення, часто жінки не розуміють своєї фізіології, не знають, як вони влаштовані, не розуміють, що з цим робити і чекають…
Такого розміру пухлина максимально завдає дискомфорту, але жінки з цим терпляче живуть, слухають різні поради і до лікаря приходять тоді, коли нам вже набагато складніше їм допомогти.
І результат такого лікування буде гірший, ніж коли ця жінка ходить на огляди і проходить чекапи, потрібні згідно віку, статі і супутніх захворювань.
Зараз часто пацієнти приходять і кажуть: "Я отримала гістологію, все почитала і знаю, що ми будемо робити". У більшості випадків штучний інтелект може дати відповіді, але він ніколи не замінить живого спілкування з пацієнтом, фізичного огляду.
Пацієнт може приходити з одним запитом, а після консультації лікаря, детальної розмови, огляду і будь-якої роботи лікарської, може вийти з іншим результатом. Штучний інтелект цього поки не може замінити.
І як би пацієнти не збирали інформацію, все одно лікують їх лікарі.
Розуміємо, що ми остання інстанція, яку пацієнти можуть слухати і обирати для прийняття рішення, але все одно вони йдуть лікуватись в лікарню, а не до блогера з YouTube.
Але можуть втрачати час. Коли люди так втрачають час, що це означає на практиці?
Тут питання початку лікування. Зазвичай час критично важливий може бути у пацієнтів здебільшого з онкозахворюваннями, або з гострими станами, де чим швидше почати лікування, тим пацієнту простіше надати допомогу, пацієнт швидше відновиться і може потребувати меншого перебування в лікарні.
Іноді буває, поки людина ходить, збирає думки, потім ще час на обстеження і від цього може залежати навіть об'єм операції. Коли операцію вже треба робити більш травматичною, що 100% повпливає і на період одужання, і реабілітацію, і в цілому на прогноз для пацієнта.
Лікарка Юлія Брикульська нещодавно закінчила університет Бірмінгема щодо якості медичної допомоги. Сказала, що для неї це було відкриттям, що саме медична клінічна складова вважається лише 30% від якості, а решта 70% – це, зокрема, комунікація і сервісна складова, яка називається пацієнським досвідом. І це те, що в Україні недооцінене. Лікарі насамперед думають клінічно, частина комунікації десь випадає, а частина сервісу в багатьох випадках поки що…
Відсутня. Пацієнт не може оцінити, як його прооперували, якісно чи ні. Він довіряє лікарю. Єдине, на чому логічно будує досвід пацієнтт – на комунікації. Як лікар поспілкувався, як пояснив, чи проговорив можливі ризики. Може бути зроблена максимально сучасна, якісна, тривала, важка операція. Але якщо до пацієнта ставляться трошки зневажливо, будується негативний досвід. Якщо пацієнт, наприклад, медійна особа з великою кількістю охоплення, то ділиться людина в першу чергу емоційною складовою, не медичною.
Чи можна ділитися власним досвідом? Звичайно, але треба бути дуже обережним у порадах, бо комусь це може нашкодити.