Конфлікт у розпалі з самого старту. Таємне й могутнє урядове агентство WARDEX, очолюване Ноєм Скенлоном (Колін Ферт), викрадає Джейн Бланкеншип (Ів Г'юсон), аби дістатися до її партнера Деніела Келлнера (Джош О'Коннор). Келлнер — колишній робітник WARDEX, якого найняли після ув'язнення за кіберзлочини. Агентство зберігає секретні докази про чужопланетні візити на Землю ще від кінця 1940-х.
Причина гармидеру: Деніел викрав потужний пристрій прибульців й інформаційні носії. Герой О'Коннора вважає, що люди мають право знати, і планує оприлюднити відеофайли WARDEX. Операція йде не так, як планував Скенлон. Деніел з Джейн тікають. Головним союзником утікачів є директор WARDEX з біологічних активів Г'юґо Вейкфілд (Колман Домінго), який пішов у підпілля і тепер має ту саму викривальну мету. Тим часом Маргарет Фейрчайлд (Емілі Блант), ведуча прогнозу погоди на телеканалі в Канзас-Сіті, виявляє у собі здатності говорити різними мовами та витягувати думки з голови будь-якого співрозмовника. Під час ефіру замість прогнозу вона починає видавати дивні звуки, і Деніел миттєво дешифрує їх як фразу мовою прибульців: «Не бійся невідомого».
Тим часом у світі глибока політична криза, все йде до ядерної війни. Мотиви Ноя Скенлона – людство не готове до настільки шокуючої інформації, рівносильної доведенню існування Бога, наша цивілізація остаточно зануриться в хаос. Як наслідок, за Джейн, Деніелом і Маргарет регулярно ганяють натовпи добре озброєних агентів на великих чорних машинах. Тим часом герої Блант і О'Коннора згадують, що саме їм судилося бути вісниками вищих сил.
Стівен Спілберг зняв уже шість фільмів про інопланетян (якщо враховувати 20-хвилинне аматорське «Вогняне сяйво» на 8-міліметрову плівку Super 8 – режисерові тоді було 17 років). Він перебрав усі вищеназвані сюжети – від одкровення до комедії.
Так, класичні «Близькі контакти третього ступеня» (1977) — про викрадення людей прибульцями. Сірі гуманоїди з великим чорними очима без зіниць зрештою повертають усіх викрадених, дружба торжествує. Рей Бредбері назвав «Близькі контакти» найкращим науково-фантастичним фільмом, будь-коли знятим.
А вже у «Чужопланетянинові» (E.T., 1982) у хід іде казка про симпатичного прибульця, що ненароком залетів на Землю і заприятелював з двома дітьми, які його зрештою витягають з халепи. Миле домашнє кіно отримало 5 «Оскарів».
У вільній інтерпретації «Війни світів» Герберта Веллса (2005) Спілберг надумав трохи розбавити оптимізм і наповнив екран крокуючими триногами злобних чужих, що палять усе живе довкола. «Оскарів» не здобув, але пів мільярда доларів у прокаті зібрав.
Нарешті, в «Індіані Джонсі й королівстві кришталевого черепа» (2008) незмінно спритний і розумний герой Гаррісона Форда надибує чужопланетний артефакт, але в справу втручаються підлі росіяни, через яких повноцінний контакт не стається. Правда, і росіяни вибувають з гри у страшний спосіб, слава небесам.
«День істини» з цього ряду нічим не виділяється. Якщо коротко, то «це ж було вже», конспірологія про підступний уряд жована-пережована. Люди на чорних машинах мчать з фільму у фільм, як кавалькада мандрівних циркачів, уже не перше десятиліття, щоразу програючи нечисленним воїнам світла й добра. Навіть прибульці – це все ті ж самі крупноголові, худорляві, великоокі сірі істоти, котрі самі по собі давно перетворилися на мем. Звісно, будь-яке викриття має бути верифіковане телебаченням, а як же інакше.
Єдиний натяк на жанрову новацію – це спроба внести біблійні, есхатологічні мотиви. Маргарет накриває те, що в Біблії називається «глосолалія» – здатність говорити різними мовами. Дехто з вражених свідків намагається навіть падати перед нею на коліна. Світова криза подібна до Апокаліпсису, людство рятують праведники. Але, зрештою, Спілберг недотягує цю перспективну ноту.
Та все ж, хоча цю картину не назвеш вдалою, є в ній один емоційний момент, про який хочеться сказати.
Колись, ще дитиною (думаю, багато читачів і читачок так само), я вірив у інші цивілізації і Прибуття. Доросле життя переконало, що небеса порожні. Але все ж, як написав Кундера в «Нестерпній легкості буття»: «Насправді важливі лише ті питання, які може поставити дитина. Важливі тільки найбільш наївні запитання. Це запитання, на які немає відповідей». Спілберг, доживши майже до 80, досі намагається відповісти на них — щиро і з дитячою впертістю.
Читайте такожМільйони, штампи, кримінал: «Брудні гроші» Ґая Річі