6 травня 2026 на Венеційській бієнале міністри культури України, Польщі, Естонії, Латвії та Литви зробили спільну заяву. Захід пройшов у приміщенні Польського павільйону.
Спільну заяву міністрів зачитала міністерка культури України Тетяна Бережна:
“Сотні українських митців загинули. Тисячі об'єктів культурної спадщини та інфраструктури пошкоджено або знищено. Ці втрати виходять за межі фізичного руйнування. Вони відображають цілеспрямовану кампанію Росії, покликану заглушити голоси митців і стерти українську культурну ідентичність — особливо на тимчасово окупованих Росією територіях України.”
“Ці дії є грубим порушенням Статуту ООН та основних норм міжнародного права. Ми рішуче засуджуємо злочини, вчинені в ході агресивної війни Росії: систематичні удари по цивільному населенню та цивільній інфраструктурі, навмисне знищення культурної спадщини та історичної пам'яті України. Це не побічні збитки. Це воєнні злочини. За них має настати повна та дієва відповідальність”.
“Ми закликаємо Російську Федерацію негайно припинити агресивну війну проти України і долучитися до щирих зусиль міжнародної спільноти задля встановлення всеосяжного, справедливого та тривалого миру, що повністю поважає суверенітет і територіальну цілісність України в її міжнародно визнаних кордонах.”
“Ми підтверджуємо свою відданість європейським та міжнародним санкціям, запровадженим проти Росії у відповідь на її агресивну війну проти України. Участь у престижних міжнародних культурних заходах не є винятком із цього вироку. Навпаки — саме такі платформи не повинні використовуватися для обходу політичних і моральних наслідків дій Росії. У зв'язку з цим ми закликаємо запровадити адресні обмежувальні заходи щодо осіб — зокрема культурних діячів і чиновників, — які відкрито підтримують агресивну війну Росії проти України або активно беруть участь у державній пропаганді.”
“Систематичні зусилля Росії зі знищення культурної ідентичності України — не випадковий супровід цієї війни, а її сутнісна складова. Культура невіддільна від реальності, в якій живуть суспільства. Цінності свободи, людської гідності та демократії, на яких тримається світова мистецька спільнота, — це ті самі цінності, які агресія Росії намагається знищити. Держава, що веде агресивну війну, не може поставати представником культури. Ми підтверджуємо свою підтримку свободи творчості та свободи вираження, однак ця свобода не може бути інструментом відмивання державних злочинів або надання легітимності агресії.”
“Агресор не може бути винагороджений участю у найпрестижніших культурних заходах світу, зокрема у Венеційській бієнале, — поки він продовжує жорстоку війну і досі не відшкодував шкоду, завданої його міжнародно-протиправними діями. Венеційська бієнале здавна є свідченням сили мистецтва — його здатності долати кордони й утверджувати нашу спільну людяність. Це бачення несумісне з присутністю держави, яка систематично нищить нашу культуру, нашу спадщину і життя цілих народів. Ми стоїмо з Україною, її народом, її митцями та її майбутнім — і закликаємо всіх членів міжнародної спільноти зробити те саме.”
Виступ продовжила міністерка культури і національної спадщини Польщі Марта Цєнковська:
“Присутність Росії на Венеційській бієнале — не нейтральний мистецький жест. Це спроба перехопити наратив, відмити свій образ і прикрити насильство естетикою. Це класичний механізм пропаганди: говорити мовою культури, щоб заглушити реальність війни. Ми не можемо дозволити, щоб найпрестижніші мистецькі події світу ставали просторами, де агресор повертає собі символічну невинність — наче все повернулося до норми. Доки триватиме агресія проти України, Росії немає місця на міжнародних культурних заходах.”
“Водночас — і це не менш важливо — наша відповідальність не обмежується протидією. Наша відповідальність — це також підтримка. Підтримка українських митців, які продовжують творити в умовах війни. Підтримка інституцій, що витримують попри бомбардування і невизначеність. Підтримка культури, яка не лише документує реальність, а й активно її формує. Бо сьогоднішня українська культура — не просто свідок історії. Вона допомагає творити цю історію. Це акт спротиву. Це форма виживання. І це — спільна відповідальність усіх нас: інституцій, кураторів, урядів, митців і міжнародних культурних платформ.”
“В часи війни культурні платформи також несуть відповідальність. Відповідальність за те, чиї голоси вони підсилюють. Відповідальність за цінності, які підтримують. Відповідальність за те, чи стоять вони на боці свободи — чи байдужості. Якщо ми сьогодні промовчимо, якщо скажемо, що це не місце для політики, — ми отримаємо цей простір, переповнений політикою найгіршого гатунку: збудованою на насильстві та брехні. Ось чому ми не можемо дозволити, щоб російська пропаганда говорила мовою культури від імені міжнародної мистецької спільноти. Ми стоїмо з Україною, її митцями, її громадянами, її майбутнім. І кажемо чітко: культура не може стати щитом агресії. Культура не може стати інструментом пропаганди. Культура має залишатися простором свободи. І саме тому ми мусимо бути тут сьогодні.”