Сюжет №1
- Так це ж не нагороди від Президента! Ти знаєш, що я на нього дивитись не можу! Це нагороди від держави!
Сюжет №2
- Молодець все-таки Сашко! Достойно! Нема чого брати нагороди з цих зелених рук.
- Так, а чого ж ти тоді п’ять хвилин тому вітала зі званням свою колегу? Руки ж ті самі.
- ….ну…, бо Положинський сказав, шо йому не треба, а їй треба…
Сюжет №3
- І шо з того, що Римма відмовилась? Указ є, а процедури відмови нема, отже формально нагороджена орденом, буде мати немалу доплату до пенсії…
Сюжет №4
- Ти знаєш, я фанатка Кузьми! Хоч посмертно відзнака його знайшла! Кузьма – Герой України…
- Чекай, а який геройський вчинок в державі він зробив? Виступав на підтримку Кучми і Янека, чи виніс когось з поля бою на плечах?
- Ну, він же вибачився.
Сюжет №5
- От ти отримав звання, а ти можеш собі уявити, що твій улюблений закордонний музикант їздить з концертами на підтримку якогось політика під час виборів і дістає оплату кешем з партійної каси за концерти, а потім ще й якусь нагороду від держави, якщо той виграє?
- Ну, ми не Америка, не закордон, нам дітей годувати треба…
Сюжет №6
- Так, маєш рацію, звання - то радянщина, систему треба міняти, от ще цього разу, щоб Галю/Петра/Потапа/Дзідзя/нагородили, а потім – так, треба міняти… (сміється)
Подібних сюжетів є десятки за всі роки незалежності. Одних людей зі списків нагороджених середовище вітає, інших засуджує і зневажає, залежно від того апологетом чи опонентом діючої влади воно є. Переважно, державна нагорода не сприймається у нас, як нагорода з високою легітимністю від усього суспільства, а як дарунок з царського плеча наближеним до того, чи іншого президента, міністра, голови ОДА, як дуже суб’єктивний жест. Важливим є те, що через офіційні нагороди формується національний пантеон, довкола якого в тому числі складається мозаїчне полотно нашої ідентичності. Теоретично, усім нагородженим державними орденами, званнями, преміями повинен відводитись абзац у шкільних підручниках, бо вони здійснили для України щось екстраординарне і величне? Про них мають бути написані книжки і наукові дослідження. А тепер погляньте на наш культурний «пантеон» – і жук, і жаба, і мох, і трава, і Гапка крива. Компот профі і нездар, безсумнівних талантів і випадкових людей, тих, хто змінюють світ і тих, хто до нього пристосовуються, беручи брязкальця від «ненависної влади», хоча і з огидою.
Це все свідчить, що реформа державних нагород і звань уже давно перезріла, і ця система мусить бути оновленою і максимально незалежною від зміни політичної кон’юнктури. Президент повинен запропонувати нову, логічну, гідну модель державних відзнак, одержати які було б великою честю і визнанням. Крім цього, солідні нагороди мають диверсифікуватися і бути також недержавними, але однаково респектабельними.
Варто усім нам розуміти, хто нагороджує, за що і кого нагороджує, з кого і за яким принципом формується капітула (комісія, комітет), наскільки прозора і чітка процедура, хто несе кінцеву репутаційну відповідальність за рішення нагородити, а також визначитись скільки, врешті-решт, коштує і чи має взагалі коштувати «заслуга для України» в грошових знаках, бо не є жодною таємницею, що звання і нагороди у нашій державі тягнуть за собою збільшення зарплат і пенсій для обраних, а також пільги для членів родин, якщо відзнака була присвоєна посмертно.
Перш за все, варто владі припинити нагороджувати будь-яких «бюджетників» і представників тієї ж влади, хіба що вони здійснять подвиг чи зроблять відкриття. Найкраща нагорода для них – висока зарплатня і достойна пенсія. Все інше – то їх робота.
Варто критично зменшити кількість нагороджуваних у рік, бо масова роздача слонів під державні свята призводить до розмивання ексклюзивності і знецінення відзнак. Зараз їх присвоюють не за виняткові заслуги, а так, щоб задовольнити в політичному сезоні всі області, усі жанрові сфери і не оминути наближених. Слід чітко виписати підстави і, можливо, підкріпити їх одноразовою солідною грошовою винагородою, якщо вже наші люди більше прив’язані до грошей, ніж до принципів і цінностей. Тоді, якщо хтось і захоче відмовитись з політичних, чи інших приводів, то завжди зможе віддати гроші на благодійність. Крім того, варто прописати процедуру так, щоб ті, кого нагороджуватимуть, мали можливість відмовитись від нагороди перед указом, а не після, бо, по-правді, це завжди скандал.
Однозначно, слід припинити присвоювати звання і роздавати направо і наліво ордени представникам шоубізу – їх популярність і є їх винагородою, а роялті від забезпечення авторських і суміжних прав дасть їм можливість достойно працювати, сплачувати податки і жити, а не крутитися, як білка в колесі, на всеукраїнських турах, чи виступати у сільських клубах і обслуговувати партії, бо це єдина можливість заробити.
Слід культурним цехам самоорганізовуватися, кооперовувати з індустріями, філантропами, теле-радіо компаніями і починати напрацьовувати власні українські недержавні Ґреммі, Еммі, Букери чи Дюшани. Професійне визнання, слава і гроші будуть наслідком потужної експертності та високої легітимності фахових об’єднань, а не фанаберій політиків.
Нагорода від держави повинна бути винятковою для виняткових. Звання в культурі слід припинити роздавати, бо вони девальвовані, вони нічого не означають і ні про що не говорять. Спосіб добору людей і вінегрет з нагороджених за часи незалежності викликають співчуття до держави і скепсис. Ордени ж дають за подвиги і безпрецедентні явища чи процеси.
Систему державних відзнак треба реформувати у всіх сферах, щоб попрощатись з совком, щоб будувати наратив і ліпити ту ідентичність, за якою найбільше обстають на словах власне діячі культури, і яка точно не полягає у формальній заміні «УРСР» чи «СССР» на «України». Почати варто з культури, бо смисли або беззмістовність саме там. На таку зміну, на зміну концепції і, у разі адекватного обґрунтування, принципів фінансового підпертя і повинні іти кошти платників податків. Державна відзнака повинна посилювати славу особи і створювати можливості для гідного життя.
Я не торкаюсь тут військових відзнак – бо це зовсім інша категорія і інше значення для воюючої країни, але полишати цей гнітючий треш у культурі неприпустимо і соромно.
P.S. Усі сюжети реальні.
Сюжет №7 (хрестоматійний)
- Де живеш, куличе?
- В болоті
- Там же погано!
- Я звик!