ГлавнаяКультура

Авторська міфологія Олега Голосія в Мистецькому Арсеналі

На базі виставкового проєкту «Олег Голосій. Живопис нон-стоп» у Мистецькому арсеналі відбулась освітня програма «Факультатив» для молодих науковців, яких цікавить культурна журналістика.

LB.ua публікує статтю однієї із учасниць проєкту. 

Виставка «Олег Голосій. Живопис нон-стоп» триває до 11 серпня.

Микола Трох, портрет Олега Голосія
Фото: Надано Мистецьким Арсеналом
Микола Трох, портрет Олега Голосія

У ретроспективі «Живопис нон-стоп» в Мистецькому Арсеналі Олег Голосій постає перед нами як художник-поет, художник-казкар. Живопис Голосія можна розглядати як розповідь у розповіді. З одного боку, в ньому ми бачимо авторську міфологію митця, а з іншого ─ романтичну легенду про його життя та творчість. 

Якщо спробувати описати світ Олега Голосія, то можна сказати, що це марення, яке наповнене різними персонажами. З ними постійно щось відбувається, але відбувається так швидко, що ти ледь встигаєш запам’ятати зміст пригод. Єдине, що залишається, ─ підмальовок та непомітна димка образу. Власне для митця образ і є головним, все інше ─ «гра у гру», міф, який стає для нас реальністю. Про самого ж Олега ми знаємо з численних розповідей тих, хто знав його за життя. Свідки історії українського мистецтва початку 1990-х наче зберігають таємницю цих днів, говорять узагальнено, не вдаючись у подробиці, і таким чином дають підґрунтя для великого міфу про життя та творчість Олега Голосія.

Постать Голосія нерозривно пов’язана із київським сквотом на вулиці Паризької Комуни 18-а (нині вулиця Михайлівська). Паризьку комуну (Парком) сьогодні розглядають як унікальне явище українського сучасного мистецтва, яке втілює трансформаційні процеси, характерні для пізньорадянської епохи (Паркомуна. Місце. Спільнота. Явище. ─ К.: Publish Pro, 2018. ─ С. 14). Для художників Паркому притаманна втеча від дійсності та так званий «дитячий дискурс», тобто будь-які сюжети, що відсилають до дитинства, мультиків, дитячих книжок чи грайливих зображень тварин. «Дитячий дискурс» Голосія не такий вже і дитячий, він, скоріше, підлітковий. Так само, як герой Селінджера ловить діточок над прірвою у житі, не даючи їм подорослішати, Голосій ловить слоненят, щоб залишитися вічним підлітком. На відміну від інших учасників Паркому, Олег так і не подорослішав, залишився для нас, глядачів, вічним тінейджером, який плутано розповідає нам свої сни, зіткані із кіно та літератури. Це безліч історій про райські пальми, атакуючих блакитних кроликів, людей-бджілок, злих і добрих вовків. Авторська міфологія звернена не тільки до аудиторії, а й до самого художника.

Образ слона для для Олега Голосія – глибоко персональний. Слон ─ прізвисько Олега на Паркомуні та водночас персонаж його казок та полотен. Разом зі слоненятами художник долає страшно-великий сенс підлітковим нігілізмом і легкістю дитячого буття. Томуполотна Голосія завжди на межі серйозного і грайливого, монументального і ледь вловимого.

Олег Голосій, Шість слонів, 1991
Фото: Надано Мистецьким Арсеналом
Олег Голосій, Шість слонів, 1991

Олег був великим оповідачем. В чомусь навіть казкарем із власної Фабрики Мрій. Його полотна завжди розповідають історію. Іноді – про силу експресії та шаленість в роботі, нестримне бажання вийти за межі можливого, людського, зазирнути у прірву, передати потік образів в режимі нон-стоп. Божевільна працездатність Голосія вже стала легендою. За ніч Голосій міг створити три великих полотна розміром два на три метри. Писав на полотні, прибитому до стін, використовуючи віник, ганчір’я, фарбу з продовольчого магазину та все, що потрапить під руку. На ранок (правда, починався ранок в Паркомі десь близько другої дня) виходив весь перемазаний фарбою, в самих трусах, снідав. Такий собі український Джексон Поллок, який був самою природою, самою стихією. Чистий рух і ніякого шахрайства. 

Олег Голосій, Жовта кімната, 1989
Фото: Надано Мистецьким Арсеналом
Олег Голосій, Жовта кімната, 1989

Сюжети деяких полотен митця неначе заграють з трагічною російською літературою, з її потягом до екзистенційних проблем. Споглядаючи роботу «Я чув, Анно Сергіївно, ваш син помер», мимоволі намагаєшся пригадати якийсь роман з персонажем Анни Сергіївни, яку спіткало горе. Але нічого не спадає на думку, доводиться вигадувати самому. Ця постійна гра «Додумай сам» є майже в кожній роботі художника. «Дівчина і лікар», «Бесіда», «Дівчата і Хусейн» ─ все це наче екранізації великих романів, розбиті на стоп-кадри, з яких живопис робить нові не розказані історії. Голосію притаманна наративність, але така, що завжди має відкритий фінал. 

Олег Голосій, Я чув, Анно Сергіївно, ваш син помер, 1991
Фото: Надано Мистецьким Арсеналом
Олег Голосій, Я чув, Анно Сергіївно, ваш син помер, 1991

Літературні персонажі як-от Ніколай Бєрьозкін чи Сергій формують сюжетну лінію робіт Олега Голосія. Вже в першій залі виставки «Живопис нон-стоп» ми дивимось на дівчину, що тікає. Це робота «Йде, Сергію». І хоча образ Сергія відсутній на полотні, ми мимоволі знову потрапляємо у вже відому гру і починаємо вибудовувати свою власну історію з цими персонажами. Зі спогадів близької до Олега Голосія мисткині, Валерії Трубіної, дізнаємося, що звернення до Сергія ─ це звернення до одного з улюблених поетів Олега, Сергія Єсєніна. Власне ця хуліганська романтика російського поета, його волелюбство, щирість та чуттєвість, за багатьма свідченнями тих, хто знав Олега Голосія за життя, були притаманні художнику. Ця лірична дружба художника і поета –неначе бесіда між двома давніми друзями про людське буття. Безумовно, в полотнах Голосія відчувається поезія, тому здається, що слова Єсєніна «Грубым дается радость, нежным дается печаль...» – саме про Олега.

Творчість Голосія ─ це більше про сум, але світлий і філософський. Життя та смерть одвічні його теми, постійні питання до себе. 

Олег Голосій, Йде, Сергію, 1991
Фото: Надано Мистецьким Арсеналом
Олег Голосій, Йде, Сергію, 1991

Найбільша цінність персонажів Голосія в тому, що він ніколи сам не говорив про них. Він взагалі був неговіркий, а в ті буремні роки, коли мистецтво залишилось сам на сам із собою, молоді та вільні художники з Паркому не давали розлогих інтерв’ю. Все, що ми хочемо дізнатися про цих вигаданих персонажів, знаходиться в полотнах, віршах та казках Голосія, іноді в розмитих спогадах рідних і друзів. 

«Живопис нон-стоп» ─ це символічне вивільнення всіх цих зайчиків, слоненят, бджілок і дивного Сергія з жовтої кімнати уяви Голосія. Сьогодні всі вони – теж частина великої легенди про художника. Так і хочеться побажати уявному глядачеві: «Іди й дивись. Головне, ніколи не прокидайся».

Читайте главные новости LB.ua в социальных сетях Facebook и Twitter