Тож рушаймо з Богом у незвідане! Світлі Великодні помисли спонукають нас заглянути в Душпастирський порадник «Покликання мирян до участі в суспільно-політичному житті країни», випущений Українською Греко-Католицькою Церквою (УГКЦ). Там, зокрема, громадян закликають відійти від свідомості патерналізму. На думку авторів порадника, відтворювати в суспільстві патерналістську систему зручно некомпетентній владі, метою якої є нав’язування громадськості свого соціального порядку, авторитету та небажання діяти для добра суспільства.
«Неефективність цього механізму проявляється у виникненні величезної соціальної нерівності, значного прошарку бідних людей, а також в усвідомленні багатьма своєї немічності перед державною владою. Відійти від патерналізму означає позбутися комплексів меншовартості, взяти ініціативу творення нового суспільного устрою у свої руки на різних рівнях державної влади і місцевого самоврядування – сільському, селищному, об’єднаних громад, районному, обласному чи національному», – справедливо стверджують в УГКЦ.
У чому ж має полягати сутність компетентності дійсно необхідної нам сучасної влади? Відповідь знаходимо в українському академічному визначенні поняття «публічне управління», де сказано, що це практичний, організуючий і регулюючий вплив держави на суспільну життєдіяльність людей з метою її впорядкування, збереження чи перетворення, опираючись на владну силу, яку обмежує дієвий суспільний контроль як основний чинник панування в суспільстві верховенства права.
Отже, заохочення громадян до активної конструктивної самодіяльності, глибоке розуміння, тонке відчуття та вміле модерування цих процесів дозволять владі стати єдиним цілим з народом, а йому самому відійти від антагоністичного сприйняття влади до партнерського. Взаємний зустрічний рух до вироблення простих, але ефективних правил самоорганізації (перш за все, соціально-економічних) в дусі раціонально обмеженої традиційної української вольниці з неодмінною відповідальністю – ось що потрібне усім загалом і кожному окремо.
На жаль, українцям завжди було складно жити по-своєму поруч із історичними сусідами, чиї уявлення про власну «велич» були несумісними з нашою територією свободи. Сто років тому уряд Української Народної Республіки у відозві до початку Першого зимового походу своєї Армії констатував: «Доля судила, що український народ на шляху до самостійного життя не мав реальної підтримки серед держав світу. Територія України вважалася і вважається як приватна здобич для кожного, хто може свої бажання піддержати озброєною силою, а не як хата вільного українського народу й свобідних рівноправних меншостей цієї країни».
З того часу світові принципи співжиття народів значно еволюціонували. Сьогодні вже потужна міжнародна коаліція стоїть за Україну в спільному протиборстві з агонізуючою імперією минулого. Тому, пам’ятаючи про необхідність відбиття та стримування російської збройної агресії, давайте так само наполегливо працювати над облаштуванням своєї добротної хати.