За інших умов така новина викликала б у мене щире захоплення, адже про необхідність запровадження другого рівня пенсійного забезпечення говориться вже давно і досить аргументовано. Проте тільки не за цієї влади, і не за нинішнього фінансового стану Пенсійного фонду та бюджетної системи, та української економіки в цілому. Поясню чому.
Власне устами соціального міністра С.Тігіпка, нинішня влада ще минулого року наголошувала на тому, що запровадження накопичувального рівня відбудеться лише після того, як буде забезпечено бездефіцитність Пенсійного фонду. Чи може це статися через рік? Дуже сумніваюся, бо, за підрахунками експертів, цього року сума дефіциту Пенсійного фонду разом з дотаціями з держбюджету не тільки не скоротилася, а, навіть зросла, досягнувши позначки в 65 млрд. грн. За нинішнього стану економіки, а також зважаючи на «тимчасовість» складів нинішнього Уряду та Верховної Ради, «дірку» таких розмірів залатати за короткій термін просто не можливо. Нам би вибори пережити, та з кризою впоратися.
Отже, висновок простий – другий рівень пенсійної системи запроваджується за невигідних для її потенційних учасників умов. То, навіщо ж це робити? А для того, щоб за допомогою, накопичувальної складової вирішувати проблеми солідарної частини пенсійної системи.
Не вірите? А що скажете, після того, як дізнаєтесь, що управління коштами на другому рівні буде здійснюватися Накопичувальним пенсійним фондом, адміністрування яким, увага (!!!) буде здійснюватись Пенсійним фондом України, який нині відповідає за солідарну частину. У когось є сумніви, як проходитиме таке адміністрування і на які цілі буде спрямовано кошти з накопичувальної системи? У мене особисто не має.
В цьому контексті, важко не погодитись з думкою одного із провідних фахівців в соціальній сфері академіком Е.Лібановою, яка стверджує, що нині не існує необхідних економічних передумов для запровадження накопичувального рівня пенсійного забезпечення. Насамперед, тому, що керівництву такого фонду бракуватиме ефективних та надійних інструментів навіть для збереження сум, які будуть відраховуватись мільйонами працівників, не говорячи вже про їх примноження.
Таким чином, мотиви тих, хто нині просуває ідею щодо прискореного запровадження накопичувального пенсійного забезпечення, насправді, далекі від реформаторських і дуже близькі до «мавродієвських». З тією лише різницею, що участь у зведенні фінансової піраміди МММ-2011 була добровільною, а ось у фінансово-пенсійній піраміді - 2014 буде примусовою. Тому й «гуркіт» від її падіння буде значно більш суспільно-резонансним та соціально-травматичним.