По-перше, загальної суми, яка за прогнозами поповнить державну скарбницю (а це — 500 мільйонів гривень) не вистачить на вирішення жодної актуальної проблеми. Ось, наприклад МВФ пропонує за допомогою цього податку залатати дефіцит бюджету, який наприкінці року має скласти 1,8%. Цікава ідея, але як за рахунок трохи більше ніж 0,1% бюджетних надходжень перекрити суму, що мінімум на порядок більша? Навряд чи відчують якесь покращення й українські пенсіонери, адже, якщо ці кошти передадуть до Пенсійного фонду, розмір пенсій можна буде підняти максимум гривень на десять. Хіба що Державне управління справами зможе суттєво збільшити закупку української малини чи екзотичних фруктів, звісно, для обслуговування іноземних делегацій. Проте у ДУСІ з фінансуванням і так все гаразд…
По-друге, нові податки матимуть переважно одноразовий характер, бо їх сплачуватимуть при покупці чи завезенні в Україну певних предметів розкоші. Це абсолютно хибний підхід з точки зору встановлення більш справедливого перерозподілу багатства в українському суспільстві. За ідеологією законопроекту виходить, що заплативши за коштовні «цяцьки» уся наша так звана еліта зможе спати спокійно, бо банально відкупиться від невдоволеної «біомаси». Але при цьому прірва між багатими та бідними в Україні й надалі зростатиме, бо новий закон жодним чином не зачіпає справжні джерела поповнення статків наших багатіїв. Тож, по суті, запропоновані податки є звичайним окозамилюванням, що ґрунтується на підміні понять «окремі предмети розкоші» та «сукупне багатство».
Якщо влада насправді хоче встановити більш справедливий розподіл багатства в українському суспільстві, вона має запровадити механізми оподаткування сукупних доходів. Все інше буде лише варіаціями на тему більш справедливого розподілу крихт з барського столу…