Цитати та уривки з книги
«…болю ти завдаєш собі сам. Інші люди завдають тобі ударів кулаком, або ножем, або намагаються зламати руку, але біль — це тільки твоє твориво».
«Розумієте, я вже сидів. Лише три тижні під час досудового слідства, але коли доводиться двічі на день грати в шахи з малослівним фанатом «Вест гем», у якого на правій руці татуювання «ЛЮТЬ», на лівій — «ЛЮТЬ», а в наборі фігур бракує шести пішаків, усіх тур і двох слонів, то починаєш цінувати маленькі радощі життя. Свободу, наприклад».
«Мені не звикати до вітру в кишенях, і з безробіттям я знайомий ближче, ніж хотів би. Від мене йшли кохані жінки. Якось я ледь не збожеволів від зубного болю. Утім, усе це — дрібні подряпини порівняно з відчуттям, що проти тебе заповзявся весь світ».
«Я не закохався, не подумайте. З якого б це дива? Якщо на те пішло, я провів у її компанії лише кілька годин, що їх язик не повернеться назвати приємними. Ні. Я однозначно не закохався. Мене не заведеш парою сірих оченят і хвилями темно-брунатного волосся».
«Це у фільмах здається, що переслідувати людину й при цьому залишатися непоміченим — раз плюнути. Я мав досвід професійного стеження і ще більше досвіду професійного повернення до офісу зі словами “ми його загубили”».
«Мабуть, на дорозі ви помічали, що в мотоциклістів немає пасків безпеки, що водночас добре і погано. Добре, бо ніхто не хоче злетіти з дороги, прив’язаний до двохсот кілограмів гарячого металу. Погано, бо під час екстреного гальмування мотоцикл зупиняється, а водій — ні. Останній далі рухається в північному напрямку, доки його геніталії не стукнуться об бензобак, а сльози не бризнуть з очей, заливаючи об’єкт, зіткненню з яким мусили запобігти гальма».
«Я не закричав тільки через справдешнє різноманіття болю. Він прибував з безлічі місць, говорив тьмою мов і красувався в силі-силенній дивовижних народних костюмів, на добрих п’ятнадцять секунд мені аж щелепа відвисла».
«Картина, яку я залишив, була безглузда. Утім, реальне життя теж абсурдне, і повірити в заплутану сцену часом простіше, ніж в однозначну».
«Доки ліфт мчав нас угору, я налаштувався на мудровану розмову. І повторював собі: коли сильна течія зносить тебе в море, слід плисти за нею, а не проти. Урешті-решт тебе приб’є до берега».
«Щиро кажучи, не знаю, чи в мене стріляли. Після неймовірного звуку із золотистої баночки Ронні вуха втратили здатність обробляти відповідну інформацію. Утім, я достеменно знаю, що мене не зґвалтували».
«Я застрелив їх обох і сів на найближчий літак до Канади, де одружився з жінкою на ім’я Мері-Бет і відкрив успішний гончарний бізнес. Принаймні саме так слід було вчинити».
«Ми покинули ресторан на ноті люб’язного перемир’я. Уже надворі, стоячи на тротуарі, Вулф потиснув мені руку та сказав переспати із цією думкою, я аж підскочив, бо якраз дивився на Сарині сідниці. Зрозумівши, про що насправді йдеться, я пообіцяв, що пересплю, і з ввічливості запитав, як з ним зв’язатися в разі потреби. Вулф підморгнув і відповів, що сам мене знайде. От і добре.
Звичайно, я мав дуже суттєвий мотив, щоб залишатись у фаворі у Вулфа. Хай навіть він пустобрех і дивак, а донька — сама лише спокуслива обгортка, але ці двоє таки не позбавлені певного шарму.
Я лишень хочу сказати, що вони поїхали, поклавши добрий шматок того шарму на мій банківський рахунок.
Тільки зрозумійте мене правильно. Здебільшого я не надто переймаюся грошима. Ні, я не з тих, хто працює безкоштовно. Я вимагаю справедливу оплату за свої послуги й навіснію, якщо мене раптом ошукали. Проте водночас можу щиро сказати, що ніколи по-справжньому не ганявся за грошима. Ніколи не виконував того, що мені зовсім не до вподоби, тільки щоб напхати в кишеню більше папірців. Наприклад, хтось на кшталт Поллі (він і сам мені не раз таке говорив) кожну свідому годину свого життя або здобуває гроші, або думає, де б ще їх запопасти. Поллі здатен на неприємні, навіть аморальні вчинки, і якщо на обрії майорить чек із кругленькою сумою, то цей чоловік і на секунду не засумнівається. «До справи», — сказав би він.
А я не такий. Я з іншого тіста. Як на мене, єдина корисна властивість грошей, єдиний позитивний аспект цього досить вульгарного феномену — можливість купувати за них речі.
А речі загалом мені подобаються.»
«Скажу вам жахливу правду: сексуальні механізми двох статей не сумісні. Один — як зручна малолітражка, щоб їздити містом, возити продукти та легко паркуватися, другий — універсал для довгих дистанцій і важких вантажів, більший і складніший у користуванні. Ніхто не купує «Фіат-Панду», щоб перевозити антикваріат з Бристоля до Норвіча, але ніхто не купує «вольво», якщо його не везе. І річ не в тому, що краще. Вони просто різні.
Сучасні люди не насмілюються визнати цю істину, адже ми поклоняємось однаковості та, як і в будь-яку іншу епоху, не терпимо єретиків, але я ладен її визнати, бо завжди вважав: раціональна особистість тримається на смиренні перед фактами. Джордж Бернард Шоу казав: «Схиляй голову перед фактами, але підводь її перед очима чужої думки».
Та ні, він такого не казав. Я просто хотів додати собі авторитету, бо моє спостереження вам не сподобається.
Якщо чоловік віддається сексуальному пориву, то на цьому все й закінчується. Порив. Спазм. Момент без тривалості. Якщо він стримується, намагаючись пригадати якнайбільше відтінків із палітри будівельних фарб чи який там у нього улюблений метод відтермінування, то почує звинувачення в холодності й механічності. Так чи так, а легше слону пройти крізь вушко голки, ніж гетеросексуальному чоловікові гідно зарекомендувати себе в статевому акті.
Так, звичайно, ніхто не займається сексом, щоб себе зарекомендувати. Однак легко таке казати, якщо у вас є шанс, тому що зараз у чоловіків шансів немає. На сексуальній ниві їх судять за жіночими стандартами. Пирхайте, фукайте та зітхайте, скільки душа бажає, але це так. (Звичайно, чоловіки судять жінок в інших сферах, зверхньо дивляться на них, тиранять, ігнорують, пригноблюють і взагалі перетворюють їхнє життя на жахіття, але в царині солодких судом еталон належить жінкам. Тому що «Фіат-Панда» має тягнутися до «вольво», а не навпаки.)»
«Мені стало шкода себе, і Майка Лукаса, і жебраків. Однак найбільше жалю я відчував до себе, і з цим слід було покінчити. Я рушив додому.
Причин не показуватися у квартирі більше не було, тому що люди, які минулого тижня наступали мені на п’яти, тепер наступали мені на карк. І можливість спати у власному ліжку — чи не єдиний плюс останніх подій. Отож я бадьоро закрокував до Бейзвоте й дорогою намагався побачити у своїй ситуації щось комічне.
Це було непросто, і я не впевнений, що вдалося, але люблю чинити так, коли справи кепські. Бо що врешті-решт означає «справи кепські»? Коли вони були супер? Ви скажете: «Ну, кілька годин тому чи кілька років тому». Але це неправда. Якщо дві машини без гальм на повній швидкості летять у бетонний мур і одна врізається в перешкоду на кілька секунд раніше, хіба ви стверджуватимете, що справи в другої набагато кращі?
Смерть і біди все життя невідступно переслідують нас, жадібно простягаючи руки. Одначе здебільшого хапають ними повітря. Сотні кілометрів траси — і жодного проколу в передньому колесі. Сотні вірусів потрапляють у наші тіла, але не затримуються там. Сотні роялів падають з вікна туди, де ми проходили секунду або місяць тому, байдуже.
І якщо ми не падаємо навколішки, щоб дякувати небесам за кожну мить, коли біда пройшла повз, то який сенс ремствувати, коли вона трапляється? З нами чи з кимось іншим.
Однаково ми всі померли або навіть не народжувалися. Життя нам тільки сниться.
Отак. По-моєму, комічно.»