«Чорний потік»: майстерне злиття двох світів

У рамках фестивалю «Київський тиждень критики» відбувся показ дебютної стрічки канадської режисерки Ніколь Дорсі. «Чорний потік» був уперше представлений на Міжнародному кінофестивалі Торонто у 2019 році й увійшов у топ-10 найкращих канадських фільмів. І це не дивно. Режисерці вдалося створити проникливу історії про токсичну маскулінність, дорослішання та становлення жіночої сексуальності.

Кадр з фільму "Чорний потік"
Фото: Київський тиждень критики
Кадр з фільму "Чорний потік"

Перед нами 1987 рік, маленький острів Ньюфаундленд та два паралельні життя. Джекі (Еллі Баллентін) ― тривожна та неорганізована школярка. Її мати потрапила до в’язниці і тому вона вимушена жити з тіткою, що зловживає алкоголем. Ці обставини роблять її стриманішою від однолітків та заглибленою у власний світ. Вона тримається осторонь вечірок та інших підліткових розваг. Та її краща подруга постійно намагається затягнути дівчину в різні авантюри і іноді їй це вдається.

Паралельно ми бачимо історію Денніса (Раян Макдональд) ― відлюдькуватого дивака. Він живе із сестрою, не має ні друзів, ні дівчини і працює вантажником на фабриці. Денніс у фільмі майже не розмовляє, але постійно бубонить собі під ніс вульгарні речі. Найзагадковіше й наймоторошніше ― це те, що час від часу він бачить образи жінок, які колись йому сподобались. Хлопець уявляє, що робить із ними садистичні, страшні речі. Хоча нам ніколи не показують, чи дійсно він робив із цими жінками щось погане. Та заразом, режисерка підкреслює глядачеві Деннісову ізольованість від світу. Він не має з ким поговорити і йому ні з ким не вдається порозумітися. Ціі уявні жінки ― його єдині подруги. Вони приймають його. Це не просто історія такого собі становлення маньяка, а глибоке дослідження вразливості та впливу одинокості. Ніколь Дорсі постійно натякає нам на те, які жахіття здатен вчиняти Денніс і цілий фільм ми чекаємо на щось страхітливе. Водночас його спосіб життя та замкнутість змушує глядача співпереживати.

Чорний потік ― це вдалий експеримент. Режисерка об’єднує дві абсолютно різні історії Денніса і Джекі. Майже цілий фільм вони існують паралельно, як темні русла річки, що час від часу з’являються в кадрі. Іноді Ніколь Дорсі об’єднує їх на декілька хвилин і це збільшує напругу: Денніс ловить відображення Джекі в дзеркалі дальнього бачення, підглядає за нею у вікно, підвозить її подругу. Наприкінці, русла річки зливаються на екрані, а заразом, перетинаються й наші герої. Ми звикли до того, що здатен запропонувати трилер і тому очікуємо найгіршого. Та Ніколь Дорсі вирішила всіх нас обдурити. Їй зовсім не йшлося про типову історію, що підкреслить канон. Вона показує ситуацію, де людина здатна змінювати свій вибір. Денніс обіцяє собі, уявній подрузі і глядачу, що зараз нарешті зробить щось погане. Та фінал пропонує нам дещо інше ― глибше та неочікуваніше. Замість того, щоб створити передбачувану кінцівку та задовольнити глядацьку напругу, Ніколь Дорсі намагається спровокувати діалог. Режисерка хоче викликати після перегляду розмову між глядачами та критиками про шлях до насилля та людський вибір ― вчиняти чи не вчиняти його. Зважаючи на реакції світової критики, їй це вдається. Вона робить Денніса ще не сформованим психопатом, натякає нам на складний контекст його існування. Ні, це не бажання виправдати героя. Стрічка пропонує нам спробу зрозуміти бажання людей вчиняти жахливі речі.

«Чорний потік» — це крихкий фільм, у якому дивує і притягує все. Великі плани, що спричиняють тривогу та відчуття клаустрофобії. Загадкові персонажі, про минуле яких глядач лише здогадується уривчастими натяками. Темна річка, що майорить густими водорослями, а її русла то сходяться, то розходяться, залежно від долі персонажів. Динамічне та майстерне злиття жанру трилеру та історії coming of age також привертає увагу та додає напругу. У стрічці заворожує ще й факт глядацької емпатії до лякаючого психопата. Цікаво, що фільму передувало дослідження режисеркою літератури про серійних вбивць а також окрема короткометражка «Денніс», випущена у 2015 році. Ніколь Дорсі прицільно вивчала психопатичні типи перед зйомками і це допомогло їй зробити персонажа справжнім, людським.

Актори у стрічці можуть бути невідомі українському глядачу, адже в основному для неї запрошували початківців. Та це зовсім не пошкодило фільму, навпаки. Важко уявити собі когось іншого на роль Денніса, ніж Раян Макдональд. Його страхітливі посмішки, різки та сильні рухи і стабільна розгубленість створили образ, який ще довго не покидатиме глядача після перегляду. Еллі Баллентін також вдалося глибоко відчути свою персонажку. Її закритість, страх нового і водночас підліткова невимушеність змушує нас тривожно спостерігати за авантюрами дівчини.

В одному фільмі режисерка спромоглася поєднати історію про становлення особистості, дослідження власного тіла та кордонів, та історію про загрозливу маскулінність, що здатна бути нищівною. Найзахопливіше те, що вона знаходить спільне в цих історіях ― самотність життєвого шляху та відповідальність за будь-який свій вибір. Перетинаючи їх, вона приносить можливість змін.

«Чорний потік» ― однозначно вартий того, аби його побачити. Так, іноді може здатися, що цей дебют не знає, чого він хоче. Але наприкінці, складний пазл історії складається, а пані Дорсі усміхається за екраном і неначе тихо нам шепоче: «Це життя. Даймо йому шанс. Даймо йому збутися».

Авторка: Анна Сєдих

Інтенсив кінокритиків Інтенсив кінокритиків , Статті учасників Інтенсиву для кінокритиків
Читайте головні новини LB.ua в соціальних мережах Facebook, Twitter і Telegram